Каністерапія, іншими словами лікування за допомогою собак, використовується з 60-х років минулого століття. У багатьох країнах цей метод реабілітації є успішним та популярним. Натомість для України він – новий. МОЗ ще не визнав каністерапію. Хоча чотирилапі улюбленці в нашій країні вже працюють і отримують схвальні відгуки від пацієнтів.
Назва каністерапії походить від латинського слова «canis», що й означає «собака». Дослідження показують, що взаємодія з собакою знижує рівень гормону стресу кортизолу і натомість підвищує рівень окситоцину – гормону радості. Спілкуючись з тваринами, діти з ДЦП та синдромом Дауна, аутизмом отримують позитивні емоції, позбавляючись від негативних.
В Україні цей напрям лише набирає популярності. У той час як за кордоном, для наприкладу, у Литві чи Польщі, успішно впроваджується.
– Це порівняно новий метод позитивного психосоціального і фізіореабілітаційного впливу на людей через спеціально керованих і навчених собак, – розповідає Ігор Роздобудько, – сертифікований спеціаліст з каністерапії, який працює в комплексному реабілітаційному центрі «Особлива дитина» в Чернівцях. – Зв’язок з собакою є ефективним відволіканням для людей, які страждають від психічних розладів, депресії або тих, хто просто відчуває себе самотнім. Каністерапія – це обопільна робота дитини і фахівця. Ми працюємо від кінологічної лінії з собакою, навчаємо її відповідно до потреб і задач, які перед нами стоять, щоб поліпшити психологічно-емоційний стан дитини.
Заняттям із дітьми у буковинському центрі «Особлива дитина» передує зустріч із спеціалістом, наприклад, психологом чи логопедом, кінологом та господарем собаки. Фахівець, знаючи діагноз конкретної дитини, розробляє план занять.
– На сьогодні у нас створена спеціальна програма, – веде далі Ігор Роздобудько, – заохочення через ігри з тваринами і реабілітація за допомогою мотивації. Починаємо з 30 хвилин. Наші чотирилапі терапевти не випадкові собаки, а спеціально навчені і відібрані для проведення різних занять під кожну дитину особисто. Ми пропрацьовуємо фобії, страхи, концентрацію уваги. А ще практикуємо такі напрями, як розробка рук та ніг, тактильні відчуття, навики знань в абетці та цифрах, відновлення руху, закріплення норм в психологічному балансі, позбавлення гіперактивності, корекція поведінки, навики в домоведенні, соціалізація в навколишньому середовищі. В основі – позитивні емоції, підкріплені результатами від виконання завдань.
Діти, зі слів спеціаліста з каністерапії, отримують різноманітні квест-завдання, які дають їм мотивацію розвиватися. Наприклад, знайти їжу для собаки і нагодувати її. Якщо є вади мови, діти повторюють імена собачок чи назви місця, де вони перебувають.
– Опишемо кілька з них, – деталізує Ігор Роздобудько. – Щоб нагодувати собаку Лайму, потрібно в кожну мисочку різного кольору поставити корм. При цьому концентруємо увагу на колір та кількість годівничок, вивчаємо підрахунок та кольори. Лайма перевіряє правильність виконання і дякує за їжу. Також задіюємо моторику рук та рухів через розчісування Лайми, знов ж таки – це концентрація уваги. Собаки дуже відчувають таких дітей, а ще активно і охоче граються. Але треба дивитися під час навчання як на дітей, так і на тварин, оскільки останні також від гри втомлюються.
Тематику занять можна придумувати будь-яку. Головне правило, – наголошує Ігор,– всюди присутня собака. Одним потрібно близько 5 занять, щоб налагодити контакт і відпрацювати страх, іншим відразу можна давати вправи. Бувають колективні заняття, де діти мотивують один одного.
Зробити селфі – це досягнення. Звучить дивно. Адже зазвичай до селфі застосовують слова «мода», «примха». А тут… Втім, коли у дитини погано працюють руки, селфі стає розкішшю. Наприклад, Даша, за словами спеціаліста з каністерапії, довго до цього йшла: гімнастика пальців, розробка суглобів, долонь. Але тривалі тренування не пройшли даремно. Дівчинка навчилась робити селфі. Радості не було меж. І тепер селфі для Даші – це уособлення її успішної праці.
І насамкінець, зараз в Україні працюють собаки, які отримали сертифікати за кордоном, або ті, які проходять навчання в Україні за різними програмами. Тому потрібно, щоб в Україні були єдині нормативи щодо цього напряму роботи. Бо в підсумку, каністерапія стане комерцією або волонтерством, якщо не буде визнання на державному рівні.
Спілкувалася Аліна БУДАФЕНКО