Історія кожної держави наповнена різноманітними подіями: буденними чи святковими, непомітними чи знаковими, малозначущими чи вирішальними. І за кожною з них постають долі її громадян, які бувають частіше трагічними, аніж щасливими. Усе залежить від того, що вирішить у той момент робити народ: бути активним учасником чи байдужим спостерігачем, удаючи, що нічого не бачить, нічого не чує, нічого не каже. Хоча всім відомо, що щасливою людина стає лише тоді, коли вільна. Свободу ж треба виборювати.
Недарма в календарі українців є знакова дата – День Гідності та Свободи. Саме ці дві людські чесноти найповніше проявилися під час Помаранчевої революції та Революції Гідності. Так стверджую, бо сама була учасницею тих двох подій. Тож поділюся враженнями про дні, проведені у Києві на майдані Незалежності в грудні 2013 року.
Без вагань вирішила поїхати туди, як побачила по телевізору побиття студентів беркутівцями. Перша поїздка припала на 8 грудня. Коли з групою рівнян прибули на майдан, то побачила багато людей, котрі рухалися прилеглими вулицями. Волонтери пропонували нам гарячий чай і бутерброди, скрізь панувала доброзичлива атмосфера. Познайомилися з рівнянами, які там уже жили в наметах. Увагу привернула знаменита йолка, яку майданівці прикрасили своїми атрибутами. І тут зі сцени лунає Гімн України у виконанні Руслани. Усі припинили роботи. Людське море, яке заповнило майдан, заспівало разом зі співачкою. Я вперше у своєму житті почула цей потужний народний голос! Співаю разом з усіма й відчуваю, як по тілу «побігли мурашки». Аж тут розумію: хіба знайдеться безумець, що зможе протистояти такій могутній силі? Тоді навіть припустити не могла, як я помиляюся. З’явилася упевненість, що невдовзі все вирішиться позитивно. Бо хіба можна проігнорувати бажання стількох людей? Статисти припускали, що того дня було більш як 500 тисяч, та уявлялося, що людей було безліч.
Здивувало й те, що серед люду можна було зустріти тодішніх політиків, які підтримали протестувальників. Мені здалося, що вони були без охорони (можливо, непомітні, фахівці своєї справи). Думаю так, бо кожен охочий міг поспілкуватися з Віталієм Кличком, Петром Порошенком, Олегом Тягнибоком.
Після мітингу з племінницею Оленкою приєдналися до волонтерів, які частували протестувальників кашею та чаєм. Кожен з усмішкою дякував за їжу. Зауважу, що використаний одноразовий посуд складали у підготовлені пакети. Серед нас були мешканці різних міст України, а кияни пропонували нічліг і помитися. Повсюди панувала дружня атмосфера.
Найбільше вражень було від наступної поїздки 14-15 грудня. Вона запам’яталася багатьма знайомствами з учасниками тих подій. Тоді я й Оленка працювали на кухні – це великий намет, в якому ми кришили капусту, чистили картоплю, нарізали овочі та м’ясні вироби для бутербродів. Ця робота тривала і вдень, і вночі. Бо ж на майдані було безліч народу. Захоплення викликали кримські татари, які розташувалися неподалік Стели. Там постійно лунали їхні національні мелодії, вони співали й танцювали. По всьому майдану Незалежності розносився запах плову, який вони готували на вогнищі у величезному казані.
А наступного дня увечері був концерт «Океану Ельзи». Ми по черзі ходили послухати хоч одну пісню у виконанні гурту. Мені так хотілося працювати для перемоги, що не помічала, як без сну промайнула доба. Втома взяла своє лише наступного вечора. Приклад показували кияни, більшість яких після роботи приходили на майданні кухні й там працювали до самого ранку. Це додавало сил іншим. Під час роботи точилися приязні розмови, часто жартували. Ці дні не віщували біди. Все прийде згодом…
Уже після перемоги Майдану – через кілька років, коли представники нової влади робили помилки, часто доводилося чути докори деяких людей. Мовляв, для чого тоді був Майдан, якщо кардинальних змін нема? Я відповідаю: «Якби не було Революції Гідності, то своє невдоволення владою ви не могли б публічно обговорювати, а сиділи б мовчки у своїх помешканнях і терпіли. Адже люди повстали, бо їх стали принижувати, обманювати, обмежувати їхні права. Проте всі хочуть, і ви в тому числі, гідно жити у вільній країні».
Галина ДУБОВА, учасниця Революції Гідності