Як відомо, 24 грудня 2020 року Рівненська міська рада 8 скликання прийняла рішення «Про затвердження на посаду старости селища Квасилів Віти Кисільової та внесення зміни до структури Рівненської міської ради та її виконавчих органів», згідно з яким із 5 січня 2021 року Віта Дмитрівна приступила до виконання службових обов’язків.
Того ж дня було прийняте рішення «Про реорганізацію Квасилівської селищної ради шляхом приєднання до Рівненської міської ради», за яким Рівненська міська рада стала правонаступником усього майна, прав та обов’язків Квасилівської селищної ради. Було утворено й комісію з реорганізації Квасилівської селищної ради на чолі з її головою – Віктором Шакирзяном, секретарем міської ради, лідером ПП «Рівне Разом».
Отже, нинішня староста Квасилова – Віта Кисільова, котра до обрання на цю почесну та відповідальну посаду із 2014 року працювала в Квасилівській селищній раді директором підліткового клубу. Мешкає у Квасилові 18 років.
Пригадуючи відомі нам імена старост Чеського Квасілова, варто означити першого. А це – Франтішек Райхл (1870-1873 рр.). Другим був Ян Зах, третім – Йозеф Земан. Після нього обрали Йозефа Перного, далі – Яна Чіжека. Був старостою і Ян Шлісік, Ян Жечак, Владімір Томаш. Згадуються й імена старост: Федора Гейди і Гервасія Лісіцького… Принаймні, відомі імена десяти старост-чоловіків, які обиралися на три роки. Хоча хтось, може, мав інші роки старостування.
«На ці місцеві вибори я йшла від партії «Рівне Разом» по шостому округу. У списку була за № 15. Скажу відверто, що виборча система цього разу була аж надто складною. Для простих громадян розібратися з усім цим було непросто. Треба було шукати підхід до кожного виборця індивідуально. Люди насправді зневірилися в політиці. Не раз їх ошукували обіцянками. Ряд відомих у минулому партій не користується популярністю, або ж навіть симпатією. Партія «Рівне Разом», яку очолив Віктор Шакирзян, – відомий бізнесмен, чесна і порядна людина, зацікавила мене найбільше.
Незаперечно, зіграло роль і те, що якось до виборів я зустрілася зі Світланою Марчук, з якою ми знайомі більше як 20 років. Розговорилися. Вона і познайомила мене з Віктором Шакирзяном. Насамперед, привабило те, що це команда нова і молода – тобто енергійна, заповзятлива, перспективна. В її складі багато квасилівців. Чесно кажучи, мені не одразу запропонували написати заяву на вступ, але усе сталося якнайкраще. Працюючи на вибори, ми обрали правильний шлях – відкрито спілкуватися з людьми, переконувати, як діяти, роз’яснювати, що потрібно… Тому і набрали велику кількість голосів. Нині у Рівненській міській раді від партії «Рівне Разом» є сім депутатів – Віктор Шакирзян, Михайло Жаровський, Катерина Марчук, Світлана Марчук, Сергій Рибачок, Святослав Стельмащук, Василь Харковець».
Сказати, що Віта Кисільова мріяла і прагнула стати старостою, неправда. Справді, вона мала певний досвід роботи, бо працювала у соціальній сфері, тому добре знайома з тим, що потрібно виборцям – пересічним громадянам.
«Коли ж постало питання старости, – розповідає, – мене морально підтримали хороші люди. І передусім – подруга Ірина Нечай, яка працює у соціальній сфері та є адміністратором групи «Я люблю Квасилів», і, звісно ж, Віктор Шакирзян. Було непросто, але я зважилася на цей крок. І тепер не шкодую, адже бачу, що мої старання і зусилля йдуть на благо селища. Воно стає більш привабливим і комфортним».
Гадаю, мало хто з Квасилова не був у групі «Я люблю Квасилів», створеної три роки тому в квітні 2018-го. Ось як пояснює її виникнення Ірина Нечай: «Її появу викликала відсутність достовірної й об’єктивної інформації щодо діяльності владних структур селищної ради, безліч перекручених на слуху фактів, недостовірність пояснень окремих (але значимих) подій для мешканців селища. Порадившись із Вітою Кисільовою, ми вирішили, що група потрібна. Відкритість і зручність її відвідування полягає в тому, що вона розташована у мережі Facebook. Зараз нею користується близько шести тисяч учасників. Інформація подається в основному по Квасилову – вчасно і неупереджено. Вона включає усі без винятку сфери життєдіяльності. Насамперед – розвиток Квасилова у складі Рівненської об’єднаної територіальної громади. Відбувається постійний діалог, оголошуються нові проєкти, які обговорюються і голосуються. Окремі з них вже практично готові до виконання і впровадження у життя. Людей цікавить історія давнього Квасилова і спорт, зміни у законах і питання, які вирішуються на сесії Рівненської міської ради. Переважаючими над іншими є питання соціальної тематики. А це – благоустрій, дороги, світло, усе, що роками не вирішувалося і стало налагоджуватися в селищі».
І справді, розвиток соціальної сфери Віта Кисільова вважає головним і пріоритетним на даний час. Нагального вирішення потребує організація в селищі медичного обслуговування громадян (лікарська амбулаторія), Центру надання адміністративних послуг. А ще, звісно, багато роботи з упорядкуванням доріг, яке вже почалося й успішно виконується.
