У серпні виповнилося одинадцять років відтоді, як Україну приголомшила Іловайська трагедія – підступний розстріл українських військових, які були змушені виходити так званим «зеленим коридором» із захопленого Іловайська. Тоді спробам звільнити місто зашкодила регулярна армія РФ, яка зайшла на територію України у ніч на 24 серпня 2014 року. Українська армія втратила 366 воїнів, 429 – отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 – потрапили у полон. Серед бійців, які потрапили у цей котел, були й рівняни.
Наших захисників розстрілювали з «Градів», з мінометів під назвою «Васильок», з інших смертоносних видів зброї.
29 серпня, у День пам’яті захисників України, у Рівному на Пагорбі Слави відбулося відкриття меморіального знаку на честь воїнів, загиблих в Іловайську. В урочистостях взяли участь керівники області й міста, військовослужбовці, які брали участь у визволенні цього міста, духовенство Православної Церкви України, представники багатьох підприємств, громадських організацій.
Металеві соняшники виготовила за власні кошти
Головним елементом меморіалу стали шестиметрові соняхи – як символ скорботи за героями Іловайської трагедії. Ініціювала їх виготовлення за власні кошти директорка фірми «Рівнебудпостач» Ніна Крока і передала їх місту.
Ковані соняшники виготовляли майстри з Київщини. Над кожним соняшником ковалі працювали близько чотирьох місяців. У результаті вийшли символічні скульптури.
На них листочки підтримують один одного. Таким чином майстри хотіли показали, що хлопці тримали один одного та боролися до останнього. Зламані вони тому, що символізують зламані долі.
Голуби, які намагаються злетіти – це душі полеглих воїнів.
“Моя мрія здійснилася, – сказала у розмові з журналістом «7dniv.rv.ua» Ніна Крока. – Ми встановили й сьогодні відкрили пам’ятний знак на початку Алеї, що на Пагорбі Слави. Це буде тиха гавань, де можна прийти помолитися за душі наших героїв, які вже на небесах, вклонитися їм”.
«Долучилися до проєкту як благодійники»
“Ініціатива з встановлення «Соняшників Іловайська» на Пагорбі Слави належить секретарю міської ради Віктору Шакирзяну, – продовжив власник торгової марки «Інтер Бетон» Юрій Чаборай. – Ми долучилися до цього проєкту як благодійники. Коли отримали технічне завдання, його трошки допрацювали. Викопали котлован, зробили бетонний фундамент, який дозволить конструкції з металевих соняхів стояти надійно, багато років. Це подарунок місту від компанії «Інтер Бетон»”.
Це святе місце. Бо це місце пам’яті наших доблесних захисників. Щоб люди знали й пам’ятали, як починалася війна, про підлі вчинки нашого підлого сусіда.
Взяти історію українців і росіян. Вона пронизана великим обманом москалів з часів Української Народної Республіки, Радянського Союзу.
Апогеєм цього обману стала війна, яка розпочалася у 2014 році й триває по сьогоднішній день. Іловайська трагедія – яскраве тому підтвердження. Росіяни обіцяли «зелений коридор» для виходу з Іловайського котла наших бійців. Але вони, як завжди, не дотримали свого слова. Тут доречно процитувати слова Тараса Шевченка:
«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями. Бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами».
«Ми рятували Україну»
Захисники Іловайська, серед яких були наші земляки Віталій Черних, Микола Сободюк, Микола Хомич, Юрій Яцюк, Анатолій Овдійчук рятували Україну, рятували наше життя.
“Я був учасником битви за Іловайськ у складі батальйону «Донбас», – розповів Анатолій Овдійчук. – 17 серпня на штурм Іловайська вирушили на автомобілях з Курахового. Захопили школу, яка знаходилася у приватному секторі. Наступного дня намагалися взяти саме місто без бронетехніки – її у нас не було. Нам протистояли серйозні сили, укомплектовані сепаратистами й добровольцями з росії.
В Іловайську протрималися 11 днів. Брали участь в боях, виконували завдання розвідувального характеру.
28 серпня отримали наказ на вихід «зеленим коридором» по південному маршруту. Відступаючи, підбили ворожий танк, два БТРи Але невдовзі потрапили в серйозну засідку.
На підмогу не сподівалися, бо наші основні війська були за 40 кілометрів від нас.
Потрапив у полон, а згодом на обмін.Сьогодні я тут, щоб вшанувати пам’ять полеглих побратимів, всіх тих, хто віддав своє життя за Україну”.
Василь Закревський