Педіатр Валентина БАРСА: «Насолоджуйтеся світом, яким би він не був…». Приїхавши з Луганщини у Рівне вже 57 років працює з дітьми.
Валентина Іванівна Барса все своє життя присвятила педіатрії. Вже 57 років вона працює з дітьми, і з ними у неї – повна гармонія. Лікарка повертає дітворі здоров’я, а вона натомість радо ділиться з нею своєю щирістю, даруючи приємні емоції та наснагу до життя.
Валентина Іванівна починала кар’єру на Луганщині
Валентина Іванівна, яка нещодавно відсвяткувала 75-річчя, – родом з Луганщини. Зростала вона у сім’ї медиків: її прадідусь був земським лікарем, а мама – медичною сестрою. Обоє вони переважно лікували діток, тож і пані Валентина вирішила піти їхніми стежками. Педіатрія стала її головною мрією. На шляху до неї дівчина спочатку закінчила фельдшерське відділення Попаснянського медичного училища і понад три роки працювала медсестрою в Первомайській міській дитячій лікарні. Водночас вона невтомно готувалася до вступу у виш, адже понад усе прагнула стати лікарем. Зрештою вона досягла бажаного і вступила на педіатричний факультет Дніпропетровського медичного інституту. Після його закінчення Валентину Іванівну направили на роботу в міську лікарню №12 Дніпропетровська. Там вона спочатку працювала дільничним лікарем, а згодом — завідувачкою дитячого стаціонарного відділення. Дещо пізніше їй запропонували роботу в Кривому Розі, де вона також кілька місяців пропрацювала педіатром на дільниці, а потім – у стаціонарі, в грудному відділенні, де саме було створено реанімаційну палату.
У 1986 році Валентина Барса переїхали в Рівне
За сімейними обставинами у 1986 році Валентина Барса разом із чоловіком і маленьким сином переїхали в Рівне. Тут вона влаштувалася дільничним лікарем у поліклініку міської дитячої лікарні. А згодом її було призначено завідувачкою відділення, яке вона очолювала понад 20 років. Наразі Валентина Іванівна працює лікарем-педіатром в амбулаторії № 4 КНП «Центр ПМСД «Ювілейний» РМР. Треба зазначити, що вона завжди вирізнялася активною громадянською позицією, тож свого часу була депутатом міської ради. Та найголовнішою справою життя Валентини Іванівни завжди була і є лікарська професія.
– Педіатрія – це моє життя, – каже Валентина Барса. – Так, ця професія складна і має свою специфіку, проте я жодного разу не пошкодувала, що пов’язала з нею свою долю. Треба просто розуміти, що перед тобою – життя, яке тільки починається, і те, яким воно буде, багато в чому залежить від лікаря, який поруч з перших днів малюка. Я дуже люблю дітей. На прийомі, окрім огляду, лікування, я ніколи не втрачала можливості ще й погратися з ними. У дітей немає підлості та підступності. Вони щирі, відверті, з фонтаном емоцій, якими щедро діляться з усіма навколо. Хіба може бути щось приємніше, ніж коли твій маленький пацієнт біжить коридором тобі назустріч з усмішкою? І так тепло стає на душі: я допомогла дитині одужати, вона чудово почувається, і мені добре вже просто від усвідомлення цього. Коли тобі подобається те, що ти робиш, і коли поруч з тобою діти, які щиро тобі радіють, тоді й праця приносить задоволення.
За понад 50 років роботи лікарем Валентина Барса допомогла тисячам дітей
В її практиці було чимало випадків, які залишили слід у серці. Одним із таких стала випадкова зустріч з пацієнтом через багато-багато років. Ще 8-річним хлопчиком він у тяжкому стані з пневмонією потрапив у лікарню в Дніпропетровську. Його не можна було транспортувати, і Валентина Іванівна тоді кілька діб не відходила від ліжка, борючись за його одужання. І ось якось у Рівному до неї підійшов дорослий чоловік та подякував за врятоване життя. Це був той самий хлопчик, який впізнав свою лікарку через стільки років.
Подібних приємних випадків у роботі Валентини Барси було чимало. Для багатьох родин у нашому місті вона є насправді сімейним лікарем, адже колись опікувалася здоров’ям мам, які тепер приводять до неї вже своїх діток.
Дружний колектив завжди приходить на допомогу
Разом з Валентиною Іванівною в амбулаторії № 4 працюють ще 10 лікарів, 15 медичних сестер і технічний персонал.
– У нас дружний колектив, і я дуже щаслива, що мені випало працювати в ньому, – каже Валентина Барса. – Коли мені буває погано (з різних причин), завжди приходять вони, мої колеги. Я завжди дивуюся, як вони здогадуються, що мені потрібна підтримка. А вони все відчувають. Це – моя родина. Між нами ніколи не було неприємних стосунків. Звісно, бували якісь робочі непорозуміння. Можливо, десь я не мала рації стосовно колег, але вони ніколи не таїли на мене образ. І я дуже вдячна їм усім. Наш колектив – найстійкіший і найкращий. І тільки через людей, які тут працюють, я залишалася з ними, хоча багато разів мені пропонували іншу роботу.
Неабиякою підтримкою для Валентини Іванівни є також її сім’я
Її чоловік Микола Лаврентійович – лікар-терапевт за фахом. Багато років він працював заступником головного лікаря з лікувальної роботи Рівненської обласної клінічної лікарні. Нині він – лікар-методист відділу якості та медичної статистики КП «РОКЛ ім. Ю. Семенюка» РОР. Син Максим також працює в цьому закладі лікарем-анестезіологом у відділенні АІТ (реанімації). Як розповіла Валентина Іванівна, був період, коли син хотів стати юристом. Батьки не були проти, вони готові були підтримати будь-яке рішення сина. Та він, подумавши, все ж обрав медицину та продовжив їхню справу. Тепер у їхній родині підростає 10-річна Софійка – маленька втіха для бабусі й дідуся. Дівчинка каже, що хоче стати ветеринаром, а Валентина Іванівна не приховує, що була б рада, якби й вона стала лікарем. Та говорити про це ще зарано.
Єдине, про що зараз жалкує Валентина Барса, так це про те, що не може поїхати у своє рідне місто в Луганській області. В окупації там залишився її брат із сім’єю (вони не змогли виїхати через стан здоров’я батьків дружини). Валентина Іванівна підтримує з ним стосунки. Брат надсилає їй відео рідних місць.
– Там все таке рідне й знайоме, хоча багато змінилося: дерева, які ми садили, виросли, річка стала глибша й ширша, – розповідає Валентина Барса. – Раніше ми часто бачилися з родиною, їздили в гості. Зараз, на жаль, це неможливо. Я мрію, аби настав мир, щоб можна було поїхати додому, відвідати могили батьків. Та головне, щоб всі були здорові. Треба мріяти й робити все для того, щоб мрія здійснилася, насолоджуватися світом, яким би він не був.
Дана РОМАНЮК, «Медичний вісник+»
Читайте також: На гачок псевдобанкірів потрапили двоє мешканців Рівненщини
- Мешканці села на Рівненщині зібрали продукти для села на Херсонщині
Мешканці села Курозвани, що в Гощанській громаді, знову продемонстрували свою згуртованість, людяність та бажання допомогти тим, хто цього найбільше потребує, і зібрали черговий гуманітарний вантаж для постраждалих від війни. Цього разу вони долучилися до збору овочів, консервації та інших продуктів…