Нещодавно мені подарував свою книгу Сергій Лейчук. Вона має назву «Таїна мов: українська і санскрит». Я прочитала її на одному подиху, бо автор не тільки зробив унікальні дослідження щодо близькості за змістом двох мов, але й тому, що Сергій – колишній мій учень, який закінчив середню школу №4 м. Рівне, а згодом успішно філологічний факультет Рівненського педінституту.
Тож чим вразила мене така високонаукова праця Сергія Лейчука? Тим, що він по-своєму переосмислив деякі факти з розвитку суспільства, по-новому сприйняв свою історію, культуру, мову, колись приховану цензурою. Щоб підняти наш національний дух, який зберігався тисячоліттями, ґрунтовно досліджує праці відомих у всьому світі учених – мандрівників-поліглотів. Зокрема, Якова Малика, Івана Стойка, Миколи Миклухо-Маклая. Це вони вивчали мови, говірки не тільки далекої Індії, а й інших країн світу. Будьмо горді з того, що маємо велетів духу. Зокрема Іван Франко знав 14 мов, Микола Зеров – 20, Іван Пулюй – 13. Очевидний факт, що санскрит та українська надзвичайно близькі мови. І саме санскрит посприяв тому, що наш словниковий запас надзвичайно багатющий і становить 256 тисяч слів. Дізнаємося, що найдавніша мова світу – українська. Вона найстаріша серед усіх арійських.
Автор книги наводить цитати політичних діячів щодо витоків нашої культури та мови. Навіть екс-прем’єр міністр Індії Джавахарлал Неру казав: «Арійська група походить із широких просторів Дунаю, Дніпра». Безперечно, ми втратили багато артефактів, раритетів. Бо вороги України, зокрема Петро І та Йосип Сталін, вилучали з храмів, монастирів і знищували їх, дещо замовчували про попередні часи, перекручували на свій кшталт. Мали й своїх запроданців та найманців від науки.
Сергій Лейчук спирається на сучасних українських дослідників, мовознавців, які досконало вивчали найдавнішу лексику, зафіксовану в українській мові та санскриті. А це – Сергій Плачинда, Степан та Сергій Наливайки, Станіслав Губерначук.
Через всю його працю проходить думка, що українська мова і санскрит є сакральними. Що кожне слово володіє животворчою силою, яку дав йому Творець. Радісно, що ота священна мова прийшла до нас. Отже наведемо приклади співзвуччя слів в обох мовах: пан, дяка, казати, бодай, уста, кутя, гопак, бандура… Їх сотні, тисячі…
У дослідженні розкривається роль Велесової Книги, походження глаголиці, кирилиці, письма, голосних і приголосних звуків. Про багатство нашої мови свідчить ще й такий факт: слово «мова» дало 64 інформаційні одиниці, а московський «язик» – 3. Отже, у нас: мова, мовчати, умовляти, намова, обмова, відмова, змовитися… Слово «говорити» має щонайменше 52 синоніми, «горизонт» – 12. Дослідник наводить частину понять в українській мові і санскриті, а це: арій – ар’я, буття – бгу, Бог – Бгага, вірно – вір’я, мати – мата, річ – річа, небо – набго, новина – навіні…
Книга Сергія Лейчука має велике пізнавальне, наукове, естетичне значення, пройняте непідробним патріотизмом. Рекомендую її придбати науковцям, вчителям, учням.
Працюючи над книгою, написавши відгук на неї у мене виник ряд запитань до автора. Ось як відповів на них Сергій Лейчук.
– Сергію, що спонукало до цього дослідження спільностей української мови та санскриту?
– Ще зі шкільної лави я цікавився багатющою культурою Індії. Зокрема, казками, світосприйняттям. І коли останніми роками трапилося спілкуватися з українськими індійцями – сестрою та племінником, які мають «українсько-санскритське» прізвище Малик, а також індусами, то отримав великий поштовх до того, щоб розкрити тему сакральности двох мов. А запропонував її Петро Опанасюк, який не лише мав спілкування з представниками індійської держави, а й побував у цій дивовижній країні. Признаюся щиро, що думалося про швидке і невелике написання статті. Проте вийшло все інакше. Замість двох-трьох тижнів – два роки, замість двох-трьох сторінок – книжечка…
– Уже чула перші відгуки. Кажуть, що ця книжка «тепла»…
– Думаю, що саме завдяки тим людям, які сприяли її виходу, а саме: Юрію Вознюку, який виконав художнє оформлення, а також Мирославі Стельмах та Євгенії Демчук, Івану Іванову та Андрію Брегіну, видавцю Олегу Зеню.
– Складається враження, що багато матеріалу не ввійшло в дослідження.
– Саме так. Вельми хотілося, щоби дослідження не було переобтяжене термінами, складними зворотами, аби непосвячений у тонкощі мовознавства читач міг вільно зорієнтуватися у непростих перипетіях нашої давньої історії. Адже українці з природи – доброзичливий, гостинний, волелюбний народ. Власне, про це свідчать іноземні історики, дипломати, мандрівники. А от із загальним добробутом народу не склалося. Завжди шукав відповіді: чому? І, працюючи над цією розвідкою, зрозумів, що українці, як носії світлих ідеалів Волі, Честі, Добра, очікували і сподівалися від інших народів такого ж ставлення до себе. Отож найстаріша мова світу, якою писалися священні тексти – санскрит, а найстаріша мова, якою і до сьогодні пишуть та спілкуються – українська.
Мене досі вражає пережите лише за останнє століття: терор, голодомор, совєтизація… А народ, нація живі! Зберегли свою багатющу мову, неперевершені пісні, неповторне світобачення. Питання: звідки витоки? І саме у спільності із санскритом, на моє велике переконання, ми маємо утверджувати своє коріння. Впевнений, українці ще не цілком усвідомили свою відмінність від інших народів. А це дослідження – одна із цеглинок національного будівництва нової України.
Тетяна ПІЯР