Крім розуму кожній людині важливо вміти самостійно вирішувати будь-які питання. Дитині також. Звичайно, що у 2-3 рочки малюк не зможе сам вимити посуд. Чи зможе? Але прибрати за собою зі столу і занести посуд у мийку – запросто. Як привчити його це робити? Найпростіше – власним прикладом.
Я поїла і прибрала за собою, ти поїв – і свою чудову, гарненьку, улюблену тарілочку несеш купатися. Ура! Тарілочка любить купатися.
Чим старшою стає дитина, тим складніші завдання може самостійно виконувати. Це – аксіома. Проте тут є перешкода. Неочікувано, але це – мама. Саме вона, або ще інколи бабуся. Але це та ж мама, тільки з більшим досвідом. Отож самостійні діти найчастіше виростають у яких мам? Розумних і «прогресивних»? Аж ніяк! У …лінивих. Це не аксіома. Це досвід. Мій власний.
Перший варіант – роботяща мама. Вона не просто роботяща, а від слова робот. Вона ніколи не стомлюється, встигає все і в неї ніколи не «сідає» батарейка. Бо є ще тато, який теж працює, але втомлюється і хоче їсти. Мама не хоче їсти, вона на батарейках. Вона взагалі нічого не хоче: вона на батарейках. В хаті чисто, діти здорові, помиті, нагодовані, грядочка прополота, квіти посаджені, пахне пирогами-варениками. Чого навчаються діти? Чому в школі навчили, тому і навчаються. Погуляти з батьками? Нєа. Тато на роботі, у мами – вічне прибирання. Почитати книжку разом? Те саме. Дитиночко почитай сама, ти вже вмієш (хто і як її того навчив – загадка. Ото час летить!). «Мам, а давай я пилюку витру, а ти мені книжку почитаеш». «Та ти ще мала, все одно після тебе витирати треба. То я вже сама, а ти собі помалюй чи пограйся». Знайомо?
Дитиночка виростає. А в голові що? «Та я ще мала. Нашо я буду щось робити, все одно мама переробить. Я краще помалюю (поваляюсь на дивані, «позависаю» в гаджетах)». Буває, що дитиночці рочків 12-13. Мама кличе її на допомогу. Тоді й починається: «Та що ж ти така повільна? І в кого ти така криворука, і коли ж воно зробиться, та хіба ж не зрозуміло як його робити. Ой, іди. Хочеш зробити добре, – зроби сама і не мучся!»
Бінго! А далі – фінал: «У всіх діти, як діти, а в мене ледащо виросло».
Тож якщо у два роки дитинка хоче витирати порохи, – хай тре. А мама, якщо знадобиться, переробить. Проте бажано тоді, коли дитина не бачить. А в 10 років хай пече пироги, якщо має цікавість до кулінарії. Мама не перероблятиме, а з’їсть і скаже «смачно». Навіть, якщо вийде не дуже. А потім порадить як зробити ще смачніше. І кухню відмиє.
А коли все робиться не так швидко, як хочеться, мама має зціпити зуби, піти в іншу кімнату чи на кухню, випити кави. Повільно, та не смертельно.
Другий варіант – лінива мама. Ну не так, що ледащо виросло. Вона ж якось стала мамою, то не така вона вже й лінива. Але не роботяща, від слова «робот».
Тут все просто. Її не дратує, коли робота робиться повільно і навіть коли вона не робиться взагалі. Мама знає, що дитину треба годувати, бо вона росте. І вона це робить, але без фанатизму. Коли дитина підросте, вона вже може сама собі нагріти їсти, або зробити сухий сніданок. Така мама не біжить натягувати дитині чобітки, бо вона собі їх ще не натягнула. А ти, сонечко, хочеш гуляти, то маеш поспішити і взутися сам. І за цією схемою відбуваються всі процеси. Можеш зробити – зробиш. Не можеш – не страшно, не помремо. І от одного дня – о чудо! – дитя повчає: «Мамо, ти поки зробиш, то я вже сама все зробила». Все. Місія виконана.
Тож я впевнена, що самостійність не з-під палки виховується. Ніколи й ні для кого. Змалечку і помаленьку, власним прикладом, і з терпінням.