«А що тобі не вистачає?» – перепитав знайомий, коли я заговорила про гендерну рівність. Ця фраза змусила мене задуматися: чому деякі люди вважають, що гендерних питань у нас немає? У чому проблема та про які гендерні нерівності може йти мова у 21 столітті? Чому ця тема досі викликає суперечки, і як подолати стереотипи?
Ми поговорили з нашою землячкою, докторкою політичних наук, професоркою Волинського національного університету імені Лесі Українки, громадською діячкою Оксаною Ярош, щоб розібратися.
- Чому гендерна рівність потребує роз’яснень
- Звідки беруться гендерні стереотипи?
- Чи бачите Ви гендерні відмінності у вихованні?
- Які стереотипи найпоширеніші?
- Гендерне представництво у місцевих радах
- Гендерний розрив у зарплатах
- Прогрес у зайнятості
- Чи актуальна гендерна рівність під час війни?
- Що заважає прогресу у розвитку гендерної рівності?
Чому гендерна рівність потребує роз’яснень?
Оксана Ярош зазначає, що тема гендерної рівності залишається досі незрозумілою для багатьох українців і українок:
«Я постійно із цим стикаюсь у своїй діяльності. Гендерна політика є державною вже багато років, але навіть не усі посадові особи про це знають. Як і не знають про те, що у 2005 році прийнятий Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»».
Цей закон відповідає за реалізацію статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян незалежно від статі. Проте за майже 20 років, як він став чинним, багато хто навіть чує про нього вперше.
Просвітництво, інформаційні кампанії, за словами Оксани Ярош, мають ключове значення, оскільки людина має розуміти, які питання охоплює тема гендерної рівності. Суспільство ще конструює для жінок і чоловіків різні ролі. Та і гендерні стереотипи дуже живучі.
Звідки беруться гендерні стереотипи?
Оксана Ярош каже про те, що гендерні ролі формуються з дитинства, найближчого оточення, із сім’ї. «Дитина всмоктує все як губка, тому важливо, які взаємовідносини у родині, хто готує, хто доглядає, хто приймає рішення. Потім мультики, відео, книги, які зображають, наприклад, дівчат тільки «принцесами», а хлопців – воїнами, а не надають дітям різні приклади».
Науковиця наводить приклад стереотипу: «Візьмемо гендерний стереотип, що «хлопчики не плачуть». А якщо боляче, то чому не можна плакати? Тобто ми ростимо хлопців, які не вміють проявляти емоції, а потім хлопчики виростають і стають батьками. Батьківство – це емоційний зв’язок із дітьми, а тебе виховували так, що їх проявляти не варто. А потім суспільство дивується, чому чоловіки не включені у батьківство, або після розлучення перестають цікавитись дітьми. Тут треба дивитись, так би мовити, у причини проблеми», – пояснює Оксана Ярош.
У школах може бути різний кадровий склад. «Якщо вчителька чи вчитель матимуть власні упередження, що жінки і чоловіки настільки різні, що якась із статей не може займати керівну посаду або виконувати доглядову працю, то їх вони передаватимуть і дітям», – зауважує гендерна експертка.
Чи бачите Ви гендерні відмінності у вихованні?
Оксана Ярош підкреслює, що різні підходи до виховання дівчат і хлопців закріплюють нерівності: «Якщо дівчаткам кажуть «не гасай, ти ж дівчинка», «дівчата не грають у футбол» – це і є стереотипний підхід до формування світогляду дитини. До речі, досі на уроках фізкультури у деяких школах хлопців навчають грати у футбол, бо з них можуть вирости видатні спортсмени, а дівчата просто кидають м’яча. Це обмежує можливості дівчат. Жіночий футбол активно розвивається у сучасному світі, а ми не даємо зрости майбутній зірці».
Пані Оксана зауважує: «Якщо дівчаткам постійно нав’язують пасивну поведінку («сиди тихенько», «не кажи ні»), це обмежує розвиток їхніх лідерських якостей». І наголошує, що лідерками і лідерами не народжуються, а стають: у людини можуть бути задатки, але їх треба розвинути.
