Анатолій Овчинніков належить до старійшин спільноти рівненських об’єднань співвласників. Перше своє ОСББ він очолив ще п’ятнадцять років тому.
в одних все ладиться, у інших все з рук валиться
Зараз є головою правління восьми будинків. З трьома з них цьогоріч подався у «муніципалку». Отож має стільки роботи, що, як сам каже, вгору ніколи глянути.
– Інколи, – зізнався Анатолій Михайлович, – лише ввечері схаменешся, що за день в роті крихти хліба не мав. Втім, залишитися без обіду – не найстрашніше. Клопотів по горло: там заповітрена система, в іншому місці сусід сусіда затопив, хтось скаржиться, що лампочка в під’їзді відсутня, інші на не вивезене комунальниками сміття нарікають…
А ще не раз виникають такі ситуації, які передбачити просто неможливо. Навіть не завжди знаєш, до кого звернутися, щоб вирішити несподівано виниклу проблему. Ось, скажімо, нещодавно в будинку на Фабричній сталася надзвичайна пригода. Господарі поїхали за кордон на заробітки, а в їхній квартирі батарею прорвало. Через цю аварію весь стояк затопило. Звернувся до однієї спеціалізованої служби. А там відмовили. Мовляв, без власника оселі двері не відкриють. Благо, вдалося знайти майстра, який у присутності дільничного інспектора поліції відчинив замок. Зайшли у помешкання, а там батарея «свистить».
Такі всякого роду непередбачувані ситуації трапляються мало не кожен день. А на додачу – реалізація проєктів Муніципальної програми. Скрізь потрібні твої очі, голова. А то й руки.
– Скільки проєктів у цьому році реалізовуєте?
– Загалом три. За це дуже щиро дякую міській владі, бо без її підтримки об’єднання співвласників не вирішили б своїх проблем. Зробити, наприклад, лавочку чи облаштувати пісочницю – це не питання. А от замінити труби в будинку – неабияка витратна справа. А що вже казати про дах!
Отож. На проспекті Миру, 12 ми вже закінчили капремонт системи водопостачання та водовідведення. Я недавно взяв цей будинок. До мене звернулися мешканці п’ятиповерхівки, якій уже 58 років. При жеку, зрозуміло, тут і кіт не валявся. Потім пішли в управлінську компанію. Та ж сама історія. Найняли управлінця, але не знайшли з ним спільної мови. Тоді запросили мене. У цьому році замінили по Муніципальній програмі труби холодної води і водовідведення. Вони були в такому жахливому стані, що навіть не було що на металобрухт здавати. Труби просто розсипалися в руках.
Ще хотів би зупинитися на моменті, який красномовно показує, які ми всі господарі. 58 років усе: старі вікна, двері, шафи, столи, стільці, каструлі та інший непотріб, – зносимо в підвал. Бо, можливо, колись знадобиться. Цього «добра» у підвалі на проспекті Миру,12 назбиралося стільки, що ледь на шести вантажівках помістилося. Та Бог із ним. Сміття вивезли, труби поміняли. Мешканці будинку були надзвичайно вдячні. Бо вже, було, зневірилися, що в їхній п’ятиповерхівці можна щось зробити. А тут ми ще й вікна почали міняти.
– Зважаючи на вік будинку, заміною одних труб тут, напевне, не обійдеться?
