Грунтовна освіта – це основа успішної карєри. У цьому впевнена Катерина іванівна Сичик – очільниця Рівненського міського осередку ВУТ «Просвіта» – ініціаторка, організаторка, учасниця численних громадсько-патріотичних, культурно-мистецьких заходів. Кожен, хто знає Катерину Сичик, не шкодує їй позитивних епітетів до характеристики. Вимальовується портрет сильної, мудрої, доброзичливої жінки, креативної педагогині, в недавньому минулому заступниці начальника управління освіти Рівненського міськвиконкому.
Катерина Сичик – жінка, гідна бути прикладом для наслідування багатьом сучасницям. Освітянка завжди була зорієнтована на успіх і перемогу і відповідно забезпечила собі добрий кар’єрний ріст – у недавньому минулому, до виходу на заслужений відпочинок, працювала заступницею начальника управління освіти Рівненського міськвиконкому. Її дружню інтелігентну родину шанують у місті: дочка Ірина – активна учасниця просвітянських справ, онуки Марійка, Матвійко та Мирончик радують своєю артистичною, зворушливою декламацією української поезії. Міська організація «Просвіти» під керівництвом Катерини Іванівни тривалістю у більш ніж 20 років заслужила своєю діяльністю в місті добру славу.
Секрет, якого немає
– Пані Катерино, поділіться, будь ласка, своїми секретами успіху та особистісного зростання.
– Не хочу розчаровувати читачів, але особливих секретів не маю. Для мого кар’єрного зростання достатньо було ґрунтовної освіти, здобутої спочатку в Дубенському педучилищі, згодом у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка і мого цілеспрямованого характеру.
Я завжди усвідомлювала, що маю бути цікавою та переконливою для своїх учнів, авторитетом для їхніх батьків, що моя трудова діяльність має заслуговувати доброї оцінки в колег. І так я намагалася працювати все своє життя. Саме в університеті, навчаючись на історичному факультеті, я почала задумуватися над тим, чому так мало годин виділено на вивчення історії України, чому вона вивчається в курсі історії росії, чому не розглядається національне питання…
Це було у 80 роках минулого століття. У цей період я формувалася як педагог, спочатку працюючи вчителем історії в Новомоквинській школі, а згодом після переїзду в місто Рівне – вчителем початкових класів, оскільки не було вакансій істориків у школах міста. Разом з учнями ми творили урок-діалог, урок, на якому знання здобували самі учні, урок, де працювала думка. Саме в цей період стають доступними твори кращих українських письменників: поезія Василя Симоненка й Ліни Костенко, «Собор» Олександра Гончара, звучать пісні Володимира Івасюка. Самвидавом поширюються твори В’ячеслава Чорновола, поезії Василя Стуса, Івана Світличного. Це не могло не вплинути на формування мого світогляду.
Все більше й більше хотілося українства. Тому ще в 1994 році я стала активно працювати в «Просвіті». Перші роки діяльності «Просвіти» в умовах становлення незалежності були роками організаційного та духовного зміцнення товариства, роками пошуку нових форм і методів, а головне – шаленої боротьби з явними та прихованими русифікаторами, які робили все для гальмування реалізації державного статусу української мови. З 2003 року маю честь очолювати ГО «Рівненське міське об‘єднання товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка».
Майте відповідальність перед Господом та людьми
– Відомо, що значна частина життєвого потенціалу кожної людини закладається в дитинстві. За які риси і якості своєї особистості, за які світоглядні надбання Ви вдячні своїй сім’ї, школі, мальовничій Березнівщині?
– Життя кожної людини надзвичайно цінне. За це ми завжди вдячні Богові, батькам, краю, де народилися, людям, які сприяли особистісному зростанню, друзям і недругам. Мене завжди супроводжують Батькові слова, сказані нам дітям: «Майте відповідальність перед Господом та людьми». Життя мого тата – для мене приклад. Його велика любов до людей, до рідної землі, до нас, дітей – це те, що надихало, підтримувало, додавало сил, формувало мене як особистість. У нашій сім’ї було шестеро дітей. Батькам треба було насамперед потурбуватися, щоб ми мали що їсти, в що одягнутися. Для цього тато викопав невеличкий ставок біля хати, запустив туди мальків. Тож у нас завжди була свіжа риба. Щоранку на березі ставка можна було бачити рибалок з вудками: ловили рибу брати, сусіди ближні й дальні. Риби ми наїдалися досхочу. Татів сад – це пам‘ятник йому за життя. До цих пір дерева плодоносять, щедро даруючи врожай.
