Бібліотека допомогла незрячій переселенці «побачити» світ.
Щопонеділка Тамара Вікторівна Бошкова, переселенка із Мелітополя, поспішає в Обласну універсальну наукову бібліотеку, де опановує комп’ютерну грамотність, засвоює ази роботи на смартфоні. Для неї – людини, яка з народження є незрячою, така наука є вельми корисною. Адже цей невеличкий пристрій поступово стає найпершим помічником у комунікації з навколишнім світом.
Наразі під керівництвом консультанта, бібліотекаря Петра Поліщука, пані Тамара вивчає, як отримати онлайн послуги, скориставшись сервісами на порталі «Дія». Перш за все набирати текст. А найважливіше – сплачувати комунальні послуги, записатися до лікаря, викликати таксі. А ще вона може онлайн запросити супровід. Жінка дуже задоволена, що в Рівному для незрячих людей є така послуга. Ось і того дня її супроводжувала до бібліотеки працівниця цієї служби.
Петро Степанович зауважує: «Пані Тамара є дуже старанною ученицею. Вона кілька разів повторює певні комбінації на смартфоні для того, щоб на «відмінно» виконати завдання вчителя».
Під час бесіди Тамара Бошкова не раз робила паузу, прислухалася до звуків з вулиці, запитувала: «Що це?» На моє здивування пояснила: «Досі боюся гучних звуків. Тоді, 24 лютого 2022 року, приблизно о 4-ій ранку почула гучний вибух. Спросоння подумала, що в когось «рвонуло» газ.
На ранок танки та бетеери рухалися містом, що аж в голові гуло. Повітря наситилось їдким димом. Серед населення почалася паніка. Непрохані гості з першого дня грабували магазини. Особливо активно згрібали горілку. Добряче напивалися, а ввечері обстрілювали будинки, влаштовуючи змагання, хто більше поцілить по вікнах. Від таких «розваг» людям часто доводилось ховатися у підвалі.
Підняли голови колаборанти – знайомі, сусіди, на яких ніхто раніше і подумати не міг. Перевертні прислужували загарбникам, разом з ними грабували магазини, розклеювали агітки.
Спочатку проблем із харчами не було. Та невдовзі полиці магазинів спорожніли, стояли черги за хлібом. Русня намагалася показати, нібито піклується про мешканців міста. Машина (її називали «зетка») стояла на площі. До неї шикувалася черга. Це були здебільшого соціально незахищені люди, а ще – діти. Пакети кидали просто на землю, як собакам. Я за продовольчими пайками не ходила.
У березні не було світла і води. Та коли в будинки подали воду, рашисти хизувалися, що це вони, «визволителі», відремонтували водогін для населення. Натомість ЗСУ, мовляв, усе розбомбили. Під приводом допомоги одиноким стареньким окупанти підселяли до них своїх. У сусідньому під’їзді нашого будинку на першому поверсі проживала одинока жіночка. До неї поселили цивільних, чеченців. Дуже агресивних. Їх найбільше всі боялися. Слава Богу, що вони невдовзі переїхали.
Мелітопольці, а це здебільшого молоді люди, виходили на мирні мітинги, аби показати, що окупантів тут не чекали. А коли викрали мера Мелітополя Івана Федорова, жителі вимагали його звільнення. Окупантам це не подобалося. Ставало небезпечно, було чути постріли, декого заарештовували.
Я кожного разу дуже хвилювалася за своїх племінників, які бігали на такі зібрання. Це діти моєї нової сім’ї, яка переїхала до мене. Вони, на щастя, зрячі. На 58-му році життя я з любов’ю прийняла цих людей у свій дім, адже до цього пройшла через пекло.
У квітні 2022 року вирішили вибиратися з окупації. Дізналися, що при церкві формувалася група переселенців на Західну Україну. До Запоріжжя їхали цілий день, хоч в мирний час цю дорогу долають за три години. На кожному блокпості нас зупиняли. Вивертали сумки, передивлялися паспорти, обзивали.
Перехвилювалися всі за мого племінника Ваню. Телефон хлопця зробив нас усіх заручниками. На блокпостах тоді стояли молоді чеченці, які добре розбиралися в мобільних пристроях. Вони відразу знайшли компромат: фото з мітингів, українську символіку. А ще була пісня «Батько наш Бандера…» Племінник казав, що все видалив. Але, очевидно, не знав, що потрібно було пристрій ще й «глибоко» очистити. Від побаченого загарбники дуже розізлилися, автоматом розбили телефон, а хлопця не пропускали їхати далі.
Ми всі в один голос стали за нього просити. Вони особливо прискіпалися до слів «Слава Україні!», які побачили на фото. З автоматом у руках оскаженілий чеченець на ламаній російський кричав: «Скажи, кому слава? Как нужно говорить?»
Переляканий Ваня мовчав. Лише почувши підказку дорослих сказав: «Слава Ісусу Христу». А у відповідь почув: «Ты даже не знаєш, как нужно отвечать! Слава русскому миру! Вот так нужно отвечать!»
У Запоріжжі нас зустріли, розмістили в церкві, нагодували. На ранок вирушили далі, на Західну Україну. Восени 2022 року ми приїхали в Рівне. Зараз проживаємо в чотирикімнатній квартирі. Нас зі мною сім осіб.
Від знайомих дізналася, що обласна бібліотека запрошує незрячих на навчання. Тепер почуваюся впевнено. Постійно слухаю новини з Мелітополя, щотижня виходжу на службу нашої церкви, вболіваю за тих, хто не може вирватися з лап русні. Радію успіхам ЗСУ і мрію про день Перемоги. День, коли ми зможемо повернутися додому.
Раїса ЩЕРБАН
Р.S. 30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек. Книгозбірні, реалізуючи високу соціальну місію, несуть людям знання, збагачують їх духовно, сприяють реабілітації та інтеграції людей полинової долі в громадянське суспільство. Вітаю бібліотечних працівників Рівненщини з професійним святом. Бажаю процвітання вашим бібліотекам, а бібліотечним працівникам – натхнення і плідних звершень у виконанні благородної місії на благо рідної України. Миру і Перемоги всім!