Життя. У чому його суть і цінності? Над цим не раз замислюється заступниця начальника міського управління освіти, очільниця міської «Просвіти» Катерина СИЧИК, ділячись на своїй сторінці у соцмережах власними роздумами. Саме вони й стали для журналіста «7 днів» приводом для розмови, оскільки «підкупають» не лише самобутністю, а й повчальністю. Отож, безперечно, викличуть цікавіть і в читачів газети.
– Катерино Іванівно, ви фактично все життя серед дітей. Вони справді дуже змінилися, як дехто вважає, не в кращу сторону? Що в них хорошого, а що не так, як хотілося б?
– Діти завжди щирі, коли ти з ними щирий. Дітей виховує місце, де вони перебувають. Якщо в сім’ї панує довіра, якщо діти бачать уважне ставлення тата до мами, якщо мама поважає їхнього тата, якщо нема неправди – то й діти будуть виховані в тому ж дусі. Не можна батькам осуджувати одне одного, бо діти не поважатимуть ані мами, ні тата. Ще зрозуміла така істину: дітей треба виховувати вільними. Тоді вони ніколи не будуть рабами. А ще не нав’язувати думки, як треба щось робити, а власним прикладом це показувати. Діти змінюються залежно від того, з ким вони проводять свій час. Святе Письмо гласить, що погана компанія псує сформовані моральні цінності. На становлення дітей дуже впливає оточення, тому правильно вибирати друзів – це велика праця. Але, хочу зауважити, результативна. Сучасні діти більш розкуті, вільніші в стосунках, більш підприємливі. А взагалі, гадаю, матимемо гарне майбутнє. Тому можемо відпускати їх у світ без боязні.
– Батьки, безперечно – це святе. Принаймні, так учить Біблія. Так нас наставляють і в школі. Яку роль у вашому житті відіграли тато і мама? До кого більше горнулося серце? Чия наука стала в нагоді?
– Батько та мати – два рівних крила. Для мене батьки надзвичайні люди. По-перше, вони подарували життя. По-друге, виростили, виховали, дали можливість здобути професію. А найцінніше – те, що духовно підтримали в потрібний час. Я навчалася за часів, коли атеїзм був у розквіті. Заперечення Бога – скрізь і всюди. Не дозволено було ходити до церкви. Та й еволюційне вчення про походження людини…
А вдома від тата ми, діти, почули іншу, протилежну думку, яка перевернула мою свідомість. Творцем людини є Бог! Тоді тато вперше показав нам Святе Євангеліє і прочитав про суть християнства. Ця інформація була ключовою при формуванні світогляду.
Мама наша була дуже гарною жінкою. Саме вона навчила розуміти красу та бачити гармонію навколишнього світу. За якийсь час від мами ми почули про воїнів УПА, їхню боротьбу за незалежність України. Багато цікавого дізналися про прогнилість совєцької влади. Про те, як забрали в колгоспи всю землю, яку мав мій дідусь Микола, батько мами, про його розкуркулення. Про тяжке життя, коли не стало бабусі Надії, маминої мами (убили поляки). Батьки навчили нас любити людей, вірити в Бога, навчили жити.
– Що для вас означає вдячність? Коли, кому і за що треба дякувати? За що і кому ви вдячні найбільше?
– Мої батьки завжди учили нас бути вдячними. Зазвичай в суботу мама випікала хліб в печі на черені. Смачнішого хліба я ніколи не їла. Перед тим, як посадити хліб у піч, вона проказувала Богові подячну молитву! Можливо, не все ми тоді розуміли. Але усвідомили найважливіше – треба дякувати Богові за хліб і те, що маємо до хліба. Тато учив з подякою приймати радощі й прикрощі. Мама не раз казала, що навіть якщо й випробування будуть, то все це смиренно треба прийняти і не нарікати, а подякувати Господу. Людині не дасться більше випробувань, ніж вона може витримати, – так казала мама. Це стало тією моральною цінністю, яка збережена в нас назавжди.
– Чимало людей нині живе за принципом «тут і зараз». Натомість у вас прочитав: «Навчіться і вмійте чекати. І тоді переможете все». У чому цінність вміння чекати? Як цього навчитися?
– Почну з простого прикладу. Молодим людям хочеться мати все і відразу. Але так не буває. Для того, щоб матеріально (я зараз не кажу про духовне) бути забезпеченим, треба вміти чекати – і воно поступово буде. Зараз мова йде про інші цінності. Скажімо, про наполегливість при вирішенні важливих питань. Не раз можуть і відмовити. Тоді знаходь аргументи, переконуй фактами, доводь, що ти при вирішенні цього питання – найкращий. І тоді (якщо твої доводи більш вдалі) отримаєш роботу, виграєш у конкурсі чи піднімешся кар’єрними сходинками.
Важливо, ніколи не здаватися, не опускати руки. Той, хто навчився чекати, здобуває перемогу над собою. А це – головне!
– Що людині, гадаєте, потрібно для справжнього щастя? Чи можна когось зробити щасливим?
– Щастя виявляється – дуже проста річ. Воно з нами завжди поруч. Я колись думала, що для того, аби бути щасливою, необхідно, щоб все було ідеально. Але так не буде ніколи. Ідеального немає нічого. Є звичайне життя. І щастя в тому, що Господь подарував його нам. А моє щастя – це діти, внуки, родина, робота, друзі, краса навколишнього світу. Щастя, що живу в прекрасному місті Рівне. Щастя, що можу займатися громадською роботою – утверджувати українську мову в усіх сферах життя. Я щаслива людина, бо народилася в Україні. Щастя можна подарувати. Допоможи тому, хто цього потребує – і ти щасливий, і людина, якій допоміг! Отаке, з моєї точки зору, щастя.
Спілкувався Василь ГЕРУС