На сторінках газет так часто можна прочитати про велику земну і неземну любов. А мене написати листа змусила ненависть.
Я звичайна жінка зі звичайною долею. Все, як у всіх: прийшов час – вийшла заміж, народила сина. А далі – любов минула, розпочалися зовсім безрадісні будні, вщерть наповнені побутовими проблемами, дрібними сварками, непорозуміннями. Ми з чоловіком звикли існувати автономно у цьому колі суцільних проблем і згодом зрозуміли, що далі так продовжуватися не може. Одного нещасливого дня ми розлучилися. Теж, зрештою, цілком буденна у наш час річ. Але зовсім несподівано на повен зріст перед нами постала зовсім інша проблема, яка, власне, й розбудила в нас обох відчуття щирої ненависті один до одного.
У мене є двокімнатна квартира. Ще колись у гарні часи я отримала її як молодий спеціаліст, простоявши у черзі трохи більше року. Так сталося. Всі вважають, що мені просто пощастило. Колись ми з чоловіком жили у гуртожитку. На час розлучення гуртожиток продали, мешканці пороз’їжджалися хто куди, і тепер чоловік вимагає від мене продати квартиру і розділити речі. Зрозуміло, я з цим не згодна. Юрист, до якого я звернулася, порадив мені сплатити чоловікові частину грошей, аби він зміг придбати собі нове житло. Легко сказати у наш час!
Чоловікові ідея виплати грошей сподобалася, тож він розпочав повільний терор. Все почалося з кухні. Я, бачте, не маю права виходити на кухню, коли він готує для себе. Одного разу спробувала і ледь встигла відхилитися від баночки для цукру, яка несподівано полетіла у мене. Потім почалося викручування лампочок у туалеті та коридорі. Далі – ще більше. Повернувшись одного дня з роботи, я застала у своїй квартирі незнайому особу жіночої статі, яка мирно попивала каву з мого сервізу і куталася у мій домашній халат… Ні, ревнощі тут ні до чого. Просто у той момент мені найбільше хотілося убити мого колишнього чоловіка.
Не знаю, як довго цей жах триватиме. Знаю, у наш час цивілізовано розійтися непросто. Кому це вдалося – поділіться досвідом. Як мені жити далі? Напишіть!
Галина