У промисловій частині Рівного вже понад два десятиліття працює унікальний ковальський музей, аналогів якому немає в Україні. Його приватна колекція давно переросла наявний простір і потребує нового дому. Чи готове місто підтримати ідею створення великого мистецького центру – питання, яке сьогодні виходить за межі одного музею.
Приватна колекція, що переросла свої стіни
У промисловій частині Рівного існує музей, якого немає більше ніде в Україні. Приватний Арт-музей ковальства Ніни Кроки починався з невеликої збірки, яку засновниця жартома називала «Ковальськими витребеньками». За два десятиліття ця колекція виросла до сотень експонатів і стала однією з наймасштабніших в Україні, а окремі роботи цілком претендують на світовий рівень.

З часом експонатам стало тісно, і довелося добудовувати приміщення. Та навіть після розширення музей не вміщає всіх робіт – потрібно ще близько 500 квадратних метрів. Саме тому Ніна Крока мріє про новий простір у центральній частині Рівного: великий культурний центр, де під одним дахом будуть ковальські скульптури, картинна галерея, витвори гончарства та музей фотографії. Для неї це не просто розширення площі, а шанс перетворити унікальний ковальський музей на одну з художніх візитівок міста.
Від «Даринки» до алеї кованих образів
– Я щаслива, що мені вдалося за більш як двадцять років зібрати унікальну ковальську колекцію, – говорить Ніна Юріївна. – Вклала в цей музей душу. Скульптури – все моє життя, вони моя пристрасть. Кожен виріб дорогий моєму серцю. Знаю історію його створення, авторів.
Багато скульптур переїхало сюди з міжнародних фестивалів ковальства «Металеве серце», які в довоєнні роки проводилися в нашому місті.
Алея кованих скульптур на Лебединці має свою унікальну історію. Її започатковано відкриттям скульптури «Даринка» 11 травня 2014 року. Поштовхом до її створення став саме цей фестиваль. Я, власниця цих скульптур, передала їх місту безоплатно.
Географія колекції: від Бучі до Гощі
– Знайомити відвідувачів з Арт-музєм починаю з вулиці, – продовжує моя співрозмовниця. – Я дуже хотіла, щоб при вході до нього була велика, об’ємна композиція, присвячена українцям. Тому встановили скульптури козаків, які варять куліш. Через метал передали навіть вариво з бульбашками.

До слова, робота з металом має свою специфіку. Він кується при температурі до 2000 градусів! Для того, щоб був м’який, «піддавався» в роботі. Це дуже складно, але нашим талановитим майстрам до снаги виготовлення прекрасних виробів, де поєднується метал зі склом, метал із мушлями, з деревом тощо.
Температура творчості: до 2000 градусів
– Я була за кордоном, бачила багато робіт зарубіжних майстрів, – зауважує Ніна Крока. – Отож можу впевнено сказати, що наші співвітчизники підходять більш творчо, створюють незвичайні композиції.
У музеї представлені прекрасні роботи з усієї України. Приваблюють вишуканою композицією з філософським підтекстом скульптури рівнянина Романа Велігурського. Не випадково біля них довго затримуються відвідувачі.
Свій ковальський стиль пан Роман шліфував у Львівській національній академії мистецтв. Мені дуже імпонує його техніка виконання фігур. На жаль, через невелике приміщення всі експонати «збилися в кучу». Якби їм надати більше простору, це була б ще більш приваблива металева «картинка».


Металеві історії: від бароко до шахів
– Розповім про унікальний експонат «Капличка» з технічної нержавійки, – продовжує засновниця музею. – Над цією роботою пан Олександр з міста Буча, що на Київщині, працював більше року. Вона дуже складна, виконана в стилі бароко. До слова, цей метал мало хто використовує, оскільки надто складний для творення. Я ледве вмовила пана Олександра, щоб він мені продав свій шедевр.
Роботу «Світло від світла» теж можна занести до унікальних. Її автор Максим Коваль із Воскодавів Гощанського району. Він приступив до її творення, коли започатковували в Рівному фестиваль ковальства.
На фестивалях ми не тільки показували кування, а й проводили пресконференції, де майстри ділилися досвідом. Тоді започаткувалася творча дружба між ковалями Максимом Ковалем та Артемом Вольським. Пан Артем допоміг Максиму зробити об’єм його роботи «Світло від світла». Вони продовжують працювати в творчому тандемі.
Погляньте на шахи, які виготовив майстер з Івано-Франківська. Вони дуже оригінальні: тут і накувальня, і молоти, і щипці. Є шахи з дзвіночками, з іншими оригінальними аксесуарами. Вони доповнюють образ виробу.
Є роботи з політичним підтекстом. На одній із них, яка створена в 2014 році, – державний герб, а також зшита металевими нитками Україна. Це засвідчує, що ми не дамо відірвати від нас схід і південь.

Ковальство, фотографія і гончарство під одним дахом
– Хочу, щоб до нас приїжджало багато рівнян, гостей з інших міст, а також із-за кордону, – веде далі Ніна Юріївна. – Щоб мої земляки говорили: «Подивіться, в нас є прекрасна галерея ковальства, є унікальний музей ковальства, єдиний в Україні!».
Я мрію перетворити своє дітище в привабливу туристичну локацію, родзинку для міста. Бо нині воно знаходиться в промисловій зоні, на території підприємства ТОВ «Рівнебудпостач». І це створює незручності для відвідувачів.
Хочу говорити не тільки про металеві скульптури. У нас є прекрасний музей фотографії Олександра Харвата. Багато талановитих людей займаються гончарством, пишуть картини. Їхні роботи доцільно об’єднати під одним дахом, виділивши для них велику площу, яка перебуває в комунальній власності. Бо зараз, як правило, привабливі приміщення в центрі міста займає бізнес.



Пропоную, як один із варіантів, передати творчим організаціям колишнє приміщення Народного дому. Щоб піднімати статус творчого міста.
Користуючись нагодою, запрошую рівнян і гостей міста відвідати Арт-музей ковальства за адресою: вул. Стельмаха, 18а. Впевнена, тут ви отримаєте море емоцій, позитиву.
Від редакції. Просимо наших читачів висловити свою думку, чи доцільно різні творчі організації розмістити в одному великому приміщенні в центрі міста.

Журналіст із багаторічним досвідом, працює з меморіальними матеріалами про Захисників України, локальними історіями та суспільними темами. У своїх текстах поєднує документальність і уважну роботу з особистими історіями та біографіями.
Працював відповідальним секретарем журналу «Київська старовина» та головним редактором газет «Ірпінський вісник» і «Ірпінь єдиний». Автор кількох книжкових видань. Має досвід соціологічної роботи в КМІС та участі в реалізації медійних проєктів.
