Ми часто пишемо про досвід міських голів об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Через їхній приклад намагаємося показати, як при бажанні звичайна людина може змінити не лише свій особистий простір, а й зробити існування багатьох людей комфортнішим. Про те, як нові обставини дають кожному з нас можливість перетворитися на відповідального власника, який не просто платить гроші і чекає «коли прийдуть і зроблять добре». А стає справжнім господарем, котрий не боїться роботи і щодня піклується про свій під’їзд, будинок і двір. Сьогоднішня розповідь про молоду рівнянку Оксану ДЕМЧУК, яка, перебуваючи в декретній відпустці, не побоялася стати спочатку домкомом а потім і головою об’єднання співвласників великого будинку, що на вулиці Льонокомбінатівській, 9а.
– Пані Оксано, розкажіть про ваш будинок і як ви стали головою ОСББ?
– Наш будинок зданий у 1990 році. це цегляна п’ятиповерхівка на шість під’їздів і 70 квартир. Тоді він був відомчим від Льонокомбінату. П’ять під’їздів заселили працівники цього підприємства, а от квартири у шостому дісталися пільговикам. переважно це були працівники правоохоронних органів та афганці. Як і всі будинки в місті, наш обслуговувався ЖЕКом. Аж до комунальної реформи. І, судячи зі стану будівлі на той момент, ЖЕК більш як 20 років нічого не робив, справно отримуючи квартплату. Тож коли кілька років тому постав вибір, мешканці однозначно обрали створення ОСББ. Ще до цього ми встановлювали загальнобудинковий лічильник на тепло. Спочатку цим займалася одна людина, а завершувати цю справу довелося мені. Люди побачили, що я активна, із задачею впоралася, тож довіряли. Коли почали розформовувати ЖЕКи, у нас у дворі відбулося спілкування з їхніми представниками. тоді люди їм виказали усе невдоволення і претензії, що накопичились за роки. Після цього постало питання, чи є у нас старший по будинку. На той момент таку «посаду» займав один із мешканців. але він вже був літнім, його часто не було на місці, тож вирішили обрати когось іншого. Люди запропонували мене. Хоч живу в цьому будинку не так давно. Прийшла сюди так би мовити «в невістки». Наша квартира – це помешкання батьків мого чоловіка. Але люди мені довірились. Згодом була в ініціативній групі по створенню ОСББ, членом правління і стала головою. Об’єднання ми зареєстрували в 2016 році. Тепер це не просто моя робота, а частина життя.
– Розкажіть про перші кроки вашого ОСББ?
– Наш будинок не старий, але завдяки бездіяльності ЖЕКу за більш як 20 років накопичилося чимало проблем. Досить суттєвою був стан даху. потрібен був капітальний ремонт. Люди зібралися і вирішили робити це в першу чергу. Після того оновили освітлення, поміняли в місцях загального користування світильники на енергоощадні лед-лампи. Ми побачили велику різницю. У перші місяці після створення ОСББ виходила сума в три тисячі гривень за освітлення сходових клітин і підвалів. Провели аудит, поспілкувалися з мешканцями і суми суттєво знизилися. Взимку тепер платимо по 200-250 гривень.
Далі спустилися в підвал, замінили основні вентилі холодного і гарячого водопостачання. До цього воду не можливо було перекрити по стояку, а лише на увесь будинок. Гаряча ж вода взагалі в будинку не перекривалася. Лише через котельню це можна було зробити. Тепер усе по-іншому. Виконуючи ці роботи, обстежили труби. Фахівці зробили висновок, що більшість мереж (крім каналізаційних) ще не надто зношені і можуть послужити. Тому на зборах вирішили труби поки що не міняти. Почали оновлювати каналізацію.
Ще в нас була проблема зі сходами, які розташовані між нашим і будинком № 15. Вони буквально розвалювалися. Наш депутат Тетяна Чубай зробила депутатське звернення. ми зібрали підписи, щоб місто нам відремонтувало ці сходи. Своїми силами ми б точно їх не зробили. Влада відреагувала швидко і позитивно – за місяць сходи оновили.
– Виходить так, що ви кожного року виконували якийсь серйозний ремонт. Чи брали участь у муніципальній програмі підтримки ОСББ?
– Дійсно, щороку щось робили. Однак до таких програм ще не приєднувалися. Коли я озвучувала цифри, люди відмовлялися. Тому все робили власними силами, бо так виходило дешевше. Не можу нічого поганого сказати про ці програми. Але там чималі суми йдуть на виготовлення документації. Якщо старіші будинки, то можливо, потрібні ґрунтовні проєкти, серйозніші роботи. Приміром, коли ми ремонтували дах, то нам за муніципальною програмою порахували перекриття руберойдом у два шари. Але люди вирішили, що можна обійтися і меншими ресурсами. Ми лише примикання зробили у два шари, а всю площу – в один. У нас і раніше було в один. І так 30 років простояло. Тому обрали дешевший варіант. Тож дах із усіма матеріалами і роботою обійшовся в 120 тисяч. А по муніципалці було б до мільйона.
Коли спустилися в підвали, після обстеження майстри нам казали, що труби в досить непоганому стані і ще можуть послужити. Тож ми їх і не стали чіпати. І хоч я особисто підтримую ідею комплексного ремонту, коли стаєш і робиш усе повністю, але більшість мешканців вирішила по-іншому.
– Чому так?
