«Свій до свого по своє». Ці слова відомого галицького принципу недавня гостя Гощанської центральної бібліотеки, насельниця Золочева Галина Новосад адресувала не лише своїй рівненській приятельці-прозаїкині Аллі Рогашко, з котрою до того ж активно співпрацює, а й усім присутнім на зустрічі, загалом українцям, які кохаються в красному письменстві. І логіка тут є: жінка добре знає, що каже.
Добре знає свою справу й завідувачка відділу обслуговування та інформаційних технологій бібліотеки Алла Чабалець.
– Наша гостя, – мовила вона, представляючи Галину Новосад, — літературна оглядачка, авторка трьох особливих книжок, що вже стали своєрідними читацькими путівниками. Перед нами цілісний трилогічний шлях – «У світі книг», «Книгосад» і «Книгороздуми». Три збірки, що постали з любові до читання, з внутрішньої потреби ділитися враженнями та підтримувати українського читача в непрості часи.
Щоправда, ця велика історія розпочалася несподівано. Перша книжка Галини Новосад побачила світ потай від неї, позаяк проєкт ініціював її побратимець Андрій Любка – знаний вітчизняний поет і прозаїк. Він же затим і видав книжку.
За чотири роки, що спливли відтоді, гостя бібліотеки написала понад 350 оглядів художніх творів інших авторів, знайшла сотні вдячних читачів. Проте її тексти – аж ніяк не критика. Це щира, емоційна розмова про те, як книжки можуть підтримувати, надихати та навіть рятувати.
Авторка бралася за перо тривожної пори. Однак найглибший відбиток, невитравний слід на її творчу душу, зрозуміло, наклала війна. На тлі тяжкої, але справедливої борні українців і було ухвалене єдино можливе рішення: усі кошти від продажу книжок переказуватимуться нашому війську. У цьому літературну оглядачку активно підтримала волонтерська команда Андрія Любки.
Ні, вона не філологиня, не письменниця. Ніколи не мала стосунку ані до журналістики, ні до видавничої справи. Мріяла стати бібліотекаркою, а стала радіофізиком, заснувала свій бізнес та протягом 25 років успішно керує великим підприємством. Паралельно читає. Багато читає.
Це, либонь, і спонукало до рефлексії, що з’явилася після прочитання книжки Андрія Любки «Саудаде». Відтак у фейсбуці постав невеличкий допис…
Далі – більше: дописи вже випірнали після прочитання кожної книжки. Тоді ж Галина замислилася: чому б не завести читацький щоденник, аби фіксувати думки після цього? Чому б не перемкнутися на інші враження, аби забути про роботу та проблеми, пов’язані з технічним бізнесом? Таке перемикання стрімко трансформувалося в хобі, котре щоразу дарувало неабияке задоволення.
Завдяки Андрієві Любці запізналася, а потім заприязнилася з іншими людьми, що пишуть, небожителями, святими, як спочатку думала. Вони ж виявилися такими, як усі ми, з плоті і крові. Вони ж порадили: те, що ти створила, треба трансформувати в книжку. З легкої руки Любки, а також письменників Юрія Винничука та Олександра Бойченка лавандова збірка, як зазначалося вище, побачила світ, ставши подарунковим сюрпризом у пору іменин.
Якщо коротко, то вона – навігатор у бурхливому літературному океані. Куди плисти його морями? Як? Чи варто взагалі? Можливо, вітрила треба напнути пізніше? Що хотів сказати читачам автор? Розмита анотація не дає відповідей на такі запитання. 150 оглядів Галини Новосад, навпаки, дають. Хай навіть вони породжені її рефлексіями. Хай навіть це просто відгуки, а не рецензії, позаяк авторка не фахова літературознавиця.
А втім, вона поволеньки таки стає рецензенткою: огляди вже значно обсяжніші, підхід академічний, дизайн заголовків оригінальний, такий, як у книжках, що читала. Доти ж в оглядах превалювала лише душевність.
Війна для нормальних людей – жахлива ненормальність. Аби не збожеволіти від страшних новин чи хоча б удавати, ніби ти нормальний, необхідно перемикатися. Отож далі читала та писала, пропускаючи крізь серце 4-5 книжок на місяць. Подолала сотню, нічого, утім, не поміщаючи у фейсбуці. Матеріал для другого «навігатора»? Атож.
Приблизно в цей час друг волонтера Андрія Любки попросив придбати автомобіль для своїх побратимів на передовій. Той умістив об’яву у фейсбуці. На ранок назбиралося грошей не на одну, а на дві машини. Так повага, величезний пієтет до літературного талану перетворили тисячі людей на донаторів українського війська, що стало на герць.
Любка вкупі з усіма придбав 403 авто. Гостя бібліотеки – одне. Сталося це після виходу її другої книжки, темно-зеленого «Книгосаду». Купівлі передували понад три десятки презентацій у нас і за кордоном, у Західній Європі. Тамтешні донатори офірували 200 тисяч гривень. Так на фронті з’явився книгоавтомобіль від Галини Новосад, придбаний завдяки її хобі. Поставлена мета була досягнута.
– Я не продаю книжки, – каже золочівка. – Я обмінюю їх на донати. Правда, на кожній фігурує мій автограф.
Галинині зустрічі – заохочення людності до читання української книжки. Поряд біжить-поспішає друга мета – збирання коштів для наших хлопців на фронті. Маємо допомагати війську, що допомагає нам вижити та зберігати свою нормальність. Ці дві мети підсилюють одна одну.
Остання збірка оглядів – жовті «Книгороздуми», видані цьогоріч. Прогортав, переглянув, в дещо вчитався. Зокрема в передслово Ірен Роздобудько. До речі, огляд її короткої прози теж тут є. Як і огляди «Данини Каталонії» Джорджа Орвелла, «Іскри життя» та «Ночі в Лісабоні» Єріха Марії Ремарка, «Провидця» Алли Рогашко, «Списку Шиндлера» Томаса Кініллі.
Читала й аналізувала наша гостя «Фактор Черчилля» Боріса Джонсона, «Становлення» Мішель Обами, «Аеропорт» Артура Гейлі, Ремаркових «Трьох товаришів», «Лютецію» Юрія Винничука, «Молоко з кров’ю» Люка Дашвара, «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан» Андрія Любки, «Країну за Збручем» Олександра Бойченка, «Тев’є-молочара» Шолом-Алейхема, «Інферно» Дена Брауна, «Портрет Доріана Ґрея» Оскара Вайлда, «Трьох у човні, якщо не рахувати собаки» Джерома Клапки Джерома, «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, «Сірих бджіл» Андрія Куркова та навіть «Венеру в хутрі» Леопольда фон Захер-Мазоха. А вдома на неї чекають 846 іще не прочитаних книжок. Можливо, Галина Новосад так їх ніколи й не прочитає. Тим паче, що домашня бібліотека поповнюється далі.
– Але нехай так буде, – каже сливень філософічно…
Юрій КУЗЬМІН,
провідний бібліотекар Гощанської центральної бібліотеки
Читайте також: Виставка до 120-річчя Ніла Хасевича відкрилася в Острозі