У 1970-х роках сербська художниця Марина Абрамович провела експеримент: вона нерухомо стояла в одному з виставкових центрів, а поруч з нею лежали різноманітні предмети – від молотка з пістолетом до акварельних фарб. При цьому людям дозволялося взяти будь-який з цих предметів і робити з Мариною те, що їм заманеться.
Незаперечний авторитет в світі сучасного мистецтва, Марину Абрамович називають бабусею мистецтва перформансу. Про її виступи продовжують говорити десятиліття по тому. Одна з найвідоміших її акцій називалася «Rhythm 0» і була організована в 1974 році в Неаполі.
Задумка перформансу «Rhythm 0» була дуже проста:
Абрамович мала стояти смиренно протягом шести годин, в той час як люди, які прийшли на неї подивитися, могли робити з нею все, що їм заманеться, використовуючи будь-який з 72 предметів, які вона поклала на стіл поруч.
Абрамович стояла посеред кімнати з табличкою на грудях, яка свідчила: «Інструкції: на столі лежать 72 предмета, які можна застосовувати до мене як хочеться. Перформанс. Я – об’єкт. У цей проміжок часу я несу повну відповідальність. Тривалість: 6 годин (8 годині вечора – 2 годині ночі) ».
На столі лежали «предмети для задоволення» і «предмети для знесення споруд». Серед нешкідливих предметів були квіти і пір’я. Серед небезпечних – ніж, леза для гоління і заряджений пістолет.
Спочатку глядачі соромилися, тільки дивилися на неї, дарували троянди, цілували. Але потім роздягли, розмалювали і навіть порізали. Хтось розгорнув її навколо осі. Хтось підняв її руки вгору. Один чоловік використовував лезо, щоб зробити у неї на шиї надріз. Глядачі міняли положення тіла художниці. Деякі прикріплювали до неї різні предмети. Деякі чоловіки роздягали і лапа її. Причому свої дії вони супроводжували сміхом. Перформанс був зупинений охороною будівлі, коли один з відвідувачів взяв пістолет.
На третю годину з неї зрізали лезами весь одяг. На четверту годину тими ж лезами почали досліджувати її шкіру. Її піддали всяким домаганням. Хтось змусив її направити на себе пістолет. Вона була так зосереджена на перформансі, що не стала б чинити опір нічому.
Власні враження Абрамович від того, що люди з нею робили, виявилися ще більш жахливими. Художниця згадує:
“Спочатку глядачі дуже хотіли зі мною пограти. Потім вони ставали все більш агресивними, це були шість годин справжнього жаху. Вони відрізали мені волосся, встромляли в тіло шипи троянд, різали шкіру на шиї, а потім наклеїли пластир на рану. Після шести годин перформансу я зі сльозами на очах гола пішла в сторону глядачів, чому вони в буквальному сенсі вибігли з кімнати, так як зрозуміли, що я «ожила» – перестала бути їх іграшкою і почала сама керувати своїм тілом. я пам’ятаю, що, прийшовши в готель в цього вечора і подивившись на себе в дзеркало, я виявила у себе пасмо сивого волосся … “
Ця робота розкриває щось жахливе про людство. Як швидко людина може заподіяти тобі біль при відповідних обставинах, як легко обмежити доступ людини, яка не чинить опір, яка не захищає себе. Вона показує, що, якщо створити відповідні обставини, більшість «нормальних» людей, очевидно, можуть стати дуже жорстокими … “
Джерело: Вікіпедія