Сусіди по дачі Павло Іванович та Петро Сидорович спочатку товаришували… Обидва невисокого зросту, кремезні, вже й повнуваті, обидва військові пенсіонери. Чини, щоправда, були невеликі. Як вийшли на пенсію, то так сталося, що будинки побудували поряд.
Кожен мав двоповерхову кам’яницю, сад та город. Сім’ї були на дачі у вихідні та влітку, а обидва чоловіки жили в будинках цілий рік: поралися по дому, в садку, на городі. Навіть вивчилися консервувати та варити варення. В місто їздили лише зрідка.
По вечорах читали газети, вели довгі розмови, звісно ж, про політику, про життя в країні. От, якби ж владу їм, то вони… А взагалі нічого складного немає, треба тільки руки до усього прикладати, працювати та працювати. От якби…
А потім усе змінилося: чи то в когось яблука рясніше вродили, чи то груша не туди прихилилася, чи зорі не так стали, але спочатку перестали ходити в гості один до одного, потім почали сухо вітатися. А далі взагалі перестали розмовляти. І якби ж тільки перестали розмовляти! Почалися підозри та ухильні погляди, а потім і відкрита ворожнеча, сварки та кривда.
- Китай запустив власну першу місію на Марс
- На Рівненщині продовжено термін подачі проєктів з енергоефективності на конкурс
Рідні та сусіди намагалися їх примирити. Та де там! З кожним днем відносини ставали ще гіршими. Більше того: пішли чутки, що і Павло Іванович, і Петро Сидорович збирають гроші на великий кам’яний паркан, щоб не бачити один одного та нічого один про одного не чути.
Павло Іванович обкопував яблуню. Аж гульк: під яблунею якийсь невеличкий залізний шматок… Може, мідь? Кажуть, це погано… І хто б це міг зробити, а головне – що б це означало? Що цей шматок заліза міг там валятися ще за царя Гороха Павлові Івановичу, звісно, в голову не прийшло. А гепнуло у Петра Сидоровича: хтось пожбурив цеглину у вікно. Чого гріха таїти, хулігани як були, так і є всюди. Не раз таке бувало і в нього, і в Павла Івановича, та й в інших сусідів. Не раз усім миром сварили підлітків, проте зараз… Ну хто ж це міг зробити? Звісно ж…
Мстиві думки чоловіки виношували до літа, ретельно готувалися. Помста була суто «чоловічою» і викликала цікавість та заздрість у інших ворогуючих сторін. Павло Іванович накидав Петрові Сидоровичу в туалет у дворі дріжджі, то уся «красота» (а головне – пахощі) заповнили ділянку сусіда. Але й Петро Сидорович не залишився в боргу: під будинком Павла Івановича з’явилися розбиті пляшечки з валер’янкою. Коти збіглися, мабуть, з усіх навколишніх сіл. Та й досі в тому місці нявкуни справляють котячі весілля. Весело було…
От тільки невесело було в судовому засіданні, де кожен отримав по заслузі.
Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО
Постійно бути в курсі новин вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»