В цей час, напередодні Різдва, і в час, коли українці борються зі злом, за право бути вільними і самими собою у своїй країні, не зайвим буде згадати ті темні часи, коли українців садили в тюрми й висилали у Сибір за українське слово, за те, що вони українці. І подякувати за те, що в нас є змога святкувати Різдво! Ця стаття — це ще одне нагадування, за що ми боремося.
Гіркі хвилини смутку пригадуються політв’язням при спомині найчудовіших зимових свят. Для сотень тисяч людей у тюрмах «Христос народився, славімо Його!» не пролунало. Про святкування Різдва і Водохреща у «Тюрмі на Лонцького» та в засланнях розповіли політв’язні Ярослав Цар, Ірина Калинець та Остап Горинь.
В’язні катівні «Тюрма на Лонцького» розповідають, що на період свят був надзвичайно жорстокий режим. І допомагала їм лише тиха молитва.
«Мене забрали після Різдва, 9 січня 1972 року, а наші арешти відбулися 12 січня. У ті святкові дні, кожен з нас подумки молився. Але в катівні не було святкування, рятувала лише молитва. Ми ділилися крихтами хліба, бо більше нічого не було. Запам’яталося, як за вікном на Старий Новий рік і на Водохреща було чути колядників. Люди спеціально йшли вулицею колядуючи, в надії, що ця коляда долине до нас. Я почула ту коляду — це незабутнє враження».
Пані Ірина згадує, що у табірні роки намагалися зустріти Різдво Христове належно. Старалися приготувати кутю з перлової крупи, а з сухариків вимочених у розчині кави імітували торт, який перекладали маслом з лікарняних пайків. А найбільше нагадувала про свято на батьківщині коляда.
Нагадаємо, Ірина Калинець була засуджена Львівським обл. судом «за антисовєтську агітацію і пропаганду» на шість років ув’язнення і три роки заслання у Мордовському таборі.
Остап Горинь, який був ув’язнений ще в 1950 році теж розповідає, що велике свято згадували лише молитвою, про коляду не могла йти і мова.
«Яке могло бути Різдво? Нам навіть не давали говорити.»
Не оминув арешт і Ярослава Царя. Він розповів, що у тюрму «на Лонцького» потрапив також у 1950 році. Тоді був надзвичайно жорстокий режим, не можна було навіть розмовляти між собою. А вже на початку 1951 року в’язнів вивозили з тюрми на Сибір в концтабори.
«То Різдво наступило для нас у вагоні товарного поїзда вже за Уралом. Умови були жахливі, але нас не могли так впильнувати. Про те, що вже Різдво дізналися від священника Євгена Юрика, який був з нами у вагоні. Лише він один міг розрізнити коли має бути Різдво. Усім нам решту було важко зорієнтуватися в часі, оскільки ми були ізольовані від всього світу», — додає Ярослав Цар. З болем згадує, що колядки в той рік таки не почув.
Джерело: Центр досліджень визвольного руху
Читайте також: «Різдвяні дрони» від громад Рівненщини (фото)