«У Квасилівському ЦНАПі, – розповідає староста, – буде надаватися широкий спектр послуг. 9 грудня під час засідання сесії Рівненської міської ради депутати проголосували за проведення реконструкції в нежитловому приміщенні на вулиці Рівненській, 1 під потреби Центру надання адміністративних послуг. Приміщення є комунальною власністю Рівненської громади. Фракція «Рівне Разом», розуміючи необхідність якісного та доступного надання послуг мешканцям селища, одноголосно підтримала згадане рішення. Радує й те, що нарешті вирішене питання з ліфтами у шести під’їздах двох багатоповерхових будинків на вулиці Молодіжній. Капітальний ремонт виконували працівники підприємства «Арм-Еко» на замовлення департаменту інфраструктури та благоустрою. Роботи виконані якісно та згідно з умовами тендерних торгів. Також у селищі жваво обговорюються проблеми житлово-комунального характеру і створення у будинках ОСББ».
Я прекрасно розумію, як нелегко жінці, котра багато років своєї творчої праці і таланту вкладала в дитячі душі, займатися суто господарськими питаннями… Але знаючи, які беручкі до роботи жінки, коли прагнуть бачити результат, – не маю сумніву, що Квасилів буде квітнути і сяяти як, приміром, цьогорічна новорічна ялинка в центрі селища. Такої красуні не було тут ніколи! Безперечно, велика заслуга в цьому і міського голови Рівного Олександра Третяка, і депутатів міської ради.
«Я народилася в 1976 році у селі Бутейки Сарненського району в багатодітній родині Дмитра та Олени Кокорів четвертою. За мною ще брат Роман. Тоді сільська рада перебувала у с. Велике Вербче, де мене і зареєстрували. Там я отримала повну середню освіту після восьмирічної школи в Бутейках. Потім закінчила Рівненський державний інститут культури. Рік пропрацювала у Центрі народної творчості методистом з фольклору (м. Костопіль). У 1998 році Андрій Ткачук запропонував попрацювати в ЦСПШБ. Так із його легкої руки я стала бібліотекарем у с. Гута. Друзі та рідні не схвалювали такого рішення, адже посада тоді була непрестижною. Однак доля привела мене до майбутнього чоловіка Артема Семеновича Кисільова, який на той час працював заступником директора місцевої школи, маючи фах вчителя з фізики та математики. Після одруження ми переїхали до Рівного, де я й надалі працювала в системі бібліотек аж до 2008 року. П’ять наступних років (уже в Квасилові) очолювала Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. 2010 рік став для мене пам’ятним, адже здобула другу вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста з соціальної роботи. А ще – стала депутатом Квасилівської селищної ради, головою батьківської ради Рівненського району… Вдруге балотувалася до Рівненської районної та Квасилівської селищної рад у 2015 році».
Цікава історія, подумала я, знаючи, що нічого просто так не відбувається. І характер людини формується у середовищі, сприятливому до того чи іншого. А Віта Дмитрівна відповідає з усмішкою:
– У нас в родині побутує легенда, яка описана Петром Макаренком у книзі «Бути селу». Розповідають, і про це знають люди, що під час Другої світової війни моя прабабця Текля (це ім’я їй дав православний священник) була німкенею і врятувала своїх односельців із Бутейків від неминучої смерті. У Бутейках її назвали Тихонихою – за ім’ям чоловіка Тихона. Сама ж вона дівчиною-сиротою приїхала зі Східної Прусії, тож добре знала німецьку. Та й дівоче прізвище її Кунерт говорить саме за себе. Події розвивалися так. Хтось у селі вбив німецького офіцера. Німці зреагували жорстко. Почали зганяти людей до великої клуні, згрібати солому, аби їх спалити. Перекладач, який був поряд, переказав німцеві, який керував підготовкою каральної акції, що серед цих людей є повстанці. Почувши це, прабабця Текля безстрашно вийшла наперед і чітко по-німецьки пояснила, що перекладач помиляється. Серед селян партизанів немає. Тоді цей німецький офіцер, нічого більше не з’ясовуючи, застрелив перекладача, а всім наказав розійтися по своїх домівках.
А ще, розповідає пані Кисільова, коли вона народилася (а це було на Варвари) поки її старші сестри Євгенія, Валентина і Людмила переконували батька не називати сестричку Варварою, мати виголосила свою волю: «Буде Вітою!» Так і записали у свідоцтві, а потім і в паспорті.
Стрімке просування по службовій драбині характеризує Віту Кисільову як енергійну і цілеспрямовану жінку. А ще їй вдається вміло переносити риси характеру жінки-берегині на чимале селище, одразу розпочавши піклуватися про його мешканців, як про рідних людей. У своєму житті, каже, керуюся трьома правилами:
«Ніколи не роби нікому того, що не хотів би, аби зробили тобі. Умій вибачати, прощати і любити. За будь-яких обставин твори добро, навіть коли це здається неможливим».
Отже, селище міського типу для родини Віти Кисільової стало рідним і милим: «У 2003 році в Квасилові на Молодіжній ми купили квартиру і жили там 12 років. Тепер мешкаємо у власному будинку. З чоловіком, Артемом Семеновичем, виховуємо двох, уже можна сказати дорослих синів – Назарія та Ярослава. Звичайна українська родина».
І справді, робота з людьми для Віти Дмитрівни – прийнятна і навіть натхненна справа. Не злічити, скільки організовано благодійних акцій лише на лікування дітям, молодим та іншим людям, які потребують вартісного медичного лікування. Ну а нині вона опікується всім селищем, в якому мешкає понад сім тисяч людей. І що ж тут такого, – скажете ви. Та хто знає, що потрібно, аби допомагати односельцям, то пригадає, що десятки заяв і звернень потрібно підготувати, аби вирішити якусь серйозну проблему. Задіяти різні інстанції, структури та органи, проконсультувати з правових питань, роз’яснити і нарешті отримати результат. Ось і зараз Віта Дмитрівна без особливих зусиль займається проєктами, пов’язаними з розвитком селища і загалом громади, яка стала тепер одним цілим.
Усе лише починається…
Анна ЛИМИЧ