– Звісно, попереду ще непочатий край роботи. У наступному році хотіли по «муніципалці» капітальний ремонт покрівлі зробити. Та тут не так усе просто. Площа даху становить майже дві тисячі квадратних метрів. До того ж він у них шатровий, двоскатний. За попереднім кошторисом ремонт обійдеться у майже три мільйони гривень. Це дуже дорого для 100-квартирного будинку на шість під’їздів. Порахували у скільки це обійдеться. Виходило, що з кожної квартири треба було б сплатити десь по 17 тисяч гривень. Це нереально. Виношую інший задум. Може, долучимося до програми «Енергодім», де держава компенсує 70 відсотків витрат. Тоді зможемо замінити покрівлю, утеплити будинок, замінити труби теплопостачання і гарячої води та вікна. Виходить по 10 тисяч гривень на квартиру. До того ж можна взяти кредит на 5 років. У перший рік сплачується лише тіло кредиту, бо міська і обласна влада допомагають з погашенням відсотків банківської позики. Це для нас було б дуже добре. Більше того, вже стало моєю мрією. Хочеться зробити з будинку «картинку», бо дуже вже хороша в ньому громада. Ділюся своїми ідеями з мешканцями, вони від них просто у захваті. Дивуються: «Невже таке реально?» Кажу на те: «Ви ж не вірили, що коли-небудь труби поміняєте».
– Виходить, як у Святому Письмі: не побачу – не повірю?
– Щось на зразок цього. Люди здебільшого вірять тому, що бачать. Так само було, коли мене запросили головою правління будинку на вулиці Коновальця, 28. У цьому році ми вперше взяли участь у «муніципалці». Чого тільки не писали у вайберівській переписці! Було й таке, що, мовляв, гроші зберу і втечу з ними. Це при тому, що кошти здають не мені особисто, а переказують на рахунок ОСББ. Довіра, як і все решта, формується з часом. Я спокійно ставився до того, що про мене кажуть. Навіть тоді, коли й несправедливо. А зараз багато хто з мешканців будинку на каву додому запрошує, дякує за відремонтований дах, хвалять. Здавалося б, дрібничка, а приємно. Коли є результат, ти розумієш, для чого живеш. Допомагаючи людям, самореалізовуєшся. Хочеться ще більше зробити і роблю.
– Ви розповіли про два проєкти, які вже реалізували. А що з третім?
– Так, два вже реалізовані. А третій, що на вулиці Генерала Безручка, 20, у процесі. Будинок теж старий – 55 років. Раніше ми замінили тут усі труби. Щоб не було великого фінансового навантаження, розділили проєкт на два етапи: спершу взялися за систему водопостачання та водовідведення, а потім – за мережу опалення. Навели, вважаю, ідеальний порядок у підвалі. А торік дав співвласникам об’єднання перепочинок. І тут почалося! Чому, мовляв, у нас це не робиться, чому за це не беремося? Отож у цьому році подали заявку на участь у «муніципалці» – проєкт капітального ремонту даху. Бо туди вже страшно підніматися, навіть водозливні труби згнили, парапетів немає. Самі можете уявити, що там робилося, коли понад 50 років жодного ремонту не було. Щоправда, на цю ідею люди якось пасивно відгукнулися. Можливо тому, що там багато мешканців похилого віку, а їм тяжко фінансово. Тому дещо із внесками затяглося. А генпідрядник, звісно, в першу чергу береться за об’єкт, на який гроші є. Тому важкувато було. Але робота робиться. Коли дозволяє погода, руберойд стелять, а за негоди працюють із металом. Тобто прискіпливо дотримуються технології, бо ж дають на об’єкт 15 років гарантії. Майстрам не потрібно, щоб щось не так було.
Підвал у будинку, як вже казав, в ідеальному стані. Зробимо дах, а далі поетапно будемо міняти вікна, ремонтувати під’їзди, наводити порядок у дворі. До речі, я вже звернувся до депутата Рівнеради Михайла Жаровського з проханням, щоб він посприяв у вирішенні ще одного проблемного питання. Перед виборами почали благоустрій прибудинкових територій. Вибори відбулися – і на тому все й зупинилося. Лежать бордюри, дорога в ямах. А цією дорогою щодня ходять учні ЗОШ №22 і «Гармонії» і споглядають цю безгосподарність. Як ми можемо вчити їх жити по-новому, тягнутися до європейських стандартів, якщо самі демонструємо таку безгосподарність? Сподіваюся, що депутат допоможе нам вирішити це питання. Розумію, що, може, не відразу, але обов’язково зробиться. На все свій час.
– Часто звертаєтеся за допомогою до міських депутатів?
