Неповний робочий час – це режим робочого часу, який встановлюється за угодою між працівником і роботодавцем у формі неповного робочого дня або неповного робочого тижня. Такий режим можна встановити як при прийнятті на роботу, так і згодом.
Нормальна тривалість робочого часу встановлюється законодавством. Неповний робочий час має меншу тривалість, ніж це прописано нормативними актами, та оформляється відповідним наказом по підприємству.
Неповний робочий час може бути встановлений на певний строк або без обмеження строку.
Встановлення режиму неповного робочого часу може відбутися за ініціативою працівника. У такому випадку роботодавець має право йому відмовити. Виключенням є випадки, встановлені Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП):
- на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, яка знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП);
- особам з інвалідністю (ст. 172 КЗпП).
Якщо ж встановлення режиму неповного робочого часу відбувається з ініціативи роботодавця, у такому випадку він зобов’язаний дотриматися умов, встановлених ст. 32 КЗпП, тобто повідомити працівника про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за 2 місяці.
Оплата праці у випадку неповного робочого часу здійснюється відповідно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
При цьому робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, тобто працівники так само мають право на щорічну основну відпустку тривалістю не менше ніж 24 календарних дні та додаткові щорічні відпустки.
Марина БЕРНАЦЬКА, провідний спеціаліст відділу з питань праці
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»