Інколи в житті відбуваються непередбачувані події, які приводять до позитивних наслідків. Так би мовити, ставлять все на свої місця.
Свідченням тому є професійний шлях відомого рівненського хірурга, за плечима якого 46 років практичної й наукової роботи, результатом якої є майже півсотні наукових праць, захист кандидатської та докторської дисертацій.
Важливий індивідуальний підхід та спільна робота лікарів
Наприкінці квітня судинний хірург Рівненського обласного перинатального центру Володимир Миколайович Антонюк-Кисіль захистив докторську дисертацію, тема якої йому дуже близька, бо стосується вибору методу хірургічної корекції й запобігання венозним ускладненням у вагітних.
– Хочу уточнити, що в моїй праці, повна назва якої «Мультидисциплінарний підхід до вибору методу хірургічної корекції і попередження венозних ускладнень при поєднаному первинному прогресуючому варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, промежини, пахового каналу та зовнішніх статевих органів у вагітних» мова йде насамперед про мультидисциплінарний підхід у лікуванні таких ускладнень, – каже Володимир Миколайович. – На мою думку, це головне у нашій роботі. Адже і хірург, і акушер-гінеколог самі по собі можуть отримати певні результати для покращення стану вагітної, втім, у співпраці вони досягають значно кращого ефекту.
Загалом хірургія – це завжди колективна і надзвичайно відповідальна робота, і якщо один із команди допустить помилку, то рухне вся система.
Тому й докторську дисертацію фахівець вважає колективним здобутком, величезну роль у якому відводить керівнику РОПЦ Вікторії Єнікєєвій та очолюваному нею колективу. У результаті п’ятирічної роботи в перинатальному центрі у Володимира Миколайовича зібрався дуже важливий матеріал, який вилився у написання майже півсотні наукових робіт. Всі вони були опубліковані, як в Україні, так і за кордоном.
– Так, докторській дисертації передувало написання у різні наукові журнали 41 роботи і оформлення п’яти патентів, написаних і отриманих спільно з лікарями центру, – ділиться він. – У цих працях було висвітлено спостереження українських, польських, російських фахівців, наведено досвід роботи нашого перинатального центру, тому я не можу присвоїти всю заслугу собі. Це спільна робота, адже ми завжди спільно вирішуємо як допомогти жінці з відповідною патологією коректно виносити вагітність, як вести пологи, для того щоб був якісний результат. Саме завдяки колективу перинатального центру мені вдалося впровадити багато нововведень, щоб допомагати вагітним жінкам, зменшувати їхні страждання, запобігати тромбоемболічним, тромбофлебітичним ускладненням. А отже, зменшити число хірургічних пологів і покращити деякі косметичні проблеми, що стосуються вагітних і, на жаль, часто супроводжують цей період у житті жінки.
Не дивно, що докторська дисертація, захист якої відбувся 27 квітня, стала квінтесенцією багаторічної праці мультидисциплінарної команди (саме так стверджує її автор) і отримала високу оцінку серед столичних науковців. Зокрема, дуже схвальні відгуки про неї дали член-кореспондент Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор Юрій Петрович Вдовиченко, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Володимир Ісаакович Медведь і доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії у сфері репродуктології Світлана Іванівна Жук, які запевнили, що планують впровадити досягнення, отримані Рівненським перинатальним центром по всій території України.
– Мені дуже сподобався виступ одного з професорів, який сказав:
«Ми, хірурги, бережемо тільки одну людину, а ви спромоглися одночасно боротися за життя двох: жінки та її ще не народженої дитини».
Це були дуже гарні слова і найвища оцінка нашої праці, – каже Володимир Миколайович. – Під час захисту присутні відзначили й дуже добре розуміння цієї патології у керівника нашого закладу. Тому окремо дякували Вікторії Миколаївні за те, що вона підняла та продовжує дану тему, практикуючи індивідуальний підхід у вирішенні проблем зі здоров’ям жінок у період вагітності, й першою в Україні ввела у штатний розпис перинатального центру таку потрібну посаду судинного хірурга.
Тонкощі хірургії почав пізнавати ще студентом
Володимир Миколайович Антонюк-Кисіль народився 17 лютого 1951 року в селі Грушвиця Рівненського району, в сім’ї звичайних колгоспників.
– Мої батьки були простими людьми, але дуже хотіли, щоб я вчився. Я слухався їх і старанно навчався, – розповідає про себе він. – Коли закінчував Грушвицьку середню школу, мав велике бажання вступити до військово-медичної академії. Вступив, але за станом здоров’я не пройшов, тому був одразу відрахований і направлений до Тернопільського державного медичного інституту, який закінчив у 1974 році. Інтернатуру проходив у Рівненській обласній лікарні на базі відділення хірургії під керівництвом Євгена Максимовича Борового. Після закінчення інтернатури мене направили в Дядьковицьку районну лікарню, де я працював на посаді хірурга до грудня 1975 року. А у 1975 році Микола Юрійович Сивий запросив мене до Рівного, у відділення судинної хірургії, яке на той час створювалося в обласній лікарні. Для мене Микола Юрійович, який на той час був головним лікарем цього закладу, став взірцем керівника.
