Цьогоріч 28 липня Православна церква України буде відзначати 1032-річчя Хрещення Київської Руси-України. Цю ж дату відсвяткуватиме й Українська православна церква (Московського патріархату). От-тільки автор книги «Хроніка великого ошуканства» Галина Могильницька доказово розвінчує історичний міф про 1000-ліття Московського патріархату (вид. відділ УПЦ КП. – Київ. 2009)
Дата Хрещення Руси Володимиром Великим усім відома: це 988 рік.
Звичайно ж, не Україну хрестив рівноапостольний князь, бо держава наших предків, тоді так не називалася. Називалася вона Київською Руссю. Отож і хрестилася в 988 р. саме Русь! І саме Київська Русь – майбутня Україна, на території якої була створена Київська митрополія.
А так як Русь прийняла хрещення від Константинопольської церкви, відповідно Київська митрополія стала її провінцією (діоцезією).
Сама ж Московщина при Володимирі Великому аж ніяк не могла бути охрещеною, бо за тих часів про неї ще й спомину не було.
Перша літописна згадка про Москву – не як місто, а лише як перевалочний пункт товарів купця Кучки – датується лише 1147 роком, тобто більш ніж через півтора століття після Володимирового хрещення.
З хрещенням Московщина, чи то пак Росія, запізнилася століть на два чи три. Адже світло Христової віри просіяло на всі ті майбутні російські території саме з Києва, і всі єпископати, що раніше чи пізніше відкривалися на тих територіях, підпорядковувалися Київський митрополії.
Проте такого стану і такого поняття, як Московська чи Російська церква, не могло б виникнути, бо церква була Київська або Руська (а не Російська!), з митрополитом Київським на чолі та підлеглими їй єпархіями в довколишніх землях.
| Так було до середини XV ст. У 1448 році єпископи Московського царства розривають канонічну єдність із Київською митрополією.
Саме 5 грудня 1448 року вважається офіційною датою утворення Московської (пізніше – Російської) церкви. Це був неканонічний не благословенний Царгородом самочинний відрив Московської церкви від Київської митрополії. |
А тепер починається найцікавіше! Та сама Московська церква, яка в XV ст відділялася від Київської, як церква окремого народу й окремої держави, сьогодні криком кричить, що Київський патріархат не має права відділятися від Московського, бо від часів прийняття християнства ми були «єдіним народом і жілі в общєм отечєствє», а «Киевская Русь всегда была вместе с Великой Россией”.
Росія ніколи не була Руссю, а русичі (сучасні українці) ніколи не були росіянами, як і росіяни ніколи не були ані українцями, ані русичами.
Визнання Московської церкви відбулося аж через 141 рік – у 1589-му, коли вщент пограбовані турками східні патріархи змушені були мало не щороку звертатися до багатих московських царів по милостиню.
Отже, фактом залишається те, що протягом майже півтора століття Московська церква була самосвятською і неканонічною.
А тепер рахуємо: в 1948 році Російській церкві було 500 років (1448-1948 р.р Від 1948 року до 2020 року пройшло 42 роки + З0 років (2020 р.) Якщо до 500 додати 42 + З0, буде 572, а не 1032 !!!
Така дивна арифметика по-московському.
З утворенням Православної церкви України та отриманням томосу про її автокефалію спалено головний духовний і релігійний російсько-український міст.
Сьогодні є потреба у висвітленні правдивої релігійної історії України.
| Адже упродовж багатьох століть російські історики – митрополит Макарій (Булгаков), прот. Євген Голубинський розглядали історію Православної церкви України як невід’ємну частину історії саме Російського (Московського) православ’я. Такої концепції і досі дотримується Московська патріархія. |
Доказом цього є те, що митрополит Онуфрій є постійним членом Священного синоду Російської православної церкви та бере активну участь у роботі Архієрейської наради Московського патріархату.
УПЦ (МП) є не лише структурним підрозділом Російської православної церкви, але й використовується як один із впливових каналів російської пропаганди в українському суспільстві, популяризатор та конструктор «русского мира» в Україні та провідник сепаратизму.
Офіційні свідчення речників цієї церкви стосовно ситуації в Україні далекі від об’єктивності. Називати, як вони це роблять, масштабне воєнне вторгнення сусідньої держави на Донеччину та Луганщину «братовбивчим протистоянням», «громадським конфліктом», «розбратом та ворожнечею», «зіткненням інтересів Заходу та Сходу» – неправдиво і навіть цинічно.
Провід УПЦ (МП) відверто «заплющив очі» на наступ В. Путіна на українську історію, де президент Росії розглядає анексований Крим як духовне осердя «російської нації і централізованої Російської держави», як «християнську колиску східно-православної цивілізації».
Сьогодні ми маємо свою Православну церкву України на чолі з предстоятелем Митрополитом Київським і всієї України Єпіфанієм, що є гарантом повноцінного духовного й національного відродження нашого народу.
Отже, Російська церква на території України не має ніяких моральних, юридичних, канонічних прав на церковне управління, бо її діяльність це ключова загроза для нашої держави.
Іван КУР’ЯНІК, член Громадської ради при Рівненській ОДА