Вступаючи у новий рік якщо не кожен, то чимало з нас задумується: «Яким був минувший рік для мене? Чим він збагатив, який досвід подарувала доля?» І ще багато-багато «як», «що» і «чому». З пропозицією підсумувати пройдений відрізок шляху і поділитися сподіваннями на день завтрашній ми звернулися до майстрів слова краю.
Одкровення письменниці та філологині Віри МЕЛЬНИКОВОЇ, яка, будучи членом Національної спілки журналістів України, торік прийнята ще й до Національної спілки письменників України.
– Віро Олександрівно, чи справдилися торік ваші особисті очікування і наміри?
– Так, майже усі справдилися. Власне те, що залежало від мене, чого я прагнула, що планувала, – справдилося. Тому, що не відбулося, на заваді стали обставини, у яких майже ми всі перебуваємо зараз.
– Які власні досягнення вважаєте найвагомішими?
– За 2023-й видала дві книжки для дітей: «Край мій рідний – Україна» та «Андрійкова робота». Чому дитячі, адже раніше писала переважно для дорослої аудиторії читачів? Війна внесла і в мої плани свої корективи: зрозуміла, відчула, побачила, що наші діти потребують психологічного захисту. Хороша дитяча книжка, на моє глибоке переконання, спроможна справляти терапевтичний ефект на свідомість та психіку дитини.
– Але ж, перефразовуючи відоме прислів’я, не одними лише написаними книжками живе письменник.
– Минулий рік виявився для мене рекордним у плані творчих зустрічей. Він подарував мені приємні хвилини спілкування з дітьми молодшого шкільного віку та малюками у дитсадках. Торік, до слова, відвідала 12 навчальних закладів і 5 бібліотек. Познайомилася з гарними людьми – вчителями, організаторами з позакласної роботи, завідувачками дитсадків, працівниками бібліотек, з якими у майбутньому планую підтримувати зв’язки та співпрацювати. Дуже вдячна за сприяння у знайомствах педагогині-просвітянці Катерині СИЧИК. Маю ще кілька запрошень уже на цей рік.
Брала участь у написанні двох колективних поетичних збірок – «Евшан» (альманах української поезії та прози) та «Наше слово – меч духовний» (збірка письменників Рівненщини про війну).
– Що почерпнули для себе з творчих зустрічей?
– Найщиріші та найвибагливіші читачі – це наші діти. Вони ще не вміють приховувати свої емоції, підлаштовуватись під ситуацію та лукавити. Саме вони надихають нас на втілення в життя нових ідей, на сміливі творчі експерименти. Після спілкування з ними розумієш, як важливо в наш воєнний час надати розраду та корисний відпочинок малечі. Такого висновку я дійшла, зробивши презентації своєї нової книжечки для дітей «Край мій рідний – Україна» у п’ятьох місцевих локаціях – Рівненській міській бібліотеці (мікрорайон «Ювілейний»), Обласній бібліотеці для дітей, школах-ліцеях за числами 19 і 15 та у Центральній бібліотеці для дітей, що по вул. Червонія, 67 (колишня Гагаріна). І якщо б у мене сьогодні запитали, яка написана мною книжка для дітей є найдорожчою (тобто улюбленою), я б не вагаючись відповіла: «Ось ця – «Край мій рідний – Україна».
– Чому саме ця книжка?
– Та тому, що вона моє «викохане дитя», створене у суворих та незвичних умовах. Вірші писались, ілюстрації малювались під світлом свічок та ліхтарика часом під звуки сигналу повітряної тривоги. Народжене в муках дитя – завжди дорожче. Більше того, слід зазначити, що я вперше ілюструвала свої твори. Війна, як це не дивно, дала потужний імпульс до відкриття «шлюзів» почуттів і раніше прихованих можливостей діяти й творити. Бажання створювати щось нове й піднесене – це і є своєрідний спротив душі проти насилля, посягання на нашу свободу, проти безглуздої, війни, нав’язаною нам недолугим сусідом по планеті Земля. Мабуть, тому тут, у дитячій книзі, присутній патріотичний запал, національний колорит, щирість почуттів та демонстрація українських сімейних традицій і духовних цінностей. Протягом усього часу під час зустрічей з дітьми уважно спостерігала за їхньою реакцією на свій виступ, на усвідомлене сприйняття тексту віршів та зацікавленість малюнками. З великим задоволенням відповідала на численні запитання дітей щодо ідеї або історії написання того чи іншого вірша, про прототипів творів – наших домашніх улюбленців, про те, як створюється і друкується книга. Вірю, що моя книжечка знайде стежинку до серця свого юного розумного й допитливого читача, адже це видання має таку присвяту: «Присвячується українським дітям – маленьким патріотам великої незламної держави».
