На шостий тиждень Великого посту розпочинається Вербний тиждень, що завершується православним святом. Тож, 25 квітня ми святкуємо Вербну неділю.
У цей день святять вербу. Зранку на Богослужіння сходяться всі, бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька “котиків” – “щоб горло не боліло”.
Крім цього, існує ще багато різних традицій яких дотримувалися наші предки.
За народними повір’ями, якщо у Вербну неділю тепло і сухо, то буде багато фруктів. Якщо вітряно – то чекали холодного літа.
У Вербну неділю не можна прибирати в будинку і працювати, не можна шити, прати, вишивати. Також заборонено лаятися, лихословити й бажати комусь зла.
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. “Гріх ногами топтати свячену вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою – “щоб нечисть не чіплялася до тварин”. Гілля свяченої верби надвір під час граду – “щоб зупинився”.
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від головного болю. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани.
Чудодійні властивості верби:
Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були. Дітей – щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після освячення за ікони, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді. Коли верба прийметься – дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові хмари – кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу. Людт їли ту кашу в повній вірі, що передасться сила весняної енергії на цілий рік.