Українці одинадцятий місяць поспіль прокидаються із непевністю та тривожним очікуванням того, що їм принесе цей день.
Багато людей вже звикли до думки, що під час війни потрібно намагатися жити так, як раніше: працювати, займатися буденними справами, знаходити час на хобі та відпочинок. Однак є й ті, хто живе із синдромом відкладеного життя. У кого не з’являлось відчуття, що для щастя постійно чогось не вистачає: схуднути, змінити роботу, переїхати до моря?
Уявімо жінку, яка розмірковує: «Наразі моє життя складається не зовсім так, як я цього хочу. Тож мені слід вступити до університету та здобути вищу освіту. Тоді я почуватимуся щасливою».
Вона закінчує вищий навчальний заклад. Та в житті нічого не змінюється. Перебуваючи у стані підготовки до майбутнього щасливого життя вона думає, що проблему вирішить заміжжя. Стає дружиною. Але й після цього важливого кроку очікуваних змін не дочекалася. «Ось народжу дитину й робитиму все, що хотіла раніше», – припускає вона. Народжує. Дитинка підростає. І де воно, щасливе життя? Нічого не змінюється. А тут ще й ВІЙНА!
Тож людина живе в ілюзії, що колись все-таки щось зміниться на краще. Проте так не буває! Як же впоратися з ситуацією? Навіщо планувати своє життя під час війни?
Жити потрібно тут і зараз! Ідеального моменту не існує. Негатив нашаровуватиметься все більше й більше. Тому плануйте лише дві речі:
- а) жити щасливо сьогодні;
- б) прожити свій день на максимумі.
Не відкладайте сьогодні того, що завтра зробить ваше життя кращим. Адже для тих, хто в тилу, особливо важлива емоційна стабільність, віра у своє світле майбутнє та вміння будувати амбітні, але реальні плани попри всі негаразди.
Людина думає, що колись у її житті настане ідеальний момент, щоб почати жити так, як вона цього хоче. Варто лише потерпіти та дочекатися його. Однак така психологічна установка лише відбирає цінний час і не призводить до жодних позитивних результатів.Саме ми робимо свій вибір просто зараз: насолоджуватися життям чи терпіти ті умови та обставини, які пригнічують нас сьогодні, плекаючи надії, що колись усе зміниться на краще.
Війна рано чи пізно закінчиться, хай ми й не знаємо коли. Але щоб настало майбутнє, нам треба повернутися в сьогодення, почати жити тут і зараз. Подбати про свій ресурс і подумати, якими ми дочекаємося кінця війни. Тому що нам ще відновлювати країну, допомагати нашим воїнам, коли вони повернуться. Ми будемо потрібні нашим дітям, батькам та один одному.
Вірте в себе і будьте щасливими сьогодні!
Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб