Олег ІЛЬНИЦЬКИЙ: «Якщо на тебе чекають, то це дуже важливо»
«Навіть під обстрілом у гарячих точках не було так небезпечно та страшно, як у цеху поряд із діжками», – так дитячий травматолог Рівненської обласної дитячої лікарні Олег Ільницький розповідає про порятунок киян від можливої техногенної катастрофи. Евакуація не зважаючи ні на що – так описує медик події березня 2022 року.
– Пекельно-страшного березня над столицею постійно літали ворожі ракети. 5 з них потрапили на промислове підприємство поблизу центру. Тоді й виявили небезпечну знахідку: за 60 м від влучання знаходилось 8 діжок з отруйною хімічною речовиною – концентрованим розчином ціаніду натрію, – пригадує Олег Ільницький.
Страшно уявити, яку катастрофу спричинив би вибух цієї отрути в густонаселеному місті. Олег Ільницький опинився серед добровольців для вивезення хімікатів за межі міста.
Евакуація була лише першим етапом операції. Везли сільськими дорогами, оминаючи населені пункти та ризикуючи щохвилини потрапити під артобстріл. Від киян небезпеку відвернути вдалося. Та найскладніше було попереду.
Залучивши науковця-хіміка та знайшовши реагенти для знешкодження, команда добровольців взялася за найнебезпечніше: протягом тижня за світлої пори доби у протигазах хлопці переливали та утилізовували 400 літрів небезпечної речовини. Всі процеси відбувалися за координації керівництва сил Тероборони та Київської ОВА.
Олег Ільницький відповідав за надання медичної допомоги у разі нещасного випадку.
– Навіть під обстрілом у гарячих точках не було так небезпечно та страшно, як у цеху поряд із діжками. На щастя, моя меддопомога тоді не знадобилася, – розповідає медик.
Після вивезення хімікатів знову були прильоти. Та ворог не знав, що їх вже там нема.
У місіях порятунку в зонах бойових дій Олег Володимирович ще з 2014-го: два роки в добровольчому медбатальйоні «Госпітальєри» (Водяне, Піски, Первомайське).
За кілька днів від початку вторгнення – знову в добровольчому загоні медиків: Київський та Харківський напрямки. У перерві між місіями «маленька робота» – так бойовий медик називає евакуацію хімічної отрути з Києва. У квітні 2022-го всі члени евакуаційної бригади отримали нагороду Головнокомандувача ЗСУ «За заслуги перед ЗСУ».
Далі знову на фронт: був медиком евакуації у складі 11-го батальйону спецпризначення 112-ї Бригади (Миколаївщина, Херсонщина), згодом переведення в 11-й батальйон 59-ї ОМБР. Крайні 7 місяців служби пройшли в гарячих точках Донеччини: евакуація тяжко поранених у боях під Первомайським.
Зустрілись з ним під час цілодобового чергування у лікарні в затишному кабінеті. До ледь відчинених дверей у травмпункті, де працює лікар, весь час прибігає старша медична сестра та уточнює записи, дії.
Олег Володимирович знову перелаштовується з медичної тематики на політичну.
– Та я ніколи тією політикою не цікавився, – каже пан Ільницький. – Проте одного разу випадок спонукав мене, коли надавав медичну допомогу одному з мітингувальників у Рівному, коли розпочався Майдан. «Якщо ти не цікавишся політикою, це не означає, що політика не цікавиться тобою», – казав Перикл, давньогрецький державний діяч та полководець.
Тут вперше лікарю стало невимовно соромно, що десь у Києві відбуваються грандіозні історичні події, а він ніби відсиджується у Рівному. Тоді Олегові Ільницькому вкрай закортіло взяти участь у цих подіях. Наступного дня він вже був на Майдані у столиці.
– Так розпочалося моє політичне життя. Швидше за все, – розмірковує Олег Володимирович, – та політична активність ще від дідів. «Кров людська – не водиця» (цитує). Адже мої діди брали активну участь у національних визвольних рухах. От і передалося.
Від другого дня широкомасштабного вторгнення і аж до травня цього року Олег Ільницький на фронті. Ніколи не відсиджувався у тилу. Намагався дістатися туди, де бої, де кров, де евакуація, де його допомога найнеобхідніша.
– Чи було страшно?
– Я знаю одне: якщо написано, що маєш полягти, то так і буде. От чесно. Якщо на роду написано – жити, будеш жити, – веде далі чоловік.
«Фаталіст», – подумалось. А Ільницький вирішив підтвердити сказане одним пережитим на фронті випадком. Пригадав, як недалечко біля магазину була евакуація. Необхідно було забрати поранених. Ніби недалеко. Виїхали без бронежилетів. Небо сіре, нічого доброго не віщує. Почали виносити 300-х, а з іншого боку стрілянина з ворожих танків. Тоді чоловікові чи не вперше спало на думку, що можна загинути.
– Сталося диво: їхні снаряди летять у болото, глибоко заходять. Була б суха земля, то все вибухнуло б на поверхні й нас усіх покосило б. Болото врятувало, – розмірковує Олег Ільницький.
Прямий та відвертий пан Олег завжди намагається робити те, що до душі. Так і до Тернопільського медичного університету вступив тому, що подобалася медицина. Юнак легко осягнув природничі науки – біологію, хімію, фізику. Екзаменаційні запитання з фізики пам’ятає й донині. З першого разу вступив до інституту. Із золотою медаллю закінчив школу, з червоним дипломом – виш.
Після завершення – доросла, згодом дитяча травматологія.
З дітьми працювати полюбляє.
– З дітьми дуже легко домовлятися, – каже Олег Володимирович.
– Про що? – допитуюсь я.
– Та про все можна з дітьми домовитись. З ними треба розмовляти на рівних. Тоді вони тебе чують, розуміють. Якщо ти з ними нормально розмовляєш, то з ними класно. З батьками буває важче розмовляти, аніж з дітьми, – посміхається лікар.
Особливо емоційним вважає себе лікар ортопед-травматолог, коли батьки не відразу звертаються зі скаргами від дітей, а очікують кілька днів.
– Кажу: «Авжеж. Бо ж вам зламана рука не боліла. А як то дитині?» – переповнений різноманітними емоціями розповідає лікар.
Тут на телефоні в Ільницького заграла українська бандура – джингл такий. Допомога, консультації телефоном теж мають місце.
Олег Ільницький каже, що при нагоді знову поїде на фронт. Тут у тилу робота як зазвичай, грибів не збирає, на риболовлю не виїжджає. Коли є можливість, зустрічається із побратимами в столиці. На фронті – рух, життя.
Війна, безумовно, норовлива пані. Але вона випробовує ще й на почуття.
– Скажу вам так: якщо на тебе чекають – от у мене дружина, два сини – то це дуже важливо. Дуже, – веде далі Олег Володимирович.
– Пане Олеже, про що мріється?
– Щоб ми їм так дали, щоб два, три покоління нас боялись!
Алла СИЩУК
Читайте також: Проєкт «єРобота» допоміг стоматологині з Рівненщини здійснити мрію
- Унікальна автобусна зупинка з’явилася у Мичеві на Рівненщині
У селі Мичів, що входить до Малятинського старостинського округу, талановита мешканка Іванна Біль власноруч розфарбувала автобусну зупинку в яскравому українському стилі. Вона перетворила звичайний об’єкт інфраструктури на справжній символ гордості, натхнення та любові до рідної землі.