У ніч на 26 квітня 1986 року cталася катастрофа, фатальні наслідки якої відчутно донині – вибух на Чорнобильській АЕС. На четвертому реакторі пролунало два вибухи, унаслідок катастрофи в довкілля потрапило 7 т ядерного палива.
Цей матеріал, спогади Володимира ПОПОВА ліквідатора аварії на ЧАЕС були надрукований в газеті “Сім днів” до 30-ї річниці аварії на ЧАЕС.
Медичні картки ліквідаторів зберігались під грифом «таємно»
Волею долі мені багато разів у житті доводилось бувати в різних складних ситуаціях. Не минув мене і Чорнобиль. 4 травня 1986 року на виконання розпорядження заступника міністра внутрішніх справ України я прибув до міністерства. Вперше за багато років вартовий пропустив мене і мого товариша на територію Міністерства за службовими посвідченнями без оформлення перепустки. У міністерстві ми дізналися про глобальну катастрофу, яка сталася на Чорнобильській атомній станції. У дворі міністерства ми побачили шикування груп людей у військово-польовій формі. Співробітників міліції та внутрішньої служби, на погонах яких були переважно зірки старших офіцерів, садили в автобуси.
Я був тоді начальником військово-мобілізаційного відділення управління МВС в Рівненській області, а мій товариш Фарід Гіжиров – начальником відділу тилового забезпечення цього ж управління. Ми добре знали, що польова форма видається з воєнних складів при відмобілізуванні військових частин МВС у період воєнного часу. Це й справді була наче війна, тільки ворог був невидимий.
Після інструктажу та рекогносцирування мого товариша Фаріда Гіжирова призначили начальником служби тилу Міністерства внутрішніх справ у зоні радіоактивного забруднення Чорнобильської АЕС. А мене – начальником розрахунково-аналітичної групи (РАГ) з виявлення масштабів наслідків аварії на ЧАЕС. Одними з головних завдань цієї групи були дозиметричний контроль, заміри рівнів радіації по всій зоні радіоактивного зараження і вжиття заходів безпеки для особового складу підрозділів МВС.
Для цього розгорнули більш як сорок постів (у тому числі пересувних) дозиметричної служби. Заміри робили через кожні дві-три години. Контроль опромінення особового складу здійснювався також за допомогою індивідуальних дозиметрів. Дезактивацію проводили на спеціальних пунктах, розгорнутих службою тилу і підрозділами хімічної служби внутрішніх військ МВС. Відомості про рівні радіації направляли керівництву міністерства та в урядову комісію. Ми взаємодіяли з оперативними групами Міноборони, Міністерства охорони здоров’я та інших відомств.
На реакторній кухні
Після тієї аварії всім, хто цікавився її причинами, стали відомі ази процесу, що відбувся на ЧАЕС. Я дізнався, що на атомних електростанціях використовується спеціальне радіоактивне паливо, яке завантажується в реактор у вигляді стрижнів. Завдяки ядерній реакції в реакторі виникає величезна теплова енергія, з допомогою якої в спеціальних водогонах нагрівається вода. Від її кипіння отримується пара для турбін, що розкручують генератори, а вже вони виробляють електроенергію. Сила водяної пари дуже потужна, тим більше що пара на турбіни подається під великим тиском.
25 квітня 1986 року була запланована зупинка четвертого енергоблоку ЧАЕС для чергового обслуговування та випробувань. Під час експерименту відбувся неконтрольований розгін реактора, у результаті якого порушилась герметичність каналів, пара пішла в міжканальний реакторний простір. Стався паровий вибух, який відірвав і підняв багатотонну верхню плиту реактора. Потужність вибухової дії одного кілограма пари дорівнює потужності 16 кілограмів пороху. Це величезна сила! А через декілька секунд стався другий вибух. Він повністю зруйнував реактор. Щодо його природи немає об’єктивних зареєстрованих даних і можливі тільки гіпотези.
Існує версія, що другий вибух був також паровий, що руйнування викликав потік пари, викинувши з шахти значну частину графіту і радіоактивного палива. Висота, на яку з реактора вилітали речовини, досягала півтора кілометра.
Невидимий ворог
У момент аварії на Чорнобильській АЕС в активній зоні реактора містились деcятки тонн (біля 180) продуктів ділення та трансуранових елементів – різних радіоактивних ізотопів, що накопичились під час роботи ЧАЕС. Отже, тут сталось радіоактивне забруднення, у мільйони разів більше, ніж у Хіросімі та Нагасакі.
Радіоактивні речовини, які потрапили в атмосферу зі зруйнованого реактора Чорнобильської АЕС в 1986 році:
- 20% – йод-131;
- 10% – цезій-134;
- 13% – цезій-137;
- 1-4% – стронцій-90;
- 53% – 445 інших радіоактивних речовин з різним часом розпаду.
