Іноді ми, самі не розуміючи чому, погоджуємось на те, чого зі своєї ініціативи ніколи б не робили. Іншими словами, не можемо відмовити. Чому так відбувається?
Пояснює психолог Андрій РОМАНИК.
Кожен з нас має своє суб’єктивне уявлення про себе в соціумі. Від цього – свою впевненість, рішучість, силу своєї особистості.
Коли нас просять про, для прикладу, якусь послугу, але ми не хочемо цього робити, безумовно, виникає внутрішній конфлікт. З одного боку хочеться бути потрібним, важливим, значимим. Проте зовсім не хочеться бути знеціненим, відкинутим, непотрібним. З іншого ж боку – це дія проти себе, що вже саме по собі є не природним та не логічно. Цей компроміс дозволяє позбутися страху бути відкинутим. Бо бути відкинутим – то за інстинктивними відчуттями дуже небезпечно для кожного. Так сформовано в ході еволюції, що вижити легше у зграї, ніж поодинці.
От і складається так, що для власної безпеки, за умови відсутності відчуття своєї безумовної цінності, а також сили своєї особистості ми повинні пожертвувати своїм природним імпульсом протесту, надалі лишаючи собі післясмак подавленості та пригнічення. Задля спокою. Така плата за тривогу, що стоїть за відмовою.
Ми ніби несемо у стосунки з людиною щось додаткове до своєї особистості, щось «придане», що робить нас ціннішими і забезпечує відчуття, що ми з більшими шансами будемо прийнятими і не будемо відкинутими. Також ми можемо нести це «придане» у стосунки з подальшим розрахунком. Нібито коли нам треба буде, то нас з більшим шансом почують. І в даному випадку це «придане» є нехтуванням внутрішнім протестом.
Описаний конфлікт є дійсно безумовним. Якщо його немає, значить запит до нас тотожний із нашими прагненнями. І, відповідно, не доводиться говорити про «Ні».
Підсумовуючи, треба сказати, що ми постійно проживаємо такі ж або схожі внутрішні конфлікти інтересів і далеко не завжди готові до зовнішніх. Це ситуації, де неможливо задовольнити дві сторони. Ми завжди комусь «зраджуємо»: або собі, або іншому в його запиті до нас, обираючи, що важливіше нам у кожній ситуації.
Окремої уваги для роздумів потребує оте СУБ’ЄКТИВНЕ відчуття безумовної цінності. Адже у кожного воно сформоване у власному досвіді. Тож, не знаючи про наявність іншого, сприймається як належне, або єдине вірне.
Іванна ОНИШКО