Які стереотипи найпоширеніші?
Серед гендерних стереотипів в українському суспільстві найпоширеніші стереотипи про жінку-берегиню та чоловіка-годувальника. Ці уявлення відводять жінці роль домогосподарки, яка дбає про сім’ю та домашній затишок, а чоловікові – роль того, хто заробляє гроші.
За опитуванням соціологічної групи “Рейтинг” (лютий 2020 року) https://ratinggroup.ua/files/ratinggroup/reg_files/rg_women_032020_press.pdf, 83% українців вважають, що головне завдання жінки – піклуватися про дім, а 75% – що чоловік має бути годувальником.
Цей стереотип безпосередньо впливає на те, за кого проголосують на виборах. Оксана Ярош звертає увагу на сексизм щодо жінок у політиці: «Неодноразово чула від кандидаток, що коли вони проводили виборчу кампанію їм задавали питання – «а от якщо ви виграєте, то із ким будуть ваші діти?». Чоловікам таких питань не ставлять, бо досі вважається, що політичні питання «органічні» для чоловіків, а жінки мають обмежуватись стінами власного будинку або роботи».
Цей приклад ілюструє упередження про здатність жінок поєднувати материнство та політичну кар’єру. До уваги беруть «материнство» або «бездітність» жінки, її зовнішність, одяг, зачіску, взуття і не згадують її професіоналізм і досвід. Натомість чоловікам-політикам ніхто не ставить питання про те, як вони поєднуватимуть роботу та батьківство.
У Верховній Раді України чинного ХІ скликання жінки складають лише п’яту частину парламенту (21%). Середній показник представництва жінок у місцевих радах, за даними Центральної Виборчої комісії України станом на 25 лютого 2025 року, становить 37%. У сільських радах він найвищий, а у обласних – найнижчий. У Рівненській області ситуація схожа: у Рівненській міській раді – 33% (14 з 42 депутати), у Рівненській обласній раді – лише 29% депутаток.
Гендерне представництво у місцевих радах
| Обласні ради | |
| Жінки | Чоловіки |
| 27,37% | 72,63% |
| Районні ради | |
| 34,03% | 65,97% |
| Київська міська рада | |
| 28,57% | 71,43% |
| Міські ради | |
| 33,53% | 66,47% |
| Районні ради у місті | |
| 41,58% | 58,42% |
| Селищні ради | |
| 37,89% | 62,11% |
| Сільські ради | |
| 41,03 | 58,97% |
| Всього по місцевим радам | |
| 36,92% | 63,08% |
Лінк: https://www.facebook.com/photo?fbid=1072633434896309&set=pcb.1063409315818721
Гендерний розрив у зарплатах
Гендерна рівність має багато складових. Одне із важливих питань – доходи й оплата праці. «Між доходами жінок і чоловіків існує розрив: жінки у середньому отримують на 18,6% менше, ніж чоловіки. А розмір заробітної плати пізніше впливає на розмір пенсії», – зазначає Оксана Ярош.
Розрив у зарплатах частково пояснюється тим, що жінки частіше працюють у менш оплачуваних секторах, таких як освіта чи охорона здоров’я (46,1% жінок проти 15% чоловіків), тоді як чоловіки – у високооплачуваних галузях, наприклад, будівництво чи IT (35% чоловіків проти 10% жінок). https://www.ilo.org/resource/news/despite-war-ukraine-keeps-reform-process-addressing-gender-pay-gap-high
Також на гендерний розрив оплати праці впливає не лише галузь економіки, а й посада.
Держава Україна прийняла Національну стратегію подолання гендерного розриву в оплаті праці, яка має бути реалізована до 2030 року
Експертка пояснює, що стратегія передбачає «подолання стереотипів і дискримінації за ознакою статі, вдосконалення законодавства про рівну оплату праці та створення умов для зручного поєднання сімейних та професійних обов’язків».