– Що надихнуло написати нову книжечку для дітей «Андрійкова робота», яка нещодавно народилась у видавництві «Волинські обереги»?
– Іноді від батьків можна почути те, що їхня дитина не хоче відвідувати дитячий садок, або дуже болісно переживає процес адаптації в новому дитячому середовищі. Зрозуміло, що дитину до такої психологічної трансформації слід готувати. Ось таке, зізнаємось чесно, непросте завдання (на допомогу батькам) допоможе здійснити чудодійне художнє слово. Книжка буде корисна дітям-дошкільнятам. Виховну функцію в ній виконує поетичний текст, який налаштовує малят на позитивне сприйняття світу та дружні взаємини між однолітками. Невеличкі віршики повідають малечі про щоденні справи хлопчика Андрійка, про те, чому і як навчаються діти в дошкільному закладі, як дружать та корисно і весело проводять своє дозвілля.
«Андрійкова робота» – цікавий оригінальний проект: я пропоную маленьким читачам «споглядальну поезію» – співвідношення змісту вірша з малюнком, що дає при читанні батьками книжечки змогу опановувати малятами прогресивну методику покрокового засвоєння знань про навколишній світ і стосунки між людьми.
Моє звертання як авторки книжки до моїх потенційних маленьких читачів, думаю, примусить їх замислитись, поспостерігати за діями своїх віртуальних однолітків і краще адаптуватись до нових життєвих умов.
– З усього видно, все ваше життя торік крутилося по літературній орбіті?
– «Варилася» не тільки в цьому казані. Як і позаторік, на волонтерських засадах продовжувала заняття з української мови з вимушеними переселенцями в Обласній універсальній науковій бібліотеці. Зокрема, знайомила слухачів клубу «Єдині» з основними нормами української орфографії, граматики, стилістики пунктуації, практикувала розмовний практикум із вдосконалення усного мовлення, а також пропагувала літературну творчість місцевих авторів.
Окрім письменницьких напрацювань, маю за рік більше як десяток статей, нарисів, оповідань у місцевих газетних виданнях.
Вважаю за велику подію у моєму житті прийняття мене до Національної спілки письменників України (4 травня 2023 року, – ред.). Це почесне звання зобов’язує ще активніше та плідніше працювати в літературній царині, рости й вдосконалюватись у письменницькій робітні.
– Чого чекаєте від 2024-го? Які маєте справи, події, твори, зобов’язання в особистих планах на майбутнє?
– Так, плани, як і в кожної людини, є. А як же без них? У мене вже готова до видання в електронному варіанті збірка віршів «Незникла ниточка любові». До речі, ілюстрації до кожного розділу малювала сама. Майже підготовлена до друку книга прозових творів для дорослих. Ціна питання – де взяти гроші на видання? Ось над цим доведеться попрацювати – шукати спонсора, позаяк торік я видала книги для дітей за власні кошти. Самі розумієте, що це означає для уже непрацюючої пенсіонерки. Добре, що мої книжки сподобалися маленьким читачам і вже майже всі розкуплені.
– Що побажаєте на прийдешній рік собі, рідним, друзям?
– Звичайно, миру, Перемоги у страшній війні. А нашим захисникам – Божого захисту, швидкого благополучного повернення додому неушкодженими. Знаю, що це мрія і побажання усіх свідомих українців.
Неоніла ДИБ’ЯК, письменниця, меценатка приватної премії «Рівненський акцент»
Читайте також: Майстриня з Донеччини виготовляє в Рівному іграшки Перемоги
- Рівненські баскетболістки впевнено обіграли запоріжанок
У заключному матчі рівненського туру рівненські баскетболістки здобули впевнену перемогу над запорізькою “Козачкою-КПУ” 75:42. Вже в першій чверті вони заклали шлях до перемоги, вигравши її – 27:11. А далі спокійно довели гру до переможного фіналу (за чвертями – 14:15, 21:7, 13:9.