Церемонія вручення обласної просвітянської премії імені нашого земляка – українського поета, перекладача, художника Григорія Чубая вже традиційно пройшла в день його народження, 23 січня. Цього разу в затишній залі літературного музею Уласа Самчука: здавалося, й сам Волинський Гомер щиро радіє разом із поважним товариством.
Голова Рівненської обласної «Просвіти» Іван Вєтров оголошує рішення її правління: лауреатом премії імені Григорія Чубая визнати члена двох Національних спілок – письменників та журналістів, багаторічного редактора газети «Надслучанський вісник», автора десятків книг, невтомного дослідника рідного краю, активного просвітянина Бориса Боровця з Березного.
“Ця щорічна премія є винагородою за особистий внесок у розвиток літератури, мистецтва, освіти, науки, культури Рівненщини. Вручаємо її достойним землякам, чия тривала просвітницька робота безпосередньо пов’язана з рідним краєм. Саме такий наш лавреат – просвітянин Борис Боровець: напрочуд скромний чоловік, який усе життя присвятив своєму синьоокому Поліссю, українському слову та подвижницькій справі національного відродження” – відзначив Іван Вєтров.
Сам Борис Боровець не приховував: приємно здивований, що його праця помітна. А головне – потрібна людям.
“Із Григорієм Чубаєм, який так рано відійшов за вічний обрій, ми однолітки. З його алегорично-філософською поемою «Вертеп» я вперше познайомився в студентські роки: це був самвидав, бо про офіційне видання таких сміливих творів тоді годі було й мріяти. «Цей світ – вертеп, і, мабуть, що найважче у ньому залишитися собою», – запам‘яталися рядки, які супроводжують мене все життя. Ще тоді здивувався, що такий глибокий твір написав18-річний юнак. Зі Львова до нас у Рівненський педінститут передавали нові доробки Чубая, які ми напівпідпільно поширювали між собою. Тільки з ним самим познайомитися, на жаль, не довелося. Але я з величезною повагою й шаною ставлюся до цієї непересічної талановитої постаті, – розповів лавреат.
Борис Боровець передав до бібліотеки «Просвіти» та музею Уласа Самчука подарунки – свої книги. Видає їх переважно власним коштом, – оце і є справжнє подвижництво, бажання й покликання прислужитися тим, хто прийде після нас. І водночас, як у «Вертепі» Чубая, залишитися собою: для творчих людей ці слова актуальні у всі часи…
Голова Березнівського об`єднання «Просвіти» Наталія Бойчук відзначила залюбленість Бориса Боровця в рідний край: до села Яцьковичі він привитий пуповиною. Не розриває її ось уже 77 років, – невпинно досліджує все, що пов’язане з його скромними земляками, вигранюючи кожне слово, наче діамант. У його прискіпливому фокусі – й отаман «Поліської Січі» Тарас Бульба-Боровець, й іменитий тренер із греко-римської боротьби Станіслав Коваль: справжнім скарбом Полісся завжди були його люди. А чого вартий його роман «Омана»!
Письменник і журналіст Віктор Мазаний привідкрив завісу над непростою постаттю нашого талановитого земляка Григорія Чубая – зокрема, у львівському періоді особистого життя та творчості. Наголосив: його непроста, зіткана з глибоких алегорій поезія ще чекає на серйозні дослідження.
А бард Олександр Кривохиж виконав ліричну пісню на слова Григорія Чубая, які той написав у 15 років.
Хто ж він, – Григорій Чубай?
Григорій Чубай народився 23 січня 1949 року в селі Березини тодішнього Козинського (нині Дубенського) району в селянській родині. Бабуся навчила його читати й писати вже в чотири роки. Школярем Григорій друкував власні вірші в районних газетах. Його творчість змалку носила антирадянське спрямування: бо формувався під впливом родини, де понад усе була Україна.Саме проукраїнська позиція юнака стала на заваді для вступу до Рівненського педагогічного інституту та Львівського державного університету імені Івана Франка. Тож перша збірка віршів вийшла самвидавом.
У 1969 році вже сформований як особистість поет і перекладач переїхав до Львова. Він знав німецьку, польську, білоруську, чеську, сербську, російську та іспанську мови. Серед університетської молоді з успіхом декламував свою антиімперську поему «Вертеп». Тут познайомився зі студенткою філології Галиною Савкою, згодом одружився з нею. В 1970 році в них народився син Тарас Чубай – нині народний артист України, лідер гурту «Плач Єремії». А в 1979-му – донька Соломія.У 1971 році Чубай підготував самвидавний літературно-мистецький часопис «Скриня». А в 1975-му створив поему «Говорити, мовчати і говорити знову».
Григорій Чубай мав авторитет у творчої еліти Львова та дисидентів: був знайомий з Ігорем та Іриною Калинцями, братами Горинями, В’ячеславом Чорноволом, зустрічався з Василем Стусом. Втім, переслідування та арешти творчої інтелігенції змусили його переховуватися та постійно змінювати роботу.Працював монтажником сцени в театрі Заньковецької, вантажником, художником-оформлювачем на ізоляторному заводі, – щоб утримувати сім’ю.
У 1978-му нарешті збулася його давня мрія стати студентом: Григорій блискуче склав вступні іспити до Літературного інституту імені Горького в Москві. Однак, на четвертому курсі через хворобу нирок помер у віці Ісуса Христа – в 33 роки.
Григорія Чубая поховали у Львові на Сихівському цвинтарі, а в 1995-му перепоховали на Личаківському. І лише посмертно талановитого поета й перекладача прийняли до Національної спілки письменників України. Так само, посмертно, були видані всі поетичні книги автора: зокрема, завдяки його доньці Соломії. Вона також відкрила мультимедійну дисидентську кімнату імені батька в тюрмі на Лонцького у Львові та разом із братом і режисером Михайлом Крупієвським створила фільм «Чубай. Говорити знову».
Ім’я Григорія Чубая тепер носять вулиці у Львові, Рівному та містечку Радивилів на Рівненщині. Так повернувся з небуття «гетьман втраченого покоління», як назвав Чубая у своїх спогадах Юрій Винничук.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
журналістка, просвітянка
Редактор сайту «Сім днів» і журналіст стрічки новин. Працює з оперативною інформацією, готує новини та долучається до створення авторських матеріалів для сайту.
Має значний досвід роботи у медіа. Протягом 1991–2009 років був технічним редактором газети “America” (Філадельфія, США), де відповідав за дизайн і верстку, підготовку графічних матеріалів, фоторепортажів та готового макету видання.
Володіння англійською мовою використовує для перекладу матеріалів, підготовлених у межах грантових проєктів, які редакція публікує на окремому піддомені для іноземних читачів.