Одним із рішень для поєднання сімейних та професійних обов’язків може бути запровадження гнучкого графіку роботи для тих, кому це необхідно. «Іноді вирішення важливих питань для працівниць і працівників із дітьми потребує невеликих затрат, а залежить від бажання це зробити. Наприклад, гнучкий графік роботи. Можна дозволити внутрішнім розпорядженням приходити на роботу не з 8 ранку, а з 9 години і завершувати пізніше. Це проблема, яка стосується багатьох сімей, працюючих батьків, бо дитячий садок відчиняється пізніше і працюючій людині реально складно. В Україні вже є такі практики. Знаю про такі рішення у Київських районних військових адміністраціях», – детально пояснює експертка.
Прогрес у зайнятості
Оксана Ярош наголошує на важливому зрушенні: «Нарешті в Україні у 2017 році з’явився наказ про відміну заборони для жінок обіймати ту чи іншу професію. Таких професій було понад 450».
Цікаво, що серед заборонених професій були досить несподівані. «Міністерство охорони здоров’я наказом у 1993 року визначило, що жінкам можна водити тролейбуси, але не можна автобуси або бути машиністкою метро. Не можна було жінкам працювати пожежницями, – каже експертка. –
Світлана Войцеховська, політикиня, громадська діячка, очільниця ГО «Український Жіночий Конгрес» – одна із тих, хто добивалися відміни цього наказу, згадувала у фільмі «Гендерна рівність в Україні – що змінилось за 30 років?» (https://www.youtube.com/watch?v=dZ5owmsE2mY), що її вразило, серед іншого, заборона жінкам працювати на переробці червоної риби, і чому білу рибу жінкам можна було обробляти, а червону – ні».
За словами Оксани Ярош, такі обмеження мотивувалися «збереженням здоров’я жінок і їх репродуктивної сфери. Але ж важливо зберігати здоров’я усім працівницям та працівникам, бо нікому не потрібні шкідливі умови праці».
Чи актуальна гендерна рівність під час війни?
Експертка переконана, що війна загострила проблеми прав і можливостей жінок і чоловіків, які були і до повномасштабного вторгнення. Жінки стали більш вразливими через вимушене переселення.
«Це ж нове для тебе місце, нема родичів, друзів, ніяких зв’язків і контактів. Все треба налагоджувати з нуля, де дитячий садочок, де школа, поліклініка. Навіть на співбесіду на роботу піти, то треба думати із ким лишити дитину. Можна взяти із собою, але роботодавці теж різні бувають. Є такі, що питають, чи є діти, чи плануєте, коли заміж і таке різне. Звісно є влада, яка робить, що може, громадські організації і волонтери, але весь цей тягар ситуації (гроші, житло) переважно на жінках», – зауважує пані Оксана.
Візьмемо «чоловічий» фокус. Ми вже з Вами говорили про те, що чоловіків виховують у рамці «ти сильний». Експертка звертає увагу, що «у цій же рамці – відчуття сорому у чоловіків просити про допомогу, бо це нібито про «слабкість». Наші захисники демобілізуються, вони пережили «пекло» і варто звернутись за психологічною допомогою, але у них бар’єр це зробити. Треба достукатись і у цьому напрямку».
Що заважає прогресу у розвитку гендерної рівності?
Гендерна рівність в Україні – це не лише про закони, а й про зміну свідомості, розуміння шкоди. Як зазначає Оксана Ярош, стереотипи, закладені в дитинстві, впливають на наше суспільство. Суспільство досі обмежує людину залежно від її статі від реалізації там, де вона б хотіла.
Просвітництво та системні дії поступово змінюють ситуацію. Це помітно по ставленню до цієї теми у молодих людей. Опитування Info Sapiens https://www.sapiens.com.ua/ua/publication-single-page?id=340 показало, що молоді люди до 19 років краще усвідомлюють проблему нерівності, аніж старші за віком, що дає надію на прогрес у цьому питанні у майбутньому.
Ми згадали про нерівності, стереотипи, але чи готові ми вже зараз подолати упередження до жінок і чоловіків і створити суспільство рівних можливостей? Поділіться своєю думкою!
Читайте також: Жінки обирають нетипові професії