Вже минуло 6 років від початку російської агресії. Хтось відразу взяв до рук зброю, щоб захистити Батьківщину на Донбасі, а хтось оббиваючи пороги військкоматів, трохи згодом все ж таки отримав такий шанс.
Боєць 80-ї окремої аеромобільної бригади старший сержант Федір Місюра є кавалером Ордена за мужність III ступеня, має відзнаку Президента України за участь в АТО, нагрудний знаки «За оборону Донецького аеропорту», «За любов та жертовність до України», нагороди за бойове поранення та численні волонтерські відзнаки за службу.
– Коли розпочався Майдан я був державним службовцем в управлінні транспорту та зв’язку у Рівному, тож свій квиток на Донбас отримав тільки у серпні 2014 року, – згадує ветеран АТО. В межах своїх можливостей він відвідував не Київський, а Рівненський Майдан.
– Після оголошення АТО першу та другу хвилі мобілізації я пропустив, а під час третьої зрозумів, що ходити до військкомату та уточнювати свої облікові дані замало, тож після чергової невдачі призватися написав Міністру оборони України, Міністру внутрішніх справ та Командувачу Національної гвардії, щоб дали відповідь щодо мого бажання мобілізуватися до силових структур.
Строкову службу Федір проходив на Львівщині у 2002-2003 роках у військовій частині Внутрішніх військ, тож у його голові була тільки одна думка: «Приймав присягу – виконай військовий обов’язок». З оголошенням третьої хвилі мобілізації він в чергове пішов у військкомат, де отримав довгоочікувану повістку. Аби сім’я не хвилювалася, видумав легенду про Рівненський полігон й те, що буде там інструктором. Проте вже знав, що насправді буде служити у десантній бригаді.
– Коли рідні дізнались про мій обман, довелося знову вигадувати про мою поїздку у Вінницьку область для охорони якихось складів озброєння, – посміхається десантник. – Правду вони дізналися згодом від друзів, коли ми вже прибули в АТО.
Що найбільше запам’яталося?
Перший бойовий день був дуже багатий на емоції. Ми виїхали із Костянтинівки в район Пісків, де потрапили під ворожий вогонь з мінометів. Того ж дня нас знову обстріляли в районі базового містечка «Купол», де все прострілювалося снайперами з протилежного боку.
Найважче було у Донецькому аеропорту. Ми прибули вночі, вивантажили майно. Перше, що побачили – це рукав летовища, який складав повністю розбиту металеву конструкцію. Коли ти повертаєшся у цілковиту темряву терміналу, луна ніби живої конструкції збивало з ніг…
– Страх у бойових умовах присутній в кожного. Головне для воїна – зуміти його побороти, тож за декілька секунд зібрався, видохнув, усвідомив, куди я приїхав і для чого? Продовжив виконувати визначені завдання, адже фактично відповідав за боєприпаси та озброєння роти, – підкреслює старший сержант.
Як отримав поранення?
15 січня 2015 року, 4 блок-пост, де від п’ятої ранку тривали зустрічні бої на малій дистанції. Куля влучила у мій бронежилет з боку спини, після чого я був евакуйований. Дістали кулю вже у Вінниці на аорті серця. Спочатку перевезли в Дніпро, де під час операції в мене на вісім хвилин зупинилося серце. Але реанімували. Потім – Вінницький центральний військово-медичний заклад, реабілітація в санаторії Трускавець, Рівненський госпіталь та визнання непридатним до військової служби.
Що далі?
Федір Місюра, як і тисячі ветеранів АТО, залишається справжнім патріотом своєї країни. Після одужання він обійняв посаду начальника обласного управління інфраструктури та промисловості Рівненської обласної державної адміністрації та власним прикладом довів, що життя без корупції можливе. Він відчуває себе на своєму місці, веде здоровий спосіб життя, працює у своє задоволення. У вільний від роботи час навіть продовжує займатись парашутним спортом, чим доводить собі й оточуючим, що все у наших руках.
Віктор Шубец, АрміяInform,
Фото з особистого архіву Федора Місюри