Ще одна історія про тих, хто рятує життя під ворожими обстрілами, — без зайвого героїзму, але з великою вірою у світло після темряви. Медик з Рівненщини Любов Ярмолюк щойно повернулася з передової, де в складі добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» евакуювала поранених українських захисників. Її досвід — це не просто робота, а постійне перебування на межі ризику і відповідальності.
Любов Ярмолюк – лікарка добровольчого батальйону «Госпітальєри» – щойно повернулася з чергової ротації. Місяць у гарячих точках війни, сотні кілометрів доріг і десятки поранених, яких вона супроводжувала до лікарень Дніпра.
Її розповідь – це не про героїзм, а про щоденну роботу: складну, втомливу, часто на межі. Дрони в небі, невідомі хімічні речовини, травми, які не залишають права на зволікання.
Любов Ярмолюк каже: «Доводилося довозити бійців з різноманітними травмами. В основному – це травми хребта, комбіновані: черепно-мозкові. Траплялись опікові травми – обличчя, рук, очей – від невідомих хімічних речовин. Транспортували й з інфарктом міокарда, інсультом».
За час ротації екіпаж, у якому служила Любов Петрівна, доправив до лікарень Дніпра майже 450 осіб. Любов Ярмолюк у машині супроводу перевезла до півсотні поранених.
Лікарка розповідає, як непросто евакуювати наших бійців: «Дрони працюють цілодобово. Лише завдяки нашому ППО вдавалося рятувати бійців».
Наразі на передовій працюють добре навчені, вишколені парамедики. Однак фронт потребує реаніматологів, хірургів, травматологів. Терапевти та лікарі інших спеціальностей теж потрібні.
Попри все, Любов Петрівна говорить про віру. Її ділять і ті, кого вона евакуювала: «Бійці, направду, виснажені. Але настрій – бойовий. Хлопці поставили собі ціль йти до кінця. Вони вірять у Перемогу. Вірять у те, що в кінці тунелю завжди буде світло. У те, що Бог і правда на нашій стороні», – каже Любов Ярмолюк.
Алла СИЩУК