Фотовиставка «(Не)помітні історії» у рівненському «Центрі інтеграції». Її організували КУ «Агенція розвитку Рівного», департамент соціальної політики Рівненської міської ради, «Центр життєстійкості» за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) в Україні. Вона тривала з 18 по 22 листопада.
У кожній світлині – історія болю, історія людської трагедії.
Готуючись до відкриття фотовиставки, організатори вирішили, щоб про «(Не)помітні) історії» ще й заговорили запрошені внутрішньо переміщені особи, для яких Рівненська міська громада стала домівкою. Присутні почули особисті розповіді тих, хто був змушений залишити свої домівки, але не втратив сили духу та прагнення будувати нове життя в нашій громаді. Їхні історії сповнені випробувань, надії та натхнення, вони заслуговують бути почутими кожним із нас.
Директорка департаменту соціальної політики Рівненської міської ради Олена Петрик зазначила: «Знаковим є те, що фотовиставка «(Не)помітні) історії» відкрилася в 1000-й день російської агресії. В українців є мільйони історій про те, як війна понівечила їхні долі, вбила рідних, друзів. Ми повинні про це говорити тут і зараз, щоб про це знав увесь світ».
Так, війна круто поміняла долі українців. Один із них – Дмитро Дорошенко, який переїхав до Рівного з Харкова. У рідному місті він залишив маму, своїх багатьох друзів. Натомість знайшов друзів у нашому обласному центрі. Він пробує себе як артист, виконує пісні жестовою мовою. Під час презентації фотовиставки виконав пісню «Мам» Кузьми Скрябіна.
Ірина Гарбуз з Первомайська. Жінка покинула рідне місто ще у 2014 році. А з початку повномасштабного вторгнення була змушена вирушити в невідомість. З однією валізкою та котом Лордом пройшла через численні перевірки, зберігаючи в серці спогади про рідний дім, який став недосяжним. Її історія – це про втрату відчуття дому, невтомне очікування повернення та силу, яка допомагає триматися за маленькі нагадування про мирне життя.
За її словами, коли ти залишаєш те, що нажила, двічі, то відчуття дому дещо розмивається. Вдома – це в Україні.
Вона тепер належить до нових рівнян. Тут їй комфортно, отож планує в нашому краї залишитися й після війни. Нині Ірина Гарбуз – заступниця директорки КУ «Агенція розвитку Рівного» Рівненської міської ради.
Тяжкі моменти навчили цінувати життя
Зворушлива історія Юлії Кононової з Херсона, яка побувала під російською окупацією. «Тяжкі моменти навчили мене цінувати життя, — сказала пані Юлія. – Цінувати прості речі, які з нами постійно в побуті – їжу, одяг, ліки.
15 березня 2022 року моєму синочку виповнилося 5 років. Він ще тоді не усвідомлював, куди ми їдемо. Говорила йому, що вирушаємо в подорож. Для мене Рівненщина не була незнайомою стороною. Я ще сюди приїжджала до війни — відвідувала родичів. Тут добре адаптувалася, почуваю себе тепло і затишно. Мені дуже допоміг «Центр інтеграції», який очолює Олена Хомич. Юлія Кононова знайшла в собі сили допомагати іншим жінкам, відновлювати своє життя. Нині працює фахівчинею соціальної роботи «Центру життєстійкості” Її історія – це приклад неймовірної витримки, сильного духу та бажання змінювати навколо себе, навіть у найтяжчі часи.
Життєве кредо Поліни Гасянок з Бердянська: «Головне – при будь-яких обставинах не опускати руки!». «Коли я приїхала в Рівне, — говорить жінка, мені запропонували роботу водієм тролейбуса. – Я, звичайно, не погодилася. Кажу до працівниці центру зайнятості: «З вищою освітою я можу підшукати для себе кращий варіант!».
Пані Поліна за короткий час продемонструвала, як почати заново новий бізнес на іншій території. Нині вона засновниця жіночого клубу «Мега Поліс», фахівчиня з етикету та моделювання поведінки, хореографиня дитячої студія танцю «Starlight Dance Studio», тренерка оздоровчих програм, волонтерка сімейного європейського центру «Традиція».
Василь ГРУШЕЦЬКИЙ
Читайте також: Незламні жінки пережиті випробування перетворили на шанс почати все спочатку
- Унікальна автобусна зупинка з’явилася у Мичеві на Рівненщині
У селі Мичів, що входить до Малятинського старостинського округу, талановита мешканка Іванна Біль власноруч розфарбувала автобусну зупинку в яскравому українському стилі. Вона перетворила звичайний об’єкт інфраструктури на справжній символ гордості, натхнення та любові до рідної землі.