Всі ці речовини дуже небезпечні для організму людини. Радіоактивні речовини, ізотопи не мають запаху, їх не видно, людина на перших порах абсолютно не відчуває на собі смертельного впливу цих речовин. Це ворог, якого не видно, хоча він поруч.
Евакуація із зони відчуження
Після викиду в атмосферу цих речовин в районі ЧАЕС та в місті атомників Прип’ять за два кілометри від ЧАЕС рівень радіації дуже зріс. Тому постало питання про термінову евакуацію населення. Щоб підготувати людей до евакуації, по радіо, телебаченню та через гучномовці на патрульних автомашинах міліції постійно передавалось оголошення про тимчасову евакуацію з Прип’яті.
- На Рівненщині серед хворих на коронавірус більше 23 відсотків медпрацівники
- Українських немовлят продавали в Китай
Її провели всього за 2,5–3 години. Хоча всього з міста Прип’ять і прилеглої до нього станції Янів евакуювали близько 50000 чоловік. Крім міста Прип’ять у перші дні після аварії була також евакуйоване населення з ближньої (10-кілометрової) зони навколо ЧАЕС.
Другого травня прийняли рішення і про евакуацію населення із 30-кілометрової зони та ряду населених пунктів навіть за її межами.
Евакуація населення з усієї зони відчуження тривала з 27 квітня до 16 серпня 1986 року. До кінця 1986 року виселили 188 населених пунктів – майже 116 тисяч чоловік.
В утаємниченій зоні
У 30-кілометровій зоні ЧАЕС були десятки населених пунктів, підприємства, організації з великою кількістю матеріальних цінностей, техніки, обладнання, промислових товарів, продовольства тощо. В евакуйованих населених пунктах залишалось майно громадян та частина людей, які ще не були евакуйовані.
Щоб не допустити на цій величезній території мародерства, скоєння інших злочинів, уже в перші дні у 30- кілометровій зоні МВС створило угруповання, в складі якого були такі підрозділи: оперативний штаб, стройові підрозділи охорони громадського порядку, протипожежної служби, патрульної служби ДАІ, відділення міліції № 1 і № 2, загін внутрішніх військ МВС СРСР.
Була також створена мережа КПП, комендатур, служба тилу, загін медико-санітарного забезпечення, РАГ (розрахунково-аналітична група з виявлення масштабів та наслідків аварії на ЧАЕС), яка забезпечувала і дозиметричний контроль у населених пунктах та не допускала вивозу за межі 30-кілометрової зони зараженого продовольства, техніки, промислових товарів.
На той час згідно з наказом МВС СРСР вважались таємними відомості про:
- кількість опроміненого особового складу підрозділів МВС; медичні картки ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС відокремлювались в окрему картотеку і зберігались як таємні документи;
- кількість зараженої техніки, озброєння;
- кількість заражених територій, наявність і величини радіоактивних ізотопів на цих територіях.
Висока ціна
Із 33 тисяч чоловік особового складу підрозділів МВС України, які були залучені для ліквідації аварії на ЧАЕС, від опромінення і хвороб, пов’язаних з радіоактивним опроміненням, померли 3582 чоловіка. Багато з них стали інвалідами. В тому числі з підрозділів управління МВС в Рівненській області для ліквідації аварії на ЧАЕС було залучено 386 чоловік. З їхнього числа від опромінення і хвороб, пов’язаних з опроміненням, померли 129 чоловік. Серед померлих і мої близькі товариші Федір Мельничук, Фарід Гіжиров, Василь Кухар, Олександр Боровик, Володимир Гурін, Володимир Удовиченко та багато інших колег. Всі вони чесно виконали обов’язок присяги.
Пригадую, що там, у зоні, масовим явищем були кровотечі. На це ніхто не звертав уваги! У гуртожитку за декілька кілометрів від станції, де ми дислокувались, в мене лежав стос «вафельних» рушників. Береш такий рушник при кровотечі, затискаєш ніс і викидаєш після цього весь у крові. Оце й усі «запобіжні» заходи. Після повернення я 14 місяців провалявся по госпіталях, але наслідки опромінення даються взнаки й досі.
У 1986 році в ліквідації аварії брали участь 500 000 чоловік з різних міністерств та відомств народного господарства. З них 100 000 військових, 33 000 співробітників МВС, в тому числі внутрішніх військ. 31 ліквідатор помер упродовж першого місяця.
Всього до 1989 року на роботи в зону ЧАЕС було направлено 800 000 чоловік. З них 200 000 померло.
Сьогодні, коли життя заповнене різними політичними скандалами, коли триває дика війна на сході країни, люди стали забувати про ту страшну світову трагедію 1986 року. Важко зрозуміти ліквідаторів аварії на ЧАЕС депутатам, чиновникам, які на собі не відчули, як впливає радіація на організм людини. Вони урізають чорнобильцям пенсії, не фінансують їхнє лікування. Хочу сказати таким, що у невдячної країни немає майбутнього.
Володимир ПОПОВ, полковник у відставці, ліквідатор аварії на ЧАЕС
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»