Мої батьки дуже турбувалися про духовне виховання дітей. Назавжди запам‘ятала приказки тата: «Без Бога – ні до порога», «Та земля мила, де мати родила», «Буде як буде, а буде як Бог дасть», «Яке насіння – таке й коріння». Пам‘ятаю, як довгими зимовими вечорами в грудні разом з батьками готувалися до Різдва Христового, вивчаючи щорічно нову колядку. І хоч у школі казали, що Бога нема, батько на це реагував дуже гостро, обурюючись тим, що влада безбожна. Від тата я вперше почула повстанські пісні. Він їх співав насамоті, щоб ніхто не чув, боячись переслідувань радянською владою, але в його серці була щира любов до вояків УПА.
Матуся любила вишивку, квіти та Коцюбинського
А ще великий пошанівок моїй матусі, яка любила вишивку, квіти біля будинку, була залюблена в творчість Михайла Коцюбинського, українські народні казки. Коли мама вишивала, вона завжди просила мене читати їй твори Михайла Коцюбинського «Ялинка», «Маленький грішник», «Харитя». Відтоді творчість Михайла Коцюбинського мала на мене неабиякий вплив.
Мене глибоко вражало тяжке безпросвітнє життя, приреченість і страждання, важку працю бідних селян, жінок-вдовиць і їхніх дітей в Україні за часів російського царизму. А як глибоко письменник описує внутрішній світ героїв через вплив на них краси оточуючого світу. Після прочитаного все більше придивлялася до рідних краєвидів. Моя мила Березнівщина! Моє рідне село Глибочок! Надслучанська Швейцарія! Краю милішого, гарнішого немає на світі. Глибочок, напевне, має таку назву, тому що розташований у глибині лісу. А він кожної пори року вабив до себе своєю красою, своїми дарами, в ньому ми збирали ягоди, гриби. Частину ягід сушили, щоб мати змогу взимку пекти пироги, варити компот, а частину продавали, щоб можна було купити канцелярське приладдя, одяг для навчання в школі.
Директор школи особисто завів до педагогаічного училища
Навчаючись спочатку в місцевій початковій школі села Глибочок, а потім у Великомежиріцькій школі-інтернаті, я дуже багато читала. Перечитала все, що можна було перечитати в сільській бібліотеці, бібліотеці навчального закладу.
В інтернаті навчилась жити в колективі, щиро ділитися з друзями смаколиками, які привозила з дому, іншими речами. Велике враження на мене мали незабутні уроки української літератури, історії. Вдячна директору школи Андрієві Щостаку, який після отримання мною свідоцтва про закінчення восьмирічної школи відвіз нас із подругою до Дубенського педучилища. Не можу не згадати про унікальну людину, викладачку української літератури училища, патріотку рідного краю пані Марію Костенко. Вона дуже любила природу, простоту, чесність, порядок, не терпіла брехні, лицемірства, зради, недбалості. Її уроки – це еталон методичної майстерності. Знання, отримані мною в цієї викладачки, були помічені екзаменаторами Київського національного університету ім. Шевченка на вступних іспитах. Так я стала студенткою цього шанованого закладу. На моєму життєвому шляху траплялося чимало людей, які імпонували мені своїми вчинками, добротою, мудрістю, але, ті, хто дбав про мене в дитинстві та юності, заслуговують найсвітліших спогадів і найглибшої вдячності.
Ювілейні роки в “Просвіті”
– Виявляється, пані Катерино, у своїй громадській діяльності маєте чудову нагоду відзначати два вагомих ювілеї: 30-річчя активної роботи в «Просвіті» в цьому році; 20 років, відколи Вас обрали керівником міського осередку – торік. І Ваш досвід, і Ваші старання стали запорукою того, що міська просвітянська організація стала однією з найбільш діяльних у краї. Які заходи стали пріоритетними для міських просвітян, які справи становлять зміст роботи організації?
