У селі Гнатівка Дубенського району в будинку хворої на рак жінки замироточила ікона. Спочатку краплі мира образ святого Миколая виточував прозорі, як сльоза. А потім щодня стали мінятися барви. І запах на обійсті стояв такий, наче у церкві…
Велике випробування випало на долю родини Рокицьких. Сергій та Марія виховували двох діток. Жили в любові та злагоді. Та раптом молода жінка відчула себе погано. Поїхали на обстеження у Луцьк – і там повідомили невтішну новину.
– У жінки пухлинка була, – розповідає вдівець. – Лікар сказав, що ми вчасно приїхали, треба оперувати. Просив не зволікати, приїхати на операцію якнайшвидше. А знаєте, як то воно виходить… Привіз я Марію через півроку. В лікарні сказали, що вже запізно, там таких операцій не роблять, бо метастази всюди пішли.
– Тоді я впросив у Луцьку в онкодиспансері взятися за дружину, – веде далі Сергій. – Лікарі подовжили їй життя на кілька років. До цієї біди ми були люди віруючі, але в церкву ходили нечасто. А як дружина захворіла, стали їздити по монастирях. В одному із них Марія вибрала собі іконку святого Миколая. Ми купили її і повісили в себе у спальні.
…Якось образ впав зі стіни. Марія його повісила, але невдовзі образ святого Миколая знову опинився на підлозі. І всередині з’явилися краплі.
– Пам’ятаю, я у полі був. Телефонує жінка: «У нас щось в хаті з іконою. Почав Миколай плакати, з очей сльози йдуть». Я – додому. Дивлюсь, і справді образ мокрий. Поставили ікону на стіл, а під нього – тарілку.
З того часу з ікони почала стікати рідина. Спочатку прозора, потім кольорова. Барви мінялися ледве не щодня. Бувала зелена, як травичка, темно-фіолетова, жовта чи блакитна й червона, аж кривава… При цьому своїх кольорів сам образ не міняв. А ще аромат від ікони йшов сильний і теж щодня мінявся. Навіть на подвір’ї стало незвично пахнути, як у церкві.
Новина про диво в родині Рокицьких миттю облетіла село. Стали сходитися до їхньої хати люди з усіх вулиць, тоді – приїжджати з околиці, сусідніх районів і навіть областей.
– Тут щодня стільки машин стояло! – згадує чоловік. – Тисячі людей щодня приходили. Були навіть із Києва.
Коли в кімнаті сиділи люди, образ не мироточив. Та тільки виходили всі (навіть на кілька хвилин), миро точило з великою силою, мисочка ставала враз повною. А в останній день, перед тим, як ікону ми вирішили віддати у монастир, ладаном кидало!
Рокицькі передали святиню в жіночий монастир у селищі Млинів – Свято-Вознесенський скит.
– Часто до нас на Службу Божу приїжджала й Марія, – розповідає клірик монастиря Петро Набочук. – Позаминулої неділі її привезли геть слабку на возику, аби могла послухати слово Боже. Так вийшло, що тоді востаннє посповідалася і причастилася…
У труну Марії вклали образочок святого Миколая – небесного заступника, через якого Господь показав у Гнатівці свою присутність.
Наталія КРАВЧУК, https://wz.lviv.ua
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»