Життя прожити, не раз доводиться чути, – не поле перейти. На його шляху всяке трапляється. Мабуть, не знайдеться сім’ї, де б не виникали непорозуміння, сварки, скандали.
Отож, аби пізнати гармонію в стосунках, подружжю, як твердить народна мудрість, треба не один пуд солі з’їсти. Втім інколи нескінченні чвари через невміння перебороти труднощі закінчуються розлученням. На жаль, таких родинних драм, зі слів заступниці начальника Служби у справах дітей Рівненського міськвиконкому Світлани ПЕРЕТЯТКО, стає дедалі більше.
– Збагнувши, що подальше сумісне життя неможливе, – каже Світлана Миколаївна, – пара розходиться, розриваючи шлюб. І не завжди мирно та безболісно. Прикро, що заручниками батьківських негараздів стають діти, які від розпаду сім’ї страждають найбільше. Причому шкоди завдає не так саме розлучення, як сварки між подружжям до, під час та після розлучення.
І це не просто слова, а висновок учених, які впродовж кількох десятиліть проводили дослідження, спостерігаючи за проблемними родинами у Британії та інших країнах світу. Як свідчать результати цієї роботи, у немовлят, дітей і підлітків внаслідок життя в умовах постійного конфлікту між батьками можуть проявлятись ознаки порушень раннього розвитку мозку, спостерігатися підвищений рівень гормонів стресу, тривога, депресія, поведінкові розлади та інші серйозні проблеми. Тобто, все, що відбувається у дитини вдома, накладає свій відбиток на її психічне здоров’я, що може датися взнаки у майбутньому.
Втім, з’ясовуючи стосунки між собою, батьки не завжди переймаються долею «плодів свого кохання». Про це свідчать непоодинокі конфліктні ситуації, що розглядаються на Комісії з питань захисту дітей, яка є консультативно-дорадчим органом при Рівненському міськвиконкомі.
– Основним завданням Комісії, – розповідає Світлана Перетятко, – є сприяння забезпеченню реалізації прав дітей у територіальній громаді Рівного на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток. Проаналізувавши питання, які виносяться на Комісію, напевно найболючішим і найважчим є вирішення батьківських спорів щодо виховання дитини, коли вони вже проживають окремо або на стадії розлучення. У дорослих для розірвання шлюбу можуть бути вагомі причини. Та для дітей це завжди травма. Часто вони переживають значно глибший стрес, ніж їхні батьки. Від поведінки подружжя в цей непростий період залежить отримає дитина позитивний приклад стосунків між дорослими людьми та пошуку компромісів, чи понесе в собі хибні установки, що заважатимуть їй самій бути щасливою у сімейному житті.
Щоправда, зі слів заступниці начальника Служби у справах дітей, не завжди все так погано. Якщо, скажімо, татові й мамі вдалося зберегти спокійні відносини після розлучення, їм простіше вирішувати проблеми, що стосуються спільної дитини чи дітей і розраховувати на допомогу одне одного у скрутних ситуаціях.
– Нормальне спілкування, – наголошує Світлана Миколаївна, – необхідне для дітей. Адже їм важливо і потрібно знати, відчувати, що хоч батьки і живуть окремо, та вони як і раніше будуть піклуватися про них і проводити з ними вільний час, відзначати свята і дні народження.
Однак такі виважені взаємини між подружжям, яке розриває шлюб, швидше виняток, ніж правило.
– У своїй роботі, – веде далі Світлана Миколаївна, – нерідко зустрічаємося із ситуаціями, коли після розлучення розпочинаються війни між батьками. Мама погано відгукується про тата. Відповідно тато – про маму. Натомість дитина відчуває себе продовженням двох людей – батька і матері. Тож якщо їй не дозволено любити одного з них, вона може відчути себе розколотою надвоє. Діти, опиняючись перед вибором із ким бути, розриваються між батьками. Син чи дочка помічають, що їхня радість та гарні враження від зустрічі з одним із батьків болісно відгукуються в душі іншого. Тому вони змушені казати неправду, відчуваючи при цьому докори сумління. Або просто закриваються у собі. Надалі така подвійна гра призводить до внутрішніх конфліктів та викривлень особистості дитини. Як приклад: в одній сім’ї доходило до абсурду, коли дочка таємно спілкувалася з батьком, з яким мала хороші стосунки, по телефону після шкільних занять, щоб мама не знала. Адже мама дитини була дуже вороже налаштована проти свого колишнього чоловіка, тому намагалася всіляко перешкодити взаєминам дитини з татом. Часом дитина відмовляється спілкуватися з одним із батьків. Таким чином намагається підтримати покинутого – тата чи маму. Особливо якщо бачить, як той переживає та страждає.
На засіданнях Комісії подружжю завжди намагаються допомогти дійти згоди. Деколи це вдається, а інколи й ні.
– Стараємося достукатися до їхнього сумління, – каже Світлана Перетятко. – Переконуємо ворогуючі сторони, що з колишнім чоловіком або дружиною слід спокійно детально обговорити можливість зустрічей і спілкування з дитиною, знайти в собі сили зрозумілою для дитини мовою пояснити їй причини і обставини розлучення. Дитині треба детально розтлумачити, як буде складатися її подальше життя, яким чином вона спілкуватиметься з татом або мамою. Тобто поговорити про все те, що непокоїть дитину. Не можна перешкоджати побаченням і позбавляти одного з батьків участі у вихованні дитини. Заборона лише загострить ситуацію і буде карою не колишньому чоловікові або дружині, а своїй дитині.
Насамкінець Світлана Перетятко наголошує: подружжю варто пам’ятати, що дитина не винна у кризі стосунків дорослих. Для цього батьки мають усвідомити, що розлученням свої сімейні конфлікти вони вже поховали. А отже, тепер мають по-новому об’єднатися задля виховання нащадка. І якщо готові йти назустріч один одному заради спокійного душевного стану дитини, вони обов’язково домовляться.
Василь ГЕРУС