Напевне, потрібна не одна зміна поколінь, щоб до оскоми набридле риторичне «чому ми бідні?», де відразу ж закладена готова відповідь «бо дурні!», втратило свою актуальність.
Принаймні на такий висновок наштовхує виставлений у соцмережах пост депутатки Рівнеради Галини Кульчинської. Зрештою, судіть самі.
«От не вміємо, не навчилися чи просто не хочемо бачити скарби, які лежать у нас під ногами! – пише Галина Григорівна. – А Захід уміє, ще й як! – з будь-якої дрібниці зроблять туристичну атракцію. До чого це я?
А до того, що неподалік від Рівного існує унікальний об’єкт – найдовша в Європі вузькоколійка довжиною 106 кілометрів. І справа не тільки в тому, що нині вже сама ця колія є раритетом. Як на мене, унікальність нашої поліської «кукушки» – це сам маршрут і територія, якою вона рухається.
Багато років тому я їздила цією вузькоколійкою. І побутові незручності старих вагонів моментально зникали, коли потяг починав рухатися через незаймані пишні і старезні поліські ліси, повз кришталеві поліські озера. І все це на відстані витягнутої руки. Ну точнісінько, як на картині Олександра Гурістюка «Магія Полісся»!
Досі не розумію, чому Мінкульт України не зробив і не робить цей об’єкт пріоритетним у розвитку туризму в Україні. До цієї байдужості додалася ще одна – байдужість Укрзалізниці.
Річ у тім, що Укрзалізниця вже понад рік повністю припинила фінансування вузькоколійної залізниці Антонівка – Зарічне як нерентабельної. А це означає повне знищення унікального об’єкта на Рівненщині.
Нині триває збір підписів під петицією до Президента України з проханням посприяти збереженню унікального для України та Європи залізничного маршруту. Петиція має набрати 25 000 підписів. Зараз їх менше як 1000, але у нас ще є час. Сила людських бажань та енергії здатна творити дива. Ми всі це знаємо!
Підтримайте петицію, ми маємо обов’язково зберегти нашу унікальну
«Поліську кукушку»! Петиція за адресою: https://cutt.ly/zz4JKNp.»
На жаль, до недалекоглядності наших чиновників нерідко додається наша апатична байдужість. То чого тоді дивуємося, чому ми бідні? А може, ми все ж не такі?
Ірина ВАСИЛЮК