У селі Крупове на Дубровиччині досі шанують пам’ять про литовців, які понад 500 років тому захищали місцеві землі. Їхня історія живе в назвах, обрядах і родинних переказах.
«Літовка» – так називається священна лісова дорога, де, за переказами мешканців села Крупове, понад 500 років тому стояли «святиє люді». Цих людей місцеві звуть ще й «свабадітєлями» – визволителями. Це були литовці, які поверталися додому з Волині.
Відразу виникає питання до істориків – від кого вони могли в той період захистити мешканців нинішньої Дубровиччини? Адже ставлення до них було по-особливому шанобливе, і ця особлива пошана зберігається донині.
Літовські Діди – особлива пам’ять
Найяскравіше про особливе ставлення до «святих людей» свідчить унікальна традиція, яку зберегла Катерина Стельмащук, 1935 року народження. Це підтверджує один цікавий факт, який розповіла моя співрозмовниця.
У їхньому селі осінні Діди – обряд поминання померлих – святкують двічі. На Дмитрівську поминальну суботу відзначають Літовські Діди, а на Михайлівську – просто Діди.
Панахиду на Літовські Діди несуть тільки ті родини, в яких ночували «свабадітєлі», а на Михайлівські Діди – всі решта мешканців села.
Катерина Іванівна зазначає, що їхня баба строго-настрого приказала у всіх наступних поколіннях поминати святих людей, бо так приказували всім у їхньому роді століттями!
Варилися Діди – тобто готувалися відповідні обрядові страви – аж із восьми страв, серед яких три види борщу і два види каші. Розкладалися ложки для живих і померлих, а потім разом із їжею господарі лишали все це на столі на ніч, щоб померлі пригостилися. Так і зараз роблять у Круповому і не тільки, до речі.
Дослідниця Літовки та містичні історії
Про Літовку зняли коротеньке відео з розповіддю місцевої жительки, педагога, дослідниці Уляни Букайло. До слова, в селі багато Улян, на яких тут кажуть не «Уля», а «Вуля». Не дивно, адже свята Ульянія Ольшанська вважається покровителькою Полісся!
Уляна Букайло розповіла також про урочище Гориця, де було старе кладовище. Одного разу, багато десятків років тому, на ньому поховали молоду дівчину, яку знайшли вириту з могили та посаджену під великим дубом. З тих пір там припинили поховання.
Знахар і загадкова цілителька
Катерина Стельмащук розповіла, що її батько був відомим знахарем і допомагав багатьом людям. Ці знання він отримав від невідомої жінки, яку одного разу вночі врятував з болота – вона тонула і просила допомоги.
Чоловік приніс її додому, щоб вона зігрілася і поїла. А в хаті лежала його паралізована дружина, мама Катерини. Та жінка стала щось шептати над нею – і мати встала. Жінка цілу ніч вчила молитов Катерининого батька, а на ранок ніхто не бачив, де вона поділася…
Живі традиції Полісся
Розказувала Катерина Стельмащук про жінок, які в Почаїв ходили, про хустку, яку їй у свати коханий Федір приніс, про русалчин тиждень, під час якого старші місцеві жителі ще й досі розвішують по дворі одяг для русалок. І ще багато чого цікавого, містичного і такого звичного для круповчан…
За серпанок та ткацтво у Круповому – столиці ткацтва – не говорили, хоча цю експедицію організувала на високому рівні берегиня традиційної культури Полісся, заслужений майстер народної творчості України, відома ткаля Ніна Рабчевська.
Безцінні моменти дослідження
Ніна Михайлівна Рабчевська організувала цю експедицію для дослідження на високому рівні. Знайомство з Літовкою, зустріч з Катериною Стельмащук та спілкування з Уляною Букайло стали безцінними моментами.
І, звичайно, як завжди, це надзвичайно цікава етнографічна інформація для фонду експедиційних матеріалів Рівненського обласного центру народної творчості.
З Літовки взяла дубового жолудя – десь посадити частинку історії свого Полісся… Бо жива пам’ять про «святих людей» має продовжуватися, як продовжуються вже п’ять століть родинні перекази про тих, хто колись стояв на священній лісовій дорозі.
Ірина РАЧКОВСЬКА-БАКОВЕЦЬКА,
директорка Рівненського обласного центру народної творчості
Читайте також: Вікторія Амеліна отримала премію Орвелла