Настав час назавжди позбутися радянського сміття і «руского міра», щоб більше нічим не спокушати рашистів чи то «визволяти» російськомовне населення, чи то перекроювати карту Європи, відновлюючи «родину братніх слов’янських народів».
Якось навіть язик не повертається назвати братом нелюда-окупанта, який віками гнобив волелюбну націю, намагаючись за будь-яку ціну знищити її ідентичність. Він будь-що прагнув стерти з пам’яті її героїчну історію, підміняючи минувшину брехнею і фейками, які вп’ялися в назви вулиць, сіл, міст і численні пам’ятники та постаменти.
Не менш актуальну тему чужих перемог, в яких прославилися й українці, порушив Юрій ПОЛІЩУК, заступник міського голови Рівного, який з початку війни пішов боронити рідну землю:
«Українці завжди були звитяжними воїнами. Але я не розумію, чому ми повинні святкувати успіхи чи оплакувати поразки армій тих імперій, в рядах яких з різних причин воювали наші співвітчизники: російської, совіцької, австро-угорської і решти загарбників, які користувалися вмінням українців воювати заради досягнення своїх, а не України, цілей? Так, гинули наші хлопці й дівчата. Так, ми маємо тисячі прикладів військової мудрості, хоробрості та звитяги саме українців у цих війнах. Але віднині особисто я сприймаю лише ті військові подвиги, які зміцнювали саме Україну, сприяли її реальній незалежності. Досить культивувати всяку хрінь про «рівні серед рівних». Досить нам «братніх народів». Наїлись до оскомини.
Краще бути сильним та розумним сиротою у власній, міцно збудованій хаті, аніж затюканим, приниженим «братом» у багатолюдному кацапському бараку.
Зараз ми маємо велику біду. Але маємо і величезний шанс поставити нарешті на місце цю пошесть, котра іменує себе «русскімі». Поставити так, щоб решта потенційних недоімператорів сторіччями пам’ятала: українців чіпати зась – боком вилізе. І цей шанс українці цього разу точно реалізують. Ось тоді й посвяткуємо».
Думку Юрія Поліщука цілковито поділяє керівник Арт-Кластеру Острозької академії, історик Микола БЕНДЮК: «Однозначно правильна позиція шанувати тих, хто ці подвиги виконував задля України, а не для росії, радянського союзу, Німеччини чи Австро-Угорської імперії.
Але тут я б поставив часові рамки 19-21 століття. Це час, коли формувалися сучасні нації. Бо була битва під Оршею, де військами, що об’єднували українців, литовців, поляків і білорусів, командував князь Костянтин Острозький і вони вщент розбили московитів у 1514 році. А була й битва під Берестечком, де ще під великим питанням, з якої зі сторін було більше українців: на боці козаків, чи на боці королівського війська.
А в питаннях світових війн 20 ст., то за Українську державу воювали лише у військах УНР (Грушевський, Петлюра, Скоропадський) та УПА (Бандера, Мельник, Бульба-Боровець). Зрозуміло, що в кожного з них були свої промахи, але вони формували державність країни, в якій ми зараз живемо і воюємо проти росії».
Залишилося дочекатися нової Перемоги. А тоді й справді посвяткуємо.
Олена ЧЕСНЯК