Знову Василеві захотілося покинути все, утекти далеко і забутись. І знову переконався у правоті батька, який не благословив його вибір, не підтримав і навіть передбачив такий кінець. Воістину, незвідані шляхи Господні…
Він був первістком у сім’ї священника. Батьки дуже зраділи тому, що хлопчик з’явився на світ якраз на «другий празник». І вибір імені був одразу зрозумілим. Василько ріс добрим, слухняним. Допитливим і дуже цікавився технікою. Мама помічала, як по-різному читають Білію її діти: Вася – як обов’язковий урок, а Оля з інтересом, розпитуючи, перечитуючи окремі абзаци. Батько більше спілкувався з Василем: розповідав йому притчі, про життя церкви, вів духовні бесіди. Хлопчик усе вислуховував спокійно, погідливо кивав головою, а донька ще довго надокучала запитаннями.
Отець Афанасій дуже хотів, щоб син продовжив його справу, вивчився і став служити Богу.
У 14 років Василь добре розбирався у «череві» машин, бо багато часу проводив у сусіда-шофера, читав журнал «Юний технік». Рішення хлопця вступати в автодорожній технікум батько сприйняв боляче: не за кермом бачив його майбутнє. Але перечити не став. Чотири роки пролетіли, як одна мить. На той час державні підприємства розвалювалися, зарплати не платились. Ті, хто мав стартову основу і енергію, починав власну справу. Піти цим шляхом вирішив і Василь зі своїм вірним товаришем Сашком. Той мав бізнесову жилку, а Василь – золоті руки, тож і вирішили відкрити майстерню з ремонту автомобілів.
- Українці задекларували на 11 мільярдів більше, ніж роком раніше
- Скупників бурштину на Рівненщині спіймали на гарячому
Цього разу отець Афанасій дорікнув синові за його «непослушання і задум сребролюбства», порадив добре подумати і не благословив на початок нової справи. Та це Василя не зупинило і після довгої процедури оформлення необхідних документів, ходіння по інспекціях, хлопці запрацювали. З’явилися перші клієнти і… перші проблеми. Якось увечері до майстерні під’їхали хлопці у шкіряних куртках. Розмахуючи перед обличчями господарів кастетом, дали зрозуміти, що «охоронятимуть» їхній бізнес за відповідну плату. Василь із Сашком спробували пояснити, що їм потрібно спочатку відпрацювати вкладені кошти, але ті слухати не стали. Підтвердженням серйозності намірів було попередження – повертаючись ввечері з роботи, Василь був «злегка» побитий ще й вміст кишень спорожнили. Тоді він уперше зрозумів, що ні міліція, ні Бог не захистять в цій країні від свавілля і беззаконня. Бо ж згодом стали заїжджати «державні» мужі з проханням «глянути і підсобити». Звісно ж, «за спасибі».
З часом все ніби притерлось, адже Василеві надавали наснаги результати роботи –
«спів» полагодженого мотора, вдячність клієнтів, серед яких з’явилася й одна приваблива дівчина на «Фольксвагені». Оксана – так її звали – була підприємцем, їздила за товаром і гарантом надійності таких поїздок став Василь. Він регулярно «підшаманював» не нове авто, причому робив це безкоштовно в надії на прихильність господині. Вони стали зустрічатися. Оксана просила підготувати машину на продаж, що із задоволенням і зробив майстер за кілька вечорів. Після продажу авто дівчина просто щезла: її мобільник не відповідав, а хазяйка квартири, де вона мешкала, сказала, що, розрахувавшись, вона виїхала.
Такий «сюрприз» став початком чорної смуги в роботі – з’явилися перевіряючі інспектори, після них – міліціонери, які довго й прискіпливо вивчали документи, грозилися відкрити кримінальну справу за порушення. Один із них пошепки в очі Василеві сказав: «Зажрався ти тут, попівський синок, забув, що Бог казав ділитися з ближнім?» Після цих єхидних слів кабінетного «представника» Феміди руки опустились, а душа Василя палала: «За що? Чому? Не забував же ніколи правило десятини, нікому зла не робив?!»
Пройшло 5 років. В одному селі парафіяни полюбили молодого батюшку. Він має звичку прислухатися до звуку приїжджаючих машин, а коли його підвозять, іноді дає поради водієві авто.
Людмила ВИШИНСЬКА
Постійно бути в курсі новин вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»