Педіатр Валентина БАРСА: «Насолоджуйтеся світом, яким би він не був…». Приїхавши з Луганщини у Рівне вже 57 років працює з дітьми.
Валентина Іванівна Барса все своє життя присвятила педіатрії. Вже 57 років вона працює з дітьми, і з ними у неї – повна гармонія. Лікарка повертає дітворі здоров’я, а вона натомість радо ділиться з нею своєю щирістю, даруючи приємні емоції та наснагу до життя.
Валентина Іванівна починала кар’єру на Луганщині
Валентина Іванівна, яка нещодавно відсвяткувала 75-річчя, – родом з Луганщини. Зростала вона у сім’ї медиків: її прадідусь був земським лікарем, а мама – медичною сестрою. Обоє вони переважно лікували діток, тож і пані Валентина вирішила піти їхніми стежками. Педіатрія стала її головною мрією. На шляху до неї дівчина спочатку закінчила фельдшерське відділення Попаснянського медичного училища і понад три роки працювала медсестрою в Первомайській міській дитячій лікарні. Водночас вона невтомно готувалася до вступу у виш, адже понад усе прагнула стати лікарем. Зрештою вона досягла бажаного і вступила на педіатричний факультет Дніпропетровського медичного інституту. Після його закінчення Валентину Іванівну направили на роботу в міську лікарню №12 Дніпропетровська. Там вона спочатку працювала дільничним лікарем, а згодом — завідувачкою дитячого стаціонарного відділення. Дещо пізніше їй запропонували роботу в Кривому Розі, де вона також кілька місяців пропрацювала педіатром на дільниці, а потім – у стаціонарі, в грудному відділенні, де саме було створено реанімаційну палату.
У 1986 році Валентина Барса переїхали в Рівне
За сімейними обставинами у 1986 році Валентина Барса разом із чоловіком і маленьким сином переїхали в Рівне. Тут вона влаштувалася дільничним лікарем у поліклініку міської дитячої лікарні. А згодом її було призначено завідувачкою відділення, яке вона очолювала понад 20 років. Наразі Валентина Іванівна працює лікарем-педіатром в амбулаторії № 4 КНП «Центр ПМСД «Ювілейний» РМР. Треба зазначити, що вона завжди вирізнялася активною громадянською позицією, тож свого часу була депутатом міської ради. Та найголовнішою справою життя Валентини Іванівни завжди була і є лікарська професія.
– Педіатрія – це моє життя, – каже Валентина Барса. – Так, ця професія складна і має свою специфіку, проте я жодного разу не пошкодувала, що пов’язала з нею свою долю. Треба просто розуміти, що перед тобою – життя, яке тільки починається, і те, яким воно буде, багато в чому залежить від лікаря, який поруч з перших днів малюка. Я дуже люблю дітей. На прийомі, окрім огляду, лікування, я ніколи не втрачала можливості ще й погратися з ними. У дітей немає підлості та підступності. Вони щирі, відверті, з фонтаном емоцій, якими щедро діляться з усіма навколо. Хіба може бути щось приємніше, ніж коли твій маленький пацієнт біжить коридором тобі назустріч з усмішкою? І так тепло стає на душі: я допомогла дитині одужати, вона чудово почувається, і мені добре вже просто від усвідомлення цього. Коли тобі подобається те, що ти робиш, і коли поруч з тобою діти, які щиро тобі радіють, тоді й праця приносить задоволення.
За понад 50 років роботи лікарем Валентина Барса допомогла тисячам дітей
В її практиці було чимало випадків, які залишили слід у серці. Одним із таких стала випадкова зустріч з пацієнтом через багато-багато років. Ще 8-річним хлопчиком він у тяжкому стані з пневмонією потрапив у лікарню в Дніпропетровську. Його не можна було транспортувати, і Валентина Іванівна тоді кілька діб не відходила від ліжка, борючись за його одужання. І ось якось у Рівному до неї підійшов дорослий чоловік та подякував за врятоване життя. Це був той самий хлопчик, який впізнав свою лікарку через стільки років.
Подібних приємних випадків у роботі Валентини Барси було чимало. Для багатьох родин у нашому місті вона є насправді сімейним лікарем, адже колись опікувалася здоров’ям мам, які тепер приводять до неї вже своїх діток.
Дружний колектив завжди приходить на допомогу
Разом з Валентиною Іванівною в амбулаторії № 4 працюють ще 10 лікарів, 15 медичних сестер і технічний персонал.
– У нас дружний колектив, і я дуже щаслива, що мені випало працювати в ньому, – каже Валентина Барса. – Коли мені буває погано (з різних причин), завжди приходять вони, мої колеги. Я завжди дивуюся, як вони здогадуються, що мені потрібна підтримка. А вони все відчувають. Це – моя родина. Між нами ніколи не було неприємних стосунків. Звісно, бували якісь робочі непорозуміння. Можливо, десь я не мала рації стосовно колег, але вони ніколи не таїли на мене образ. І я дуже вдячна їм усім. Наш колектив – найстійкіший і найкращий. І тільки через людей, які тут працюють, я залишалася з ними, хоча багато разів мені пропонували іншу роботу.
Неабиякою підтримкою для Валентини Іванівни є також її сім’я
Її чоловік Микола Лаврентійович – лікар-терапевт за фахом. Багато років він працював заступником головного лікаря з лікувальної роботи Рівненської обласної клінічної лікарні. Нині він – лікар-методист відділу якості та медичної статистики КП «РОКЛ ім. Ю. Семенюка» РОР. Син Максим також працює в цьому закладі лікарем-анестезіологом у відділенні АІТ (реанімації). Як розповіла Валентина Іванівна, був період, коли син хотів стати юристом. Батьки не були проти, вони готові були підтримати будь-яке рішення сина. Та він, подумавши, все ж обрав медицину та продовжив їхню справу. Тепер у їхній родині підростає 10-річна Софійка – маленька втіха для бабусі й дідуся. Дівчинка каже, що хоче стати ветеринаром, а Валентина Іванівна не приховує, що була б рада, якби й вона стала лікарем. Та говорити про це ще зарано.
Єдине, про що зараз жалкує Валентина Барса, так це про те, що не може поїхати у своє рідне місто в Луганській області. В окупації там залишився її брат із сім’єю (вони не змогли виїхати через стан здоров’я батьків дружини). Валентина Іванівна підтримує з ним стосунки. Брат надсилає їй відео рідних місць.
– Там все таке рідне й знайоме, хоча багато змінилося: дерева, які ми садили, виросли, річка стала глибша й ширша, – розповідає Валентина Барса. – Раніше ми часто бачилися з родиною, їздили в гості. Зараз, на жаль, це неможливо. Я мрію, аби настав мир, щоб можна було поїхати додому, відвідати могили батьків. Та головне, щоб всі були здорові. Треба мріяти й робити все для того, щоб мрія здійснилася, насолоджуватися світом, яким би він не був.
Дана РОМАНЮК, «Медичний вісник+»
Читайте також: На гачок псевдобанкірів потрапили двоє мешканців Рівненщини
- Хірурга Гощанської лікарні оштрафували за сфальсифікований діагноз ухилянту
Суд виніс вирок хірургу Гощанської багатопрофільної лікарні Василю Заболотному за підробку офіційних документів. Обвинувачений сфальсифікував діагноз чоловіку призовного віку, за що отримав покарання у вигляді 3400 грн штрафу.