Деякі міські обранці Рівного з початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України відклали свої депутатські посвідчення та пішли захищати українську землю зі зброєю в руках.
Серед них і Олександр Курсик, який вже четвертий місяць несе службу в складі 14-ї окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого. Нещодавно Олександра майже на лінії фронту відвідали колеги з Рівнеради та близькі друзі.
Щоб підтримати колегу та поповнити запаси бойової частини, на схід з Рівного приїхали рідні та колеги Олександра Курсика – його близький товариш, знаний рівненський журналіст Олексій Кривошеєв, дружина Євгенія, секретар Рівнеради Віктор Шакирзян, відомий рівненський бізнесмен Роман Курис та адвокат Андрій Давидюк. Приїхали не з порожніми руками, а з цілим автопарком та арсеналом допомоги. Доправили, зокрема, два автомобілі – карету швидкої медичної допомоги, яку придбали спеціально для евакуації поранених, та джип для швидкого та ефективного переміщення по позиціях. Привезли також медикаменти, каремати, спальні мішки, продукти харчування тривалого зберігання для військових.
Секретар Рівненської міської ради Віктор Шакирзян, як зізнався, був вражений тим, з якою енергією і оптимізмом українські військові та місцеве населення прифронтових міст готуються зустрічати ворога.
«Уявіть собі, містечко кілька кілометрів від лінії зіткнення, а місцеві жителі, не зважаючи ні на що, сповнені позитивної енергії. Всі щось роблять – розвантажують, ремонтують будинки, щось фарбують. На полях працює техніка, військові готують нові й нові лінії оборони. Панує заряджена позитивом зосередженість і віра в нашу перемогу, віра в те, що Збройним силам України вдасться зупинити і відкинути ворога, – ділиться враженнями Віктор Шакирзян. – Зараз надзвичайно важливо дати всім, хто на лінії фронту, відчуття, що з ними вся Україна, що ми єдині в прагненні захистити свою державу і перемогти. Тому веземо туди все, що можемо знайти, зібрати, дістати і тут, і за кордоном. Повірте, нічого на фронті не буде зайвим. Потрібні і ліки, і перев’язувальний матеріал, і продукти, одяг, засоби гігієни. Все це ми привезли туди, на фронт, аби підтримати Сашка і його побратимів. Але те, що, мабуть, найбільше потрібно для хлопців на першій лінії оборони – це автомобілі. Фактично транспорт на війні – те, в чому наші військові мають постійну потребу. Адже автомобілі дуже вразливі до обстрілів, а ремонт, як ви розумієте, за тих умов недоступний. Це як розхідний матеріал. Немає транспорту – немає евакуації, немає доставки продовольства, немає логістики і т. д. Тому від нас усіх передали два автомобілі для цієї військової частини. Це результат спільних зусиль багатьох людей – і тих, хто мужньо зголосився сісти за кермо і приїхати на лінію фронту, і тих, хто залишився у Рівному і зараз готує наступні вантажі на передову».
До речі, саме на автомобілі для захисників збирають кошти депутати-волонтери Світлана та Катерина Марчук. Разом з відомою рівненською волонтеркою і керівником створеного перед війною Комунального закладу «Рівненський Будинок ветеранів» Вікторією Шинкаренко вони регулярно організовують благодійні ярмарки на підтримку Збройних сил України.
«Усі ці речі для наших ярмарків приносять самі рівняни, – розповідає співорганізатор ярмарків Катерина Марчук. – Це і випічка, і картини, і вишивка. Багато людей підтримує нас, купуючи і жертвуючи кошти для наших ЗСУ. Це не тільки в Україні, а й за кордоном. Зокрема, у Польщі, Португалії та Швеції величезна кількість людей підтримують Україну і наших військових».
Голова фракції «Рівне Разом» у Рівнераді Світлана Марчук вважає, що зараз не можна опускати руки чи втомлюватися від війни. Адже обов’язок підтримувати та працювати на потреби ЗСУ зараз, як ніколи, лягає на ті області, в яких бойові дії не ведуться:
– Важливо не зупинятися, не розчаровуватись, не піддаватися негативу. Коли мені часом кажуть тут, у Рівному, що стомилися, що їм важко, я завжди відповідаю: подумайте, як там, на лінії фронту. Там такі ж люди, як і ми, які до війни були слюсарями, стоматологами, журналістами. Вони ніколи до такого спеціально не готувалися. Тому ми мусимо допомагати. І в першу чергу цей обов’язок лягає на нас – на тилові області. От вся наша команда ГО «Рівне Разом» спільно з Будинком ветеранів, з волонтерами працює у форматі ярмарків та благодійних акцій, щоб зібрати кошти для ЗСУ. Через громадську приймальню намагаємось забезпечувати продуктами переміщених із зони бойових дій осіб. Шукаємо партнерів за кордоном, які можуть допомогти, адже не все зараз можна дістати тут, в Україні. Маємо гарні контакти з благодійними організаціями в Польщі та Італії, Португалії, Швеції. Складно, бо можливості багатьох волонтерських організацій за ці місяці достатньо вичерпались. Але шукаємо. А як по-іншому? Як можна опустити руки, знаючи, що хлопці на позиціях потребують нашої підтримки?
Разом із житловим комплексом «На Щасливому» Світлана Марчук зібрала на Донеччину цілий мікроавтобус до верху заповнений карематами, спальними мішками, енергетичними батончиками, консервами та засобами гігієни. Депутатка каже, що намагалися зібрати все, що просили хлопці з роти Олександра Курсика, і до цього процесу долучилося чимало рівненських бізнесменів.
Сам Олександр Курсик телефоном розповідає, що відчувати підтримку друзів та колег за сотні кілометрів від дому надзвичайно важливо. Депутат зізнається, що ніколи не планував воювати, ніколи не планував займатися тим, що зараз робить. Але розуміння того, що ти можеш розраховувати не лише на себе, а й на інших, дуже допомагає переживати важкі моменти на фронті.
«Тут переосмислюєш усі ті речі, якими ти жив у мирному житті. Я сумую за депутатською роботою, за колегами і звичайним ритмом життя. Стежу за подіями у рідному місті. Але важливіше зараз бути на передовій. Тут, на полі бою, кується наша спільна перемога. Єдине, що хочу сказати кожному рівнянину, це подякувати за все, що для нас роблять. За всі ті речі, які вони придбали і передали нам. Повірте, вони врятували не одне життя моїх побратимів тут. До речі, каретою «швидкої», яку пригнав нам на позиції секретар Рівнеради Віктор Шакирзян, у той же день вивезли з лінії фронту двох поранених. Тому дякую за все і прошу лише одного: моліться за нас. А ми зробимо все можливе і неможливе для перемоги».
Ольга БОРИСЮК