«Як тобі не соромно!», «ти зовсім сорому не маєш?», «совість є?», – мабуть практично всі дорослі пригадують такі фрази, не раз чуті в дитинстві від батьків або бабусь-дідусів. Та що там приховувати: народивши власних дітей, ми говоримо їм практично те ж саме. Однак психологи наполягають, що присоромлювати дітей – некоректний прийом. Адже сором об’єднує купу негативних емоцій. Страх, гнів, знецінення та ненависть до себе. Навряд чи комусь хоч раз допомагали фраза «Як тобі не соромно!» або «зовсім сором загубив?». Чому сором ніколи і нічому не навчить дитину і як відрізнити це почуття від інших, – розповідає практичний психолог, психотерапевт, сімейний консультант Анна РОМАНИК.
– То чому ж не варто присоромлювати дітей?
– То чому ж не варто присоромлювати дітей?– Від сорому хочеться провалитися крізь землю, випаруватися, зникнути. Від сорому згорають дотла і перетворюються на камінь. І, як можна здогадатися, людина готова на багато що, аби не відчувати нічого подібного. Особливо коли ти – маленька дитина і погано розумієш, чого від тебе чекають.
Присоромити – один з найпростіших і дієвих способів змусити дитину слухатися. У цій дії захована загроза виключити дитину з членів сім’ї, спільноти «своїх», людей, які заслуговують жити. Власне, сором і формується з цією метою: змусити людину дотримуватися культурних та соціальних норм, прийнятих в цьому місці і в цей час. «Не будеш дотримуватися правил, ми тебе виженемо, нам тут порушники не потрібні».
Але дво- або трирічна людина ще занадто мала, щоб, по-перше, знати і приймати всі ці складні і закручені обставини, а, по-друге, не здатна поки що стримувати різні спонукання своєї натури, їй елементарно нема чим це робити. Контроль і вольова сфера психіки ще не готові, не дозріли для того, щоб керувати її вчинками. Вважається, що совість і самоконтроль починають функціонувати ближче до семи років.
– Коли ж дитина починає усвідомлювати що таке сором?
– Абсолютно безглуздо соромити дошкільнят, особливо в прийнятій у нас формі: «Ах ти, бешкетник, як тобі не соромно, навіщо ти розлив молоко і розкидав пластівці по всьому столу?». Тому, що не треба було всі ці продукти залишати у відкритому доступі. Це зауваження батькам. І малюкові зараз не соромно, тому що він не розуміє, які соціальні норми порушив. Йому просто дуже страшно бачити Ваш гнів.
Риторичні запитання «Навіщо? Чому ти це зробив?» вносять ще більший хаос, тому що не зрозуміло, що відповідати. Розлив і розкидав, тому що хотів зробити собі сніданок поки всі сплять, але пакет з молоком виявився занадто важким, а коробка з пластівцями відкрита в незручному місці. А потім вже було пізно щось виправляти…
Основне виховне завдання батьків дітей від двох до семи років – вчити, а не карати.
Дитина росте, починає ходити в садок, знайомиться з правилами поведінки в дитячій групі. Виявляється, можна «підвести товаришів», наприклад, тим, що повільно їв або одягався, або не спав. Тоді карають усіх. Кругова порука. Мало хто розуміє, звідки взялися всі ці виховні прийомчики «один за всіх, а всі за одного».
А батьки можуть голову собі ламати, чому це дитина два дні в садочок ходить, а потім три тижні хворіє. Бо нестерпно. Більше того, спостереження за тим, як когось сварять, викликає таку саму внутрішню реакцію, як і у жертви. Тобто дитину, може, й не соромили, але, якщо при ній вичитували когось іншого, вона теж травмована цим.
– Тобто ми хочемо навчити, а насправді – калічимо?
– У цьому випадку «присоромлення» нічого не виховує, нічому не вчить. Дитині соромно, страшно, вона беззахисна і безправна. Єдине, чого вона хоче, стиснутися в грудочку і сховатися від очей так, щоб ніхто не знайшов. А страх блокує всі пізнавальні і розумові процеси. Ви знали про це? Присоромлена дитина навряд чи зрозуміє урок. Швидше за все навчиться брехати, ховатися й вивертатися.
Коли ми дорослішаємо, ми засвоюємо правила поведінки, явні і приховані норми, закони і поняття. Чогось ми дотримуємося, тому що боїмося покарання, інше – бо приймаємо всією душею, адже «так правильно». Доросла зріла людина керується давно встановленою системою уявлень про те, що таке «добре» і що таке «погано». Це називається мораль.
– Чим відрізняється почуття сорому від почуття провини?
– При правильному вихованні у дитини має сформуватися почуття відповідальності за свої вчинки і здатність відчувати провину, якщо наламала дров. Вина відрізняється від сорому насамперед тим, що це не «я – поганий, негідний, жахливий, мені немає місця серед людей», а «я – хороший, але зараз зробив погано, та це можна виправити». Відчуваючи провину, можна вибачатися, намагатися компенсувати збиток: «Я ненавмисно зламав твою іграшку, мені дуже шкода, якщо хочеш, візьми будь-яку мою». З винуватою людиною хочеться миритися і продовжувати відносини.
З сорому немає виходу. Єдине, що можна зробити – «кров’ю спокутувати». Та й тоді не факт, що приймуть назад. Саме тому сором – останній рубіж оборони, те, що утримує від зовсім вже справжніх вчинків.
У вини є каяття. Коли ми стаємо старшими (і дорослішими), ми приймаємо на себе зобов’язання і готові відповідати за них. Вина – це печаль, співчуття. Ми засмучені, що зробили комусь боляче або незручно. Саме на цю обставину треба робити наголос, пояснюючи дитині, в чому її помилка. «Дивись, ти забув про мамине прохання, хоча погодився їй допомогти. Мама дуже засмутилася, коли прийшла з роботи і побачила, що посуд не прибраний». З цієї ситуації є швидкий і легкий вихід: «Вибач, мам, я зараз все зроблю!».
«Що ж ти за лінюх такий! мама цілими днями на роботі побивається, щоб у тебе все було, а ти не можеш дупу від дивана відірвати, щоб їй допомогти!» – це шлях в нікуди.
– Як правильно діяти батькам…
– Не соромте дитину, так ви її лише налякаєте, вона не розуміє, що Ви від неї хочете. Пояснюйте простими словами, називайте дії і емоції, вчіть. Совість, як внутрішній моральний регулятор, формується ближче до семи років. Почуття сорому з’являється у зрілої людини зсередини. це найпотужніший обмежувач, який утримує нас від аморальних вчинків. Використовувати його для корекції поведінки дитини безглуздо і жорстоко. Вивчіть самі і навчіть дитину, що не все, що про Вас кажуть, повинно змушувати Вас змінитися.
Спілкувалася Наталія НИРКОВА