Мощі святого Йоана Сучавського мандрували з Білгорода до Сучави, зі Сучави – до Галичини, а потім знову повернулися на Буковину. Це історія про духовну спадщину, міждержавні зв’язки й сакральні простори, що єднають народи. Старший науковий співробітник Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига щойно повернувся з Румунії, де втілював міжнародний грант у межах програми «Дім Європи».
Дослідник розповідає, чому обрав цю тему, які відкриття зробив у Сучаві та чому культ Йоана Сучавського важливий і для України.
– Пане Олександре, ви щойно реалізували міжнародний грант. Розкажіть, будь ласка, про цю поїздку.
– З 14 по 25 вересня 2025 року я реалізовував грант міжнародної мобільності програми «Дім Європи», що фінансується Європейським Союзом і втілюється Ґете-Інститутом Україна. Грантова тема – «Наукове дослідження пошанування святого Йоана Сучавського», присвячена одній з центральних постатей духовної історії Буковини. Подорож охопила низку наукових та польових активностей у румунському місті Сучава та навколишніх монастирях.
– Чому ви обрали саме цю тему?
– Вона мене зацікавила тим, що прославлення жителя візантійського міста Трапезунд (сучасний турецький Трабзон), купця Йоана, як православного святого бере початок у першій половині XIV століття. Воно зумовлене подіями, що відбувалися на території тодішнього Білгорода (нині Білгород-Дністровський Одеської області). Це було важливе торгове місто. За переказами, через відмову зректися християнської віри Йоана було вбито. Його поховали на території місцевого храму, де й розпочалося пошанування святого великомученика.
У XV столітті, коли Білгород увійшов до складу Молдавського князівства, мощі Йоана перенесли до Сучавської митрополії. Відтоді цей святий став патроном господаря і покровителем Молдови. У 1686 році реліквію перевезли до Стрия, а в 1690-му – до Жовкви. Ініціатива перенесення з Бессарабії на Буковину належала молдавському господарю Олександру Доброму, а з Буковини до Галичини – польському королю Яну III Собеському. До Сучави мощі повернули 1783 року за наказом австрійського імператора Йосифа II. Відтоді і донині вони перебувають у місцевому монастирі.
– Тобто історія святого Йоана тісно пов’язана з Україною?
– Саме так. На території сучасної України мощі Йоана перебували близько ста сімдесяти років. Найдовше їхнє пошанування відбувалося у Білгороді та Жовкві. Хоча безпосередніх документів про культ Йоана у Білгороді не збереглося, пам’ять про нього зберігається у сучасних локаціях міста. У XVIII столітті Жовківська обитель довкола мощей святого формувала сакральний простір – місце паломництва, поклоніння, а подекуди й чудес. Подальший комплексний аналіз джерел допоможе глибше простежити ці процеси.
– А яка дотичність святого до Волині?
– Зв’язок із нашим краєм опосередкований, але саме це мене зацікавило найбільше. У XVIII столітті мощі святого Йоана Сучавського, так само як і Йова Почаївського, шанувалися ченцями-василіянами – відповідно у Жовкві та Почаєві. Порівняння цих процесів стало частиною мого дослідження.
– Які заходи ви проводили під час реалізації гранту?
– Працював у бібліотеці Сучавського університету «Ștefan cel Mare», який став моїм партнером у проєкті. Польове дослідження здійснив у монастирі Св. Георгія, де зберігаються мощі святого. Коли з’ясувалося, що у храмах двох румунських монастирів є житійні фрески Йоана, завдяки партнерам я зміг побувати й там – у Радівецькій та Воронецькій обителях.
В університеті «Штефана Великого» відбулися консультації з професором Штефаном Пуричем та іншими науковцями щодо історичних паралелей між культом Йоана та Йова Почаївського. У Сучавській єпархії я мав зустріч з дияконом Васілем Демчуком – найвідомішим сучасним дослідником Йоана. Відвідав і Національний музей Буковини, де ознайомився як із темою свого дослідження, так і з розвитком музейної справи Румунії.
– Яких результатів вдалося досягти?
– У бібліотеці Сучавського університету були опрацьовані джерела і література, здійснена цифровізація семи видань. У Радівецькій і Воронецькій обителях зафіксував житійні фрески святого. Після консультацій в університеті домовилися з професором Пуричем про написання спільної статті щодо паралелей між культом Йоана та Йова Почаївського.
Зустріч із дияконом Васілем Демчуком дала змогу уточнити факти про перевезення мощей святого в Україну у 1690–1786 роках і отримати його наукові доробки. А у Національному музеї Буковини я зміг осягнути культурний контекст перебування мощей.
– Як будете ділитися набутим досвідом в Україні?
– Підготую наукові статті. Планую виступити на конференції у Чернівцях та круглому столі у Жовкві. Також будуть відкриті лекції для студентів і громад, зокрема у Рівненському гуманітарному університеті та обласній бібліотеці. Два заходи вже відбулися: у Чернівецькому університеті я презентував збірник про Почаївську лавру й розповів про грант, а у Рівненському музеї поділився дослідженнями й досвідом.
– І все ж, що вас найбільше зацікавило у Румунії поза дослідженням?
– Звичайно, храми та монастирі. Один із найцікавіших об’єктів – монастир у Сучевиці. Це справжній замок із триметровими мурами, баштами, контрфорсами, надбрамною вежею. Усередині – грандіозна церква, розписана і ззовні, і всередині. Біля витоків обителі стояв дядько Петра Могили – митрополит Георгій Могила. Будівництво завершилося у XVII столітті.
Ще одне враження – Георгіївська церква Воронецького монастиря, знана як «Сікстинська каплиця Сходу», що входить до списку ЮНЕСКО. Дорогою туди я побував у місті Гурагумора – батьківщині Ольги Кобилянської, біля її пам’ятника. Загалом Румунія – чудова країна з привітними й працьовитими людьми. Я вперше побував там і сподіваюся, що не востаннє.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Читайте також: Простір креативних індустрій «Вишивані книги» відкриють у Рівному