Після проходження навчання в 1976 році я почав працювати судинним хірургом. Спеціалізацію проходив у Москві, в Інституті серцево-судинної хірургії імені А.Н.Бакулєва. У 1979 році вступив туди ж до аспірантури, де під керівництвом професора Анатолія Володимировича Покровського (на даний час академіка) захистив кандидатську дисертацію із судинної хірургії «Реваскуляризація глибоких вен стегна». Напевно, я так і залишився б у Москві, там мені пропонували докторантуру, але у зв’язку з сімейними обставинами мусив повернутися назад, у Рівненську обласну лікарню.
У відділенні судинної хірургії Володимир Антонюк-Кисіль набував досвіду і проходив становлення під керівництвом легендарного судинного хірурга Олексія Олексійовича Гуча, який справедливо вважається засновником судинної хірургії Рівненської області.
– Це була дуже цікава, неординарна особистість. Головним гаслом Олексія Олексійовича були слова:
«При порятунку людини потрібно зробити все, що можна, і навіть трохи більше».
Цієї настанови я дотримуюся завжди. Взагалі ж тонкощі хірургії й розуміння її краси я почав пізнавати ще студентом, переймаючи досвід колишнього завідувача кафедри госпітальної хірургії Тернопільського медичного інституту Юрія Теофіловича Коморовського, – продовжує згадувати лікар. – Ходив до нього у хірургічний гурток чотири роки поспіль. І вже наприкінці навчання в інституті завжди був його асистентом. На той час частину роботи в операційній він спокійно доручав виконувати мені. Саме тоді я зрозумів: лікар ніколи не має втрачати допитливості, він, як першопроходець, все життя має бути в стані пошуку. І все життя має навчатися, пізнавати нове.
У 1998 році Володимира Миколайовича призначили завідувати відділенням судинної хірургії тоді вже Рівненської обласної клінічної лікарні. На цій посаді він плідно працював до 2012 року, виховавши плеяду власних учнів.
Жінка і дитина – одне ціле
Так вийшло, що кожен новий етап у житті нашого героя був одночасно і болісним, і продуктивним. Бо навіть негативні фактори поступово перетворювалися на позитив, даруючи розуміння: все, що відбувається, – на добро.
– У 2012 році я змушений був піти з відділення. Вирішив зайнятися тим, чим найбільше хотів займатися – наукою, – пояснює Володимир Миколайович. – І майже одночасно мене запросили працювати в Рівненський обласний перинатальний центр, який очолює Вікторія Миколаївна Єнікеєва. Завдяки її таланту організатора, її баченню перспектив, бажанню стати на захист жінки з венозною патологією я став першим в Україні судинним хірургом у складі перинатального центру. І цей досвід став для мене вирішальним. Адже будучи судинним хірургом загального напрямку, я ніколи не розумів, наскільки складна і продумана будова жінки, наскільки важливим для неї є супровід хірурга мого профілю у період вагітності.
Колись я писав у одній зі статей, що вагітність має прикрашати жінку. Для того, щоб вона була щасливою матір’ю, їй треба в цьому допомагати. Зменшити біль, усунути косметичні прояви патології. Хоча й кажуть, що жінка повинна народжувати в муках, але ніхто не стверджує, що вона мусить у муках виношувати дитину. Навпаки, нормальна вагітність має проходити легко і радісно. Тому нам потрібно так допомогти жінці, щоб у її житті завжди все було гаразд.
Розповідаючи про особливості роботи у перинатальному центрі, Володимир Миколайович не заперечує, що будь-яке втручання для організму вагітної – значний стрес. Але уникнути його не завжди можливо. Тому він розробив власний, дуже розумний психологічний підхід до підготовки жінки перед операцією.
– Оперуючи вагітну, я завжди пам’ятаю, що в операційній знаходяться двоє – мама та її майбутня дитина, – пояснює лікар. – Дуже важливо, щоб між ними не було конфлікту, адже маючи венозну патологію, яка майже завжди супроводжується болем і судомами, жінка живе у постійному стресі, а такий стан небезпечний і для неї, й для плоду. Причому, якщо мама, маючи досконалу нервову систему, ще може якось впливати на своє самопочуття, руйнуючи стресові гормони, то дитина – ні. І коли гормони стресу накопичуються у навколоплідних водах, то це може закінчитися плачевно. Наприклад, зарубіжні дослідники помітили одну річ: чим довше існує хронічний біль в організмі жінки, тим більшим є відсоток народження у неї дитини з аутизмом, епілепсією або іншими розладами. Тому без розірвання цього замкнутого кола не обійтися, але пропонуючи жінці оперативне втручання, я завжди прошу її поговорити із малям: пояснити йому свій стан і необхідність лікування. Ще краще, коли про це домовляються троє: тато, мама і майбутня дитинка.
А насамкінець скажу: я щасливий тим, що маю улюблену роботу і можливість займатися наукою, радий, що колеги з розумінням ставляться до моїх прагнень, повністю поділяють мої думки і радіють із наших, безперечно, спільних успіхів. Спасибі вам усім за те, що ви поряд!
Неля ЗАБОЛОТНА
Джерело: Медичний вісник