Війна, як би це, можливо, дивно не звучало, відкриває нові сторінки натхнення, що дає сили і віру. Дає розуміння того, що нам є за що боротися. Це своєрідна мистецька «передова» і ми не повинні там складати свою «зброю».
Ось уже місяць минув відтоді, як реальність кожного українця змінилася.
Пройшовши через психологічно тяжкі фази – від несприйняття до усвідомлення – рівняни, як і мільйони українців у містах, селах і містечках, перелаштувалися на воєнну хвилю. Сьогодні кожен, хто не протистоїть ворогові безпосередньо зі зброєю в руках, шукає своє місце в строю, вибудовуючи свою власну лінію оборони. Сьогодні зброєю може бути все – і голка з ниткою, і пензель, і смичок скрипаля, і клавіатура комп’ютера… Нині пишеться нова сторінка в історії Рівного – трагічно-оптимістична. І ми всі є її авторами.
Ця розповідь про відому рівненську художницю, яка працює в унікальній техніці крапкарства Олену Сергєєву. Про те, як війна надала новий імпульс і смисл її творчості.
Олена Сергєєва, яка народилася в Рівному у театрально-музичній родині, й нині живе та працює в Рівному. Захоплюється історією рідного міста. Не раз ставала на захист його культурної та історичної спадщини. Цій темі навіть присвятила серію своїх робіт – старі вулиці й будинки нашого міста, втрачені архітектурні об’єкти.
Майстриня займається крапковою графікою більше як 30 років і має в доробку понад 500 робіт. Про її незвичне захоплення до 2012 року знали хіба що друзі, аж доки в тому ж році художниця не презентувала свою творчість у краєзнавчому музеї, відкривши першу персональну виставку «Три краплини весни». Відтоді відбулося ще три виставки: у 2014 році «Шлях Point», у 2017-у «Аркуш і крапка» та в 2019-у «Крапкологія».
Нині крапкові картини Олени Сергєєвої добре відомі рівнянам. Її роботи – це цілий диво-Всесвіт, де з десятків тисяч крапочок постає глибокий філософський світ її малюнків. Кожна крапочка на її картинах – це і завершення, і початок водночас.
«Варто її поставити, – каже художниця, – і все закінчиться. Але варто її поставити знову – і все розпочнеться спочатку!»
Із тисяч крапочок, які майстриня наносить на аркуш ручкою-лінером, постають унікальні іноді щиро-дитячі, іноді замріяно-романтичні, часто фантасмагоричні, але все одно реалістичні й такі душевні образи. Всі її картини (попри інколи глибокий трагізм) усе одно надзвичайно життєстверджуючі.
– Пані Олено, у мережі фейсбук побачила вашу картину «Ненько Україно, молися за нас», написану вже під час війни. Вона дуже надихаюча і оптимістична. Ваша Муза не полишила вас у цей лихий час. Як загалом ви усвідомили, що тепер поняття «війна» – це наша реальність?
– Я ніколи не вірила в те, що війни не буде. Лише не очікувала, що навала буде такою масштабною. У перші дні був, певно, як і в усіх, якийсь ступор, коли мізки відмовляються сприймати те, що відбувається, безперервне «сидіння» в новинах, повідомлення від друзів, які мешкають в зоні активних бойових дій… Пригадалися розповіді моєї бабусі, як вони партизанили в часи війни, як їхнє село мало не спалили німці… Я завжди казала, що я б так не змогла. А бабуся переконувала: «Змогла б». Тепер розумію, який зміст вона вкладала в ці слова. Підсвідомо намагалася постійно бути в русі – трохи волонтерила, плела сітку. Десь на третій-четвертий день прийшло усвідомлення, що війна – це реальність, в якій ти перебуваєш. Спочатку про творчість не думала. Але якось само собою рука потягнулася до лінера. І я поставила першу крапочку. Картину зробила практично за один вечір.
– Чи не було відчуття: навіщо я це роблю, кому це нині потрібно?
– Коли я виставила свою картину (до неї ще був текст) у фейсбук і побачила, скільки до неї було «лайків», перепостів, слів подяки і підтримки, то зрозуміла, що моя робота не марна. Що стріляють не лише кулі й снаряди. Кожен на своєму місці зараз має робити те, що може. Перемогу виборюють не лише танками і гарматами…
– Ваша Муза перелаштувалася на воєнний лад і вже є нові картини?
– Так. Одна називається «І розквітне Україна». Прем’єра ще однієї крапкової картини відбулася три дні тому – «Одвічний сад – Україна».
– До речі, віршовані тексти, які супроводжують деякі ваші малюнки, це ваше нове захоплення?
– Ні. Я й раніше писала білі вірші. А нині в них виливаються мої концентровані думки, які перегукуються з малюнками, доповнюють їх. Особливу потребу породила нинішня ситуація.
Люди мистецтва – це серце й душа народу. Війна, як би це, можливо, дивно не звучало, відкриває нові сторінки натхнення, що дає сили та віру. Дає розуміння того, що нам є за що боротися. Це своєрідна мистецька «передова». І ми не повинні там складати свою «зброю».
Чорно-білий рідний світе!
Розтривоженого ранку
Я збираю чорні крапки
І фарбую їх у біле.
Ніби зорі, білі крапки
Небо сховищ розмалюють.
І Матуся полелює
Білий Світ, немов Дитятко.
…Коли над Рівним лунає моторошне виття сирени повітряної тривоги, Олена Сергєєва уявляє себе кимось на кшталт Гаррі Потера. Тоді уявною чарівною паличкою «малює» уявний захисний купол над Рівним і над усією Україною, щоб ніякі ворожі ракети не могли його пробити. Вона переконана, що десятки мільйонів позитивних думок здатні матеріалізуватися. І добро обов’язково переможе. І зовсім скоро її крапкові малюнки «зазвучать» веселими барвами відродження та оновлення.
Світлана КАЛЬКО