Італієць записався в самооборону. Франко Джанфранческі вже 18 років живе в Україні на Рівненщині. Спочатку зі своєю чарівною дружиною Тетяною придбали житло в Рівному. Але згодом вирішили підшукати помешкання в селі. «Мій чоловік, – зауважує пані Тетяна, – казав: «Що я буду робити в квартирі, на поверсі? Мені треба рухливий спосіб життя!».
Тепер італійсько-українська сім’я живе в селі Грушвиця Перша Рівненського району. На місці старої хати-розвалюхи збудували новий будинок в італійському стилі. Франко відчуває себе тут комфортно, своїм у селі. У перший рік повномасштабної війни з власної ініціативи записався в самооборону громадського порядку села Грушвиця Великоомелянської територіальної громади.
«Зустріч із Франко змінила все моє життя»
Тетяна Завойська народилася в місті Горлівка Донецької області. Як і тисячі наших земляків, вона мріяла підзаробити на життя за кордоном. Волею долі опинилася в Італії – доглядала за старою жінкою. Багато наших українок сподіваються тут не тільки заробити гарні гроші, а й знайти собі супутника життя. У планах пані Тетяни такого задуму не було. Але у 2003 році на італійському небі засяяла її зірка кохання.
«Я з колежанкою поїхала в село Бардоліно, що в провінції Верона, – розповідає пані Тетяна. – Там і познайомилася з Франко. Це було 18 травня 2003 року. Про цю зустріч пам’ятаю дуже добре. Ми відразу підійшли одне одному. Зустрічалися ще декілька разів, поки остаточно не оформили свої відносини. Чоловік познайомив мене зі своєю мамою Інесою. Вона зустріла мене привітно. Згодом я познайомила Франко зі своєю мамою Ніною Єгорівною, яка в той час жила на Донеччині.
Тут не обійшлося без пригод. Франко Джанфранческі, коли вирішив перший раз полетіти в Україну, взяв квитки на літак Мілан-Відень-Київ. У Відні він змушений був зробити вимушену зупинку, бо не мав візи в Україну. Тому йому довелося за візою звертатися в українське посольство у Відні. Врешті-решт усе вирішилося щасливо і він прилетів в аеропорт Бориспіль. Тут я його зустріла. Звідси поїхали в Рівне, а потім поїздом Львів – Луганськ на Донеччину».
У селі став успішним господарем
Франко Джанфранческі за професією будівельник. За словами його дружини, має золоті руки. У 2006 році приїхали в Україну на постійне місце проживання (це було їхнє спільне рішення); купили квартиру в Рівному. Але італійця не дуже приваблювала перспектива жити на поверсі. Звернулися до своєї знайомої Тетяни Цехмайструк: «Підшукай нам хату в Грушвиці!». У пошуках будинку об’їздили все село й зупинили свій вибір на …хаті-розвалюсі. Єдина перевага була в тому, що вона знаходилася в красивому місці, в центрі села. Але старий будинок не став проблемою для Франко. Він його розібрав і за допомогою місцевих будівельників звів новий в італійському стилі. Сам також доклався до його будівництва: зокрема вирізав балки, виготовив віконниці. Вийшло красиво!
Додає привабливості двір, вимощений плиткою. Все навколо садиби вишукано, впорядковано зі смаком. У себе вдома, в Італії, Франко вирощував оливки. Тут, у Грушвиці, стараннями подружжя вже плодоносить молодий сад. А на городній ділянці спіють томати, перець, інші овочі.
Вирощують живність – курей, гусей, індиків. Раніше тримали й кролів. Непосидючий Франко обзавівся залізним «конем» – трактором. Обробляє ним землю не тільки в себе, ще й сусідам допомагає за невелику плату. Можна без перебільшення сказати, що в Грушвиці він став успішним господарем.
«Мені тут дуже подобається ваш чорнозем!»
Ми спілкуємося з Франко Джанфранческі через Тетяну. Сам він українську мову розуміє, але висловлюватися йому тяжко. Нашого гостя дуже приваблює український чорнозем. В Італії землі значно гірші, в основному – пісок і каміння. Хоча, каже Тетяна, і на таких землях там вирощують гарні врожаї.
Франко Джанфранческі не до всіх наших звичаїв і традицій звик. Але помалу до укладу життя пристосувався. Зокрема, до рівненського базару. Сюди раніше ходив за овочами, фруктами тільки з дружиною. Зараз може і сам відвідати ринок, поторгуватися. Це йому навіть подобається. І водночас висловлює слушне зауваження: «Не можна торгувати м’ясом, коли по ньому лазять мухи!».
Дивує його також велика кількість дорогих автомобілів. За його словами, в Італії такого не побачиш. Це, каже, свідчить про розшарування суспільства: є прошарок заможних людей, а є дуже багато українців, які ледь кінці з кінцями зводять.
«Я готую чоловікові італійські страви»
«Мій чоловік – італієць, – продовжує Тетяна. – Тому, звісно, йому смакують італійські страви. Мене навчила їх готувати мама Франко.
Запитуєте, що в меню? З перших страв часто готую мінестроне (легкий суп із сезонних овочів, іноді з додаванням пасти або рису), різні бульйончики. Франко любить також спагеті, ризото (страва з рису) та інші. Додаю м’ясо курятини, гусятини чи індичатини з нашої домашньої ферми.
Франко дивиться італійське телебачення, Тетяна – українське
Франко Джанфранческі цікавиться, звісно, подіями, які відбуваються в Україні, особливо на театрі військових дій. Але найбільший інтерес він проявляє до політичного, культурного, спортивного життя своєї країни, дивлячись супутникове телебачення. Натомість Тетяна віддає перевагу новинам України.
Діляться своїми враженнями від побаченого, почутого, переживають за Україну і мріють, щоб якнайшвидше закінчилася ця проклята війна.
Справжній патріот України!
У селі Грушвиця говорять: Франко Джанфранческі – справжній патріот України! І це не є перебільшенням. Італієць записався в самооборону.
«Коли почалася повномасштабна війна, ми відразу зібрали весь новий одяг, зокрема куртки мого чоловіка і завезли в Грушвицьку сільраду, – говорить пані Тетяна. – Тут нам розповіли цікаву історію про стареньку жінку, яка долучилася до збору коштів для військових – принесла 200 гривень. Можливо, свої останні віддала. Дівчата, які займалися цією справою, не хотіли брати від неї гроші. Але бабця наполягла: «Візьміть, щоб мені на душі було легше!».
Ця історія зворушлива і повчальна. Одні віддають на перемогу останні свої заощадження, а деякі наживаються на війні, обкрадають державу. Тому боротьба з корупціонерами має бути жорсткою і непримиренною».
Коли у Грушвиці організовувалася самооборона, Франко зателефонував до сільського старости Олександра Данилюка: «Якщо треба, то я піду!». Італієць записався в самооборону. Він стояв декілька місяців у морозні дні на блокпосту, здійснюючи охорону громадського порядку. Тоді йому навіть посвідку видали – її зберігає як дорогоцінну реліквію.
«В Італії я та мій чоловік ходили на благодійні вечори, де збирали гроші на допомогу українцям (на головному фото), – продовжує Тетяна Завойська. – Став перевалочною базою будинок мами Франко.
Вся Італія збирала для нашої країни гроші
Фактично тоді вся Італія збирала для нашої країни гроші, продукти, одяг, ліки, засоби гігієни. Активно долучилася й церква, зокрема священнослужитель Дон Пауло. Він не тільки займається гуманітаркою, а й підшуковує житло для наших людей, які змушені були втікати від війни. За це він удостоєний подяки від голови Великоомелянської територіальної громади Алли Карпюк.
Хочу сказати й про чоловікову родичку, щиру українку Марину Шевченко. Вона живе і працює в Італії вже близько 18 років. Коли росія напала на Україну, жінка дуже активно почала допомагати своїм землякам попри свою велику зайнятість – викладає в школі, виступає часто в ролі перекладача. За її словами, вона вже дуже втомилася, але опускати руки не збирається. Сил, натхнення пані Марині додає те, що їй допомагає і розуміє чоловік Еніо».
Своєрідна перевалочна база створилась у Грушвиці
Великий потік гуманітарної допомоги – чоловічий і жіночий одяг, ліки, канцелярські товари, гігієнічні предмети, продукти харчування, включаючи зокрема макарони, каву – з Італії «плив» у Грушвицю. А вже з грушвицької «бази» гуманітарку забирали волонтери й доставляли її в Харків, Дніпро, Одесу, Слов’янськ. Частину речей подружжя відправляло самостійно через «Нову пошту». І як доказ цьому пред’являють квитанції.
«Ми не мали фінансової можливості оплачувати всі рейси водіїв, які доставляли гуманітарку в пункти призначення, – додає пані Тетяна. – Нам у цьому посприяли грошима моя дочка Вікторія, її кума Алла Парфенюк, рівнянки Лариса Каліновська. Оксана Тимощук, Катя Бабяк, а також сім’я Цехмайструків з Грушвиці».
За словами Тетяни Завойської, потік допомоги з Італії нині зменшився. Бо всі втомилися від війни. Хоча італійці, як і раніше, дуже співчувають українцям, що змушені захищати свою свободу, незалежність у війні з російським агресором. У самій Італії негативу додають окремі українці-біженці, які кажуть, що їх тут постійно повинні забезпечувати всім необхідним…
Франко та Тетяна в міру своїх фінансових можливостей і далі організовують гуманітарну допомогу для тих, хто її дуже потребує. Франко має статус волонтера. Його включила до себе громадська організація «Міжнародна дружня допомога». Подружжя зберігає відео, на якому наші захисники дякують волонтерам за допомогу, пишуть на патронах їхні імена. Серед них є і Франко.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
На головному фото На підтримку України в Італії виступає Франко (ліворуч) і священник Пауло (праворуч).
- 20 вересня у Рівному вшанують пам’ять Сергія Богатька пам’ятною дошкою
Завтра, о 08:50 на фасаді Рівненського ліцею №8 відбудеться відкриття дошки пам’яті загиблому Герою Сергію Богатьку. Сергій Богатько народився у Рівному, закінчив місцеву 8 школу, за тим здобув фах вчителя історії у Рівненському державному гуманітарному університеті.
Читайте також: Волонтери з Рівненщині здають сортоване сміття, а за отримані гроші купують дрони для ЗСУ (відео)