Самобутній маестро Іван Корсюк був неповторним хормейстером, фольклористом, викладачем
Вкотре, гортаючи сторінки архівних матеріалів, віднаходжу відомості про життєві і творчі шляхи митців, пов’язаних з нашим краєм. Красу народної пісні увібрав у себе, відтворив і передав людям добре знаний хормейстер сучасності, педагог, збирач і записувач фольклору Іван Федорович Корсюк, який народився 19 жовтня 1921 року в с. Голишів поблизу Клевані.
У 1950 р. Іван Корсюк закінчив Львівське музучилище, у 1955 р. – Львівську консерваторію (кл. П. Муравського). З того часу – хормейстер ансамблю пісні і танцю «Українське Полісся» Рівненської філармонії, його художній керівник і головний диригент. У 1959 р. цей колектив був розформований. Це було рішення чергового з’їзду КПРС щодо пришвидшеного розвитку художньої самодіяльності та залучення до творчості широких мас народу. Тоді в Україні були розформовані майже всі професійні хорові колективи, така доля чекала й на «Українське Полісся».
Іван Корсюк створює хоровий колектив при Міському будинку культури. Його перший виступ порадував і учасників, і слухачів. Маестро І. Корсюк створив поліський жартівливий хоровод – «Дівчина Уляна», на основі якого згодом поставив вокально-хореографічну композицію «В надвечір’ї синім» у постановці хореографа, заслуженого працівника культури України Фаїни Земельської. Її музичною основою стала вже згадана пісня рівненського композитора Ярослава Калюха (1931-1994) і українська народна пісні «Чи у вас, як у нас?»
1960 року Іван Корсюк розпочинає педагогічну діяльність, працює викладачем новоствореної музичної кафедри Ровенського державного педагогічного інституту, згодом переходить у Рівненський державний інститут культури. У записах з його архіву є й думки про підготовку диригентів хору: «Основним предметом має бути хоровий клас, який є творчою лабораторією студентів. Він таїть у собі потенціал хорової зручності і арсенал певних «секретів», опанувавши які студент стане музикантом-диригентом. На заняттях хорового класу, розкривши методику роботи з хором, враховувати певні його жанрові особливості. Хор загального типу має бути першорядною структурою хорового класу. Створити концертні варіанти хорів: хорова капела, народний хор, ансамбль пісні і танцю. Створити регіональні фольклорні ансамблі із студентів з певних регіонів. Манера звуку загальноприйнята. Уважно ставитись до мовного діалекту, уміло його використовувати. Наявність у хорі жіночих голосів, здатних забезпечити повноцінне звучання творів, що вимагають народного забарвлення (5-6 виводчиць, 5-6 заспівувачок). При першому виборі достатньо 5 і 5. Ці голоси збагатять темброву палітру хору і ні в якому разі не зашкодять капелі. Виводчиці досконало вписуються у партію других сопрано, а заспівувачки підсилять зону грудного звучання альтів у нижньому регістрі».
Він дає тези про характеристику народного хору. Народний хор повинен демонструвати свій внесок у вокально-хорову культуру. Варто запобігати уніфікації в звукоутворенні. Народний хор має можливість і повинен збагачувати хоровий жанр, звукову палітру репертуару, форми концертної діяльності, жанрові особливості, які вбирають у себе поняття «народність». Не слід брати на себе непосильні завдання (чисто академічного, чисто народного. Штучно не створювати «автономії»). Народні хористи не повинні виступати в ряд етнографічних експонатів, у них мають поєднуватися народнопісенні традиції, що склалися в минулому з новими досягненнями у хоровому жанрі.
Народний хор повинен мати яскраве національне забарвлення, яке вирізняється в репертуарі, манері виконання, яка основана на особливостях діалекту, музичної мови і нічого спільного не має зі звукоутворенням. Штучне звукоутворення, так званий народний голос, – грубе порушення природи людського співочого голосу. Народна манера виконання, яка включає і співочу манеру, закладена в підголосковому голосоведенні у виводчиці і це розповсюджується і на творах терцовим голосоведенням. Але вона не підходить складним художнім творам. На цій основі (деякі відмінності в манері співу) ні в якому разі не варто проводити розмежування на академічне і народне.