– Скажу так: не зловживаю. Але коли є питання, з яким самостійно не можу справитися, не соромлюся попросити допомоги. І дуже приємно, що ніколи не відмовляють. Наприклад, узимку, коли все снігом замело, через що сміттєвоз не міг у двори заїхати, я звернувся до депутата від «Рівне Разом». Відверто кажучи, маючи гіркий досвід спілкування з міським обранцем від Північного попередньої каденції, був щиро вражений, що Михайло Жаровський того ж дня відписався у вайбері. А вже зранку у дворових проїздах працювала снігоочисна техніка. Михайло Жаровський і у вирішені інших питань сприяв, як і міський обранець від «ЄС» Андрій Жильчук. До речі, Андрій Жильчук сам до мене першим зателефонував. Розпитав, які проблеми в ОСББ, чим він може допомогти. І, дякую йому, допомагає.
– Анатолію Михайловичу, а скільки взагалі у вас нині ОСББ?
– Вісім. Я починав з будинку на Мельника, 6 п’ятнадцять років тому. Будинок, зданий у 1990 році, на сьогодні як новобудова. У наступному році хочемо подати заявку на участь у Муніципальній програмі – реалізувати проєкт з капремонту електросистеми. А так будинок утеплений, проведено ремонт під’їдів. На подвір’ї порядок. Сусідній будинок-близнюк на Мельника, 4 порівняно з нашим дуже відрізняється. А все тому, що його мешканці років десять відтягували рішення про створення ОСББ. Хоча й там вже чимало зроблено – замінено ліфти, порядок у підвалі наведено, дах зроблено, замінено вікна.
– Кажуть, що до вас багато хто звертається, але не за всі будинки беретеся. Чому?
– Усе залежить від людей, які в тих будинках живуть. Є громади, в яких неозброєним оком бачиш накопичення якогось негативу. Там нічого не клеїться. Вони не можуть нічого вирішити. А відтак і зробити. Я помітив, що в них і в будинку суцільні негаразди. Де громада позитивна, як-от на проспекті Миру, 12, там усе ладиться. А все тому, що позитивно налаштовані люди. Вони націлені на те, щоб щось зробити, аби поліпшити умови свого проживання. Вони, якщо про щось питають, то для того, аби отримати відповідь. А коли тебе запитують уже маючи на це негативну відповідь, то завжди у всіх бідах зроблять винним когось, а не себе. Скажімо, хтось, а не вони, винні в тому, що протікає дах. Що за сорок років труби прогнили. Скажімо, ще не минуло й півроку, як ти очолив ОСББ, а тебе звинувачують, що досі не замінив труби. Натомість там, де люди згуртовані, давно створили ОСББ, вже навели лад у своїх будинках і живуть у комфортних умовах.
– Не раз доводилося чути: «За що Овчинніков не візьметься, у нього все в руках горить». Це свідчить про те, що ви займаєтеся своєю справою?
– Я б не сказав, що це саме моя робота. Адже якось спонтанно взявся за свій перший будинок. Уже згодом прийшов досвід. А допомагає в роботі те, що з 25 років на керівних посадах працював у Рівному та Харкові. Щоб бути головою правління ОСББ, треба бути менеджером, уміти керувати процесом, мати навички спілкування з людьми, знати, до кого звернутися. Не менш важлива роль грамотного головного бухгалтера. В мене по всіх будинках бухгалтер Олена Олексієвець, з якою працюю, в повному розумінні цього слова, в команді. Бо ж не можна абсолютно все знати. Але я знаю до кого звернутися, щоб вирішити те чи інше питання. Багато чого дало навчання в НУВГП, де отримав диплом управителя багатоквартирних будинків. Багаж певних знань і розумінь украй необхідний.
Я завжди націлений на те, що все буде добре. У що віриш – те й матимеш. За 15 років скільки проєктів вже реалізував. Жодного провалу не було. Мабуть, правду кажуть: хто робить, тому й Небеса допомагають.
Спілкувався Василь ГЕРУС