– Для нас перш за все стало традицією щорічно проводити заходи з відзначення Шевченківських днів. У 2013 році до 200-річчя від дня народження Т. Шевченка з моєї ініціативи створено музей-бібліотеку «Просвіта Рівненщини» за сприяння тодішнього міського голови Володимира Хомка. Важливою сторінкою просвітянського життя міста є видавнича діяльність. Видано понад 60 рідкісних видань, які або були заборонені раніше в Україні, або не видавалися. Серед них, зокрема, 6 редакцій «Кобзаря», інші патріотичні видання. Хочу принагідно вдячним словом згадати світлої пам’яті Михайла Борейка, який якраз і був організатором нашої видавничої справи.
Одним з найважливіших завдань просвітян й надалі залишається боротьба за повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, утвердження історичної свідомості української нації через широкий спектр культурних, наукових, практичних та інформаційних підходів, які сприяють створенню україномовних патріотичних середовищ у Рівному.
Задля цього проводиться ціла низка акцій: «Подаруй книгу ровеснику зі Сходу», «Подаруй вишиванку ровеснику зі Сходу», «Усний літературний альманах біля погруддя Кобзаря в парку ім. Шевченка», «Вишиваний курган», «Рівне читає», « Рівне малює». У школах міста, в бібліотеках за участі просвітян традиційно відбувається День української писемності і в його рамках учнівський конкурс «Перло многоцінне». Просвітяни були й серед організаторів конкурсу військово-патріотичної пісні «Червона калина». Пишаюся спільно проведеною освітянами і просвітянами акцією «Рівне співає», під час якої зведеним хором дітей і молоді в кількості 540 осіб у День Незалежності біля пам‘ятника Т. Шевченка виконано пісню «Україно, ти моя краса». Певна річ, до цих традиційних справ зазвичай додається чимало інших, цікавих і важливих.
Війна поглибила роботу
– Широкомасштабна війна з російським агресором внесла чимало змін у життя, у світогляд, у плани українців. Що вона змінила у Вашому житті, у громадській діяльності?
– Війна з російським агресором за нашу незалежність скоригувала й поглибила нашу роботу, додала справ і заходів. Під час повномасштабної російсько-української війни ми всі зусилля спрямували на допомогу ЗСУ. Тісна співпраця з Товариством української мови в Чикаго (керівники Віра та Богдан Боднаруки), проведення благодійних аукціонів, ярмарків, концертів дали змогу придбати десятки дронів, медичних аптечок для воїнів, запасних частин для ремонту військової техніки, позашляховик, машину-пральню, інші потрібні нашим бійцям речі. Фінансово підтримуємо дітей, батьки яких загинули на фронті. З початку війни я зрозуміла, що свобода дуже дорого коштує, що треба все робити для її здобуття. Рідна земля, на якій зростав і жив, – не віддається. Власна свобода – не продається, навіть якщо скрутно.
– Я й усі мої колеги письменники Вам щиро вдячні за тісну співучасть у культурно-мистецьких і зокрема в літературних імпрезах, творчих зустрічах та інших літературних проєктах – я звикла бачити Вас, міських просвітян зазвичай поруч з нами. Ви – наша порадниця з низки питань, що стосуються навчально-виховної роботи з дітьми, контактів з педагогами міста. Як прокоментуєте нашу плідну співпрацю? Які бачите перспективи для її продовження?
Ще один напрям діяльності – цілеспрямована робота з патріотичними громадськими організаціями
Насамперед, з Рівненським осередком Національної спілки письменників України (керівник Ірина Сваха), з нашим обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка (керівник Іван Ветров), із Всеукраїнським клубом авторської пісні та співаної поезії (керівник Валентина Люліч), з Рівненським відділенням Національної музичної спілки (керівник Андрій Пастушенко), з міською організацією «Союзу українок». У Шевченківські дні, в День української мови та писемності, у День рідної мови, у День створення УПА, День козацтва, День захисників України, День матері спільно організовуємо свята, урочистості, конкурси, поетичні марафони тощо. Гаслом тісної співпраці є слова Олександра Олеся: «Живи, Україно, живи для краси. Для сили, для правди, для волі!» Об‘єднуючись, гуртуючись, створюємо в місті патріотичний простір для утвердження українських цінностей в усіх сферах суспільного життя.