– Бачите, в нашому будинку живе багато людей ще з моменту заселення. Нині вони здебільшого пенсіонери. Самі розумієте, що вони не мають великих доходів. І навіть якщо внесок на якийсь серйозний проєкт розбити на певний період, їм буде складно ці кошти знайти. Через що ми й відмовились поки що від утеплення. Одна бабуся казала: «якщо я й погоджуся і раптом помру, хто віддасть ті гроші? Я ж самотня. Можу й не встигнути в тому теплі пожити. Чи відчую ту економію?» Та й молодим непросто осилити велику суму. У кожного свій бюджет і виділити з нього щось на непередбачувані витрати складно. У пенсіонерів – аптека, в молодих – діти. Хоча, чесно кажучи, утеплюватися треба було ще кілька років тому, бо чимдалі все дорожчає: і матеріали, і робота.
Але без допомоги ми теж не обійшлися: цього року взяли «теплий кредит» і поміняли вікна й тамбурні двері в місцях загального користування. Чотири роки ніяк не могли зважитися. Важко було переконати, особливо старших людей. Адже є такий стереотип, що за кредит можуть у них і квартиру забрати. Але поступово таки переконали і під час карантину зробили такий крок.
– Чимало вже зроблено, а що ще в планах?
– Хочемо зробити дашки і біля під’їздів входи облаштувати. Є ще проблема з відмосткою будинку (нижній цоколь). Це не одразу впадає у вічі, але ми вже це побачили. Плюс є ще таке питання як ремонти в під’їздах. Цього люди прагнули від початку створення ОСББ. Не можу пояснити чому, але саме про це говорять практично всі. Тож будемо це питання виносити на загальні збори. Хочемо також і дещо підняти наш тариф. Бо як встановили на початку 3,8 гривні, так і не змінювали. За чотири роки все «виросло»: і зарплати, і вартість матеріалів. Тому буду про це говорити на зборах.
– Ви часто кажете «люди вирішили чи відмовилися». У вас активні мешканці?
– Так, самостійно я серйозних рішень не приймаю. Приходить на збори чимало мешканців, люди переймаються, цікавляться, не байдужі. На мою думку, причина в тому, що вони давно знайомі, колись разом працювали. Крім того, побачили, що за чотири роки є зміни в будинку, щось можна робити, що їхні гроші використовуються з толком. Ми витрачаємо на утримання дуже мало, на всьому намагаємося заощадити. В штаті лише голова, бухгалтер і двірник. ця жінка теж живе у нашому будинку. Всіх інших ми наймаємо за договором. Або робимо самі. Косимо самі, організовуємо «суботники», якщо десь якесь гілля впало – теж самі прибираємо. Ми намагаємося на рахунку закумулювати кошти на якісь більші роботи. Додатково збирали лише на дах і на вентилі в підвалах частково. Найменшу зацікавленість проявляють мешканці того під їзду, куди свого часу заселили пільговиків. У них є стійке переконання, що хтось мусить їм усе поробити. Але якщо хочеш жити в нормальних умовах, то мусиш сам працювати.
– Робота голови ОСББ не з простих, що дає вам сили і бажання справлятися з тими викликами, які постають щодня? Що для вас найскладніше?
– Фізично мені не складно, але морально – непросто, бо дуже відповідально. Близько до серця все сприймаю. Хоч за 4 роки вже навчилася реагувати спокійніше. У кожному будинку є 2-3 людини, яким все не подобається. Але й з ними потрібно знаходити спільну мову. Завжди запитую тих, хто не згоден: а як би ви вчинили? Я живу в цьому будинку. І навіть, коли офіційно маю відпустку, однаково нікуди зі свого місця роботи не зникаю. Найперший і найголовніший помічник – це мій чоловік. Саме він свого часу мене підтримав і спонукав, щоб я стала головою ОСББ. Він косить траву у дворі, й електрикою займається, і в підвали йде, перевіряє, якщо потрібно. Іноді він нарікає, що знову щось потрібно в будинку зробити, то бачить мій погляд і згадує, що він сам мене підтримав на початку. Не лише я, а й наші мешканці дуже цінують цю допомогу. Кажуть: «ви молодці, живете в цьому будинку і живете його інтересами».
Найважчим у цій роботі для мене було і є спілкування з людьми. Перед кожними загальними зборами дуже хвилююся. Повністю звітую про гроші до копійки. Важко, коли потрібно переконати людей у чомусь. Коли починають гуртом розмовляти, або тиснути на тебе.
Чотири роки тому я могла спокійно вийти на вулицю і піти собі. Зараз, коли виходжу, мене завжди хтось «зачепить», щось запитає, поскаржиться, поцікавиться. Все маю знати, що відбувається в будинку до найменших дрібниць. Коли треба лампочку замінити, чи в квартирі запах газу відчувається, спочатку кажуть мені. Ця ситуація для мешканців дуже зручна. Колись люди не знали, де кабінет начальника ЖЕКу. Він був недосяжною особою. А мене всі знають, спілкуються, я їм як подружка, іноді як нянька. Як та невістка, яка всім годить, щоб у домі був спокій і затишок (посміхається).
Водночас саме спілкування з людьми і є найбільш позитивним моментом. Адже воно зробило мене менш різкою, терплячішою і толерантнішою. Навчилася спілкуватися, слухати і чути, бути дипломатичною. Намагаюся стати на позицію іншої людини, зрозуміти її. Бо так легше знайти аргументи, збудувати діалог. Бо ж усі ми, зрештою, зацікавлені в одному – добре жити в комфортних умовах у нашому спільному домі.
Спілкувалася Наталія НИРКОВА
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе наш Telegram