Він у цей період їздить і записує багато народних пісень у Дубровицькому, Сарненському, Володимирецькому районах Рівненської та Нестерівському районі Львівської області. Серед них – щедрівки, веснянки, весільні, колискові, побутові та ліричні пісні. Зокрема, «У полі береза», записана в с. Кузьмівка Сарненського району Рівненської області, а «Василева мати пішла щедрувати» – в с. Потелич Нестерівського району Львівської області.
У полі береза
У полі береза, у полі кудрява,
А на тій березі зозуля кувала (2).
А то не зозуля, то рідная мати,
Вона виряджала синочка в солдати (2).
Ой іди синочку, довго не барися,
За рочок, за другий додому вернися (2).
Василева мати пішла щедрувати
Василева мати пішла щедрувати,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Пішла щедрувати, на ризи збирати,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Зібрала на ризи, та всі золотії,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Понесла ті ризи та до церковки,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Завдяки цим матеріалам ансамбль поповнювався новим репертуаром, набував своєрідного колориту, значно зростав його художній рівень. Любов до народної творчості об’єднувала багатьох її шанувальників. З року в рік зростала виконавська майстерність. Він став лауреатом багатьох фестивалів народного мистецтва. У 1970 році йому було присвоєно звання «народний».
У цей період Іван Федорович створює вокально-хореографічну композицію «Поліські веснянки», побудовану на фольклорному матеріалі, зібраному під час фольклорно-етнографічної експедиції в селах Круповому, Лісовому, Кураші, Висоцьку і Озерці Дубровицького району. І взагалі цей колектив не виконав жодної друкованої пісні. Усі народжувались в самому колективі. А це хореографічні композиції «Від Горині до Дніпра», «Поліські льонарі», «Величальна Батьківщині», «Цвіте Полісся золоте». «Народна манера співу, – писав І. Корсюк, – є комплекс виконавських засобів і прийомів, які склалися в минулому на основі співочих, культурних традицій і мовного діалекту (музичної мови). Манера співу і фонетика органічно пов’язані як елементи народної мови. Народна манера співу закладена в єдиному русі слова і мелодії, не маючи нічого спільного з манерою звуку (звукоутворення). Штучне звукоутворення, так званий «народний голос», – є порушенням природи людського співочого голосу.
Народна манера виконання, що включає і співочу манеру, закладена в підголосковому голосоведенні, так званій «виводчиці», що розповсюджується і на твори з терцовим голосоведениям. Хорові твори гармонічного складу такій манері не підлягають. Народна манера виконання не використовується для більш складних художніх обробок народних пісень. Зокрема, в обробках М. Леонтовича більшість народних пісень створено за принципом народно-підголоскової поліфонії». З 1993 року І. Ф. Корсюк працював на кафедрі фольклору та народного співу. Як педагог він виховував співака-артиста, співака-ансамбліста, співака-громадянина, доброзичливу людину, розвивав їхні здібності. Як фольклорист і аранжувальник поповнював репертуар новими творами, створеними на місцевому народнопісенному матеріалі. Як диригент – засобами концертної і творчої діяльності сприянню національних цінностей свого народу в утворенні загальнолюдських ідеалів – краси, добра, справедливості.
В його архіві знаходиться велика кількість пісень, зібраних і записаних на Поліссі. Серед них: «На болоті косар косить» (записано від Полюхович Тетяни Никонівни у с. Серники Дубровицького району), «В саду соловейко гніздо в’є» (записано від Стельмащук Мотрі Іванівни у с. Крупове Дубровицького району), «Ой садом, садом» (записано від Григорської Василини Андріївни у с. Стрільськ Сарненського району), «У полі береза» (записано від Чернецької Секлети Опанасівни у с. Сварини Володимирецького району) та ще сотні пісень, зафіксованих в інших регіонах.
Усе своє життя він самовіддано присвятив українській пісні. Вона завжди жила в його серці. Помер 18 грудня 1998 року, похований у Рівному. І. Корсюк зробив помітний внесок у розвиток хорового мистецтва на Рівненщині, створення художніх колективів, підготовку грамотних спеціалістів музичної культури.
Богдан Столярчук