Заслужені нагороди Катерини Сичик
- Дякую Вам, пані Катерино! Справді, спільні зусилля дають гарні результати. За свою наполегливу працю у різних царинах розбудови нашої незалежної держави маєте велику кількість нагород. Чи коли рахували, скільки? Знаю, що зокрема Вам присвоєні звання «Відмінник освіти України», «Гордість міста», «Жінка року», Заслужений працівник освіти, нагороджені медаллю «Будівничий України». Певна річ, вони – свідчення Ваших важливих здобутків, яскравих життєвих подій, нелегких перемог. Які з них вважаєте для себе найважливішими, доленосними, найближчими серцю, найбільш пам’ятними?
– Всі мої нагороди для мене цінні й важливі. Особливо дорога серцю відзнака «Заслужений працівник освіти України». Надзвичайно багато зусиль віддала освіті. Це й тоді, коли працювала вчителькою, й коли була на посаді заступника начальника міського управління освіти. Саме в цей період ми будували нову національну школу. Дуже багато зроблено для оновлення змісту та вдосконалення її структури. Для мене особливо значимими є слова Івана Франка: «Яка молодь, як вона освічена і вихована – таке і майбутнє нації». Саме в цьому напрямі й працювала з чудовою командою управлінців. Основними нашими завданнями були: українізація освітнього процесу, впровадження демократичного стилю управління, створення мережі закладів для здібних та обдарованих дітей, мережі закладів для розвитку та навчання дітей з особливими освітніми потребами, впровадження інноваційних форм навчання тощо.
Пишаюся орденом Княгині Ольги. Дуже ціную медаль «За жертовність та любов до України». Завжди намагаюся робити все, що можу, щоб своє рідне, подароване Богом, було на першому місці – а це побудова життя на християнських цінностях, утвердження української мови, культури, звичаїв та обрядів українців, збереження історичної пам‘яті та формування суспільної свідомості про свою ідентичність, неповторність. Кожна моя нагорода – свідчення моєї великої праці та її вагомих результатів.
– Ви, пані Катерино, належите до людей, які багато встигають, котрі вщерть наповнюють свій день різними, громадськими, особистими, справами. Але коли випадає час дозвілля, як його любите проводити, чим займаєтеся?
Внуки – це корона для старших, дідусів і бабусь
Надзвичайно люблю проводити час із внуками. У Святому Письмі сказано, що внуки – це корона для старших, дідусів і бабусь. Дуже хочеться віддати внукам багато любові, бо вона понад усе. Багато часу проводжу з ними. Відвідуємо храм, читаємо, граємо в ігри, вчимо вірші, гуляємо в парках і скверах міста, відвідуємо культурно-мистецькі заходи. Ще люблю читати, бо читання збагачує серце, душу, надихає на творчість, дає снагу до життя.
- І насамкінець традиційне наше запитання: які маєте особисті плани на найближчий час, скажімо, на осінь? Якими справами, ініціативами житиме просвітянська організація?
Певна річ, без планів – ніяк. Їх чимало за традиційним нашим переліком. І знаю, що з початком активного післялітнього сезону їх побільшає. З початком навчального року і в нас, і в освітян, і в інших наших партнерів є низка пропозицій щодо спільних проектів і заходів. Наші справи – наш внесок у велику українську Перемогу. Якомога швидшої Перемоги над російським агресором, миру, розквіту нашої держави я гаряче бажаю всім нам, всім читачам сторінки.
А ми навзаєм щиро дякуємо Катерині Іванівні за її самовіддану просвітянську працю, за плідну колаборацію з письменницькою та іншими творчими і громадськими організаціями. Віримо, що неодмінно збудуться її заповітні мрії та прагнення.
Інтерв’ю вела Неоніла ДИБ’ЯК
- Американку виганяють з круїзного лайнера за повідомлення у месенджері
Заради круїзу продала все, що мала. Жінка продала все, щоб вирушити у навколосвітню подорож вартістю 350 000 доларів. Вона заявила, що їй заборонили перебувати на кораблі після витоку її приватних повідомлень у WhatsApp.
Читайте також: