У кожної улюбленої іграшки – своя неповторна історія. Плюшевий ведмедик, кумедний зайчик, курноса лялька – це лише на перший погляд, звичайні іграшки. Для дітей вони – найдорожчі друзі, з якими можна поділяти радість, знайти розраду у хвилину смутку, довірити їм найпотаємніші секрети. А ще пережити разом з ними сповнені неперевершених емоцій неймовірні пригоди.
Настуня, коли залишала Слов’янськ, не встигла взяти з дому жодної своєї забавки. Спершу вона з сім’єю переїхала до Львова, а згодом до Рівного. Саме у Львові, у Волонтерському центрі, дівчинці подарували іграшку – невеличке кошеня.
Настя його так полюбила, що стала розповідати іграшковому кошеняті свої мрії та довірила таємниці. Вона брала кошенятко з собою гуляти, до школи, на різні заходи. Плела йому жовто-блакитні стрічки на шию, малювала його акварелькою та олівцями. Перед сном розповідала йому казки і вони разом дивилися мультики. Дівчинка знає запах своєї іграшки, десятки разів на день пригортає її до себе. І не важливо, що те мале не муркоче, не треться об ніжки та не просить молока…
Історіями іграшок поділились діти
Історіями своїх улюблених іграшок внутрішньо переміщені дітки поділилися під час інтерактивного заняття, яке організувала для них ГО «Центр креативу» та ГО «Носителі миру». Своєю чергою талановита рівненська майстриня, експертка Українського культурного фонду Руслана БРОНОВИЦЬКА провела для малечі майстер-клас, допомагала учасникам заходу власноруч виготовити нові іграшки.
До інтерактивних занять долучився й Михайлик з Ізюма, який нині проживає в Рівному. Хлопчик розповів про пригоди з рожевим ведмедиком. За улюбленою іграшкою до свого міста він повернувся з батьками, коли ті вирішали відвідати рідну домівку. Багато руйнувань зазнав Ізюм під час бомбардувань, однак район, у якому розташований їхній будинок, вцілів. Михайлик вважає, що це все завдячуючи рожевому ведмедику.
А історія незвичайного ведмедика така. Коли мама з татом лише познайомилися і почали зустрічатися (на світі не було тоді ще ні Михайлика, ні його старшого брата), то тато подарував своїй коханій плюшеву іграшку. Правда, тоді ведмедик був із червоним сердечком в лапках. Відтоді ведмежа стало улюбленою іграшкою родини і ретельно береглося. На майстер-класі під творчим менторством мисткині Руслани Броновицької Михайлик пошив своєму улюбленцю товариша – жовтого кота! І так розпочалася історія нової іграшки…
Даша з Харкова також прийшла на заняття з ведмедиком. Тільки коричневим та кучерявеньким. Дівчина отримала його в перші дні повномасштабного вторгнення в подарунок на митниці, коли перетинала кордон із Польщею. Поляки сказали, що ведмедик її заспокоюватиме та оберігатиме. Так і сталося. Відтоді Даша з ним не розлучається і вважає ніжного красеня своїм талісманом. Вона з ним повернулася до України. Нині вони подорожують разом. Дівчина розповідає йому свої таємниці, милується і просто обіймає… Навіть Харків цими зимовими канікулами вони відвідали разом із ведмедиком.
Діти, як вкотре переконалися, досить часто репрезентують себе світові через іграшку. І саме через іграшку розповідають про свої потреби. Дорослим у таких випадках достатньо бути просто уважними слухачами й чути своє маля.
Олена МЕДВЕДЄВА, письменниця
Читайте також: Майстриня з Донеччини виготовляє в Рівному іграшки Перемоги
- Лікар, який за життя став легендою
Лікар з великої літери. Хто з рівнян не чув про золоті руки дитячого лікаря ортопеда-травматолога Рівненської обласної дитячої лікарні Івана Степановича Чеверди? Його ім’я стало синонімом професіоналізму, доброти й відданості своїй справі. Років за його плечима – немало, а добрих…