У пожовклих архівних книгах – живі сліди наших предків. Ім’я прапрадіда, записане рукою священника, чи сповідальний список із XVIII століття стають ключами до минулого. Архівістка й історикиня Людмила Леонова розповідає, як почати власне генеалогічне дослідження та чому кожна знайдена сторінка може змінити сприйняття власної історії.
Слідами предків крізь пожовклі сторінки
Уявіть, що ви тримаєте аркуш, якому понад сто років: на ньому – ім’я прапрадіда, його зріст і колір очей, записані рукою священника. Або в пожовклій метричній книзі – запис про весілля прабабусі в глибині XIX століття. Генеалогія відкриває двері до минулого, де кожен документ стає ключем до нової історії. Чому це схоже на детектив і з чого почати свій пошук?
Ключі до сімейних архів
– Пані Людмила, ви маєте багаторічний досвід у генеалогічних дослідженнях. Як почалася Ваша робота в цій сфері?
– Я працювала в державному архіві Рівненської області, де одним із основних завдань було виконання генеалогічних запитів від людей та установ. Це і стало поштовхом. Спочатку, десь 10–15 років тому, зверталися переважно іноземці, адже в Україні тоді генеалогія не була популярною. Але з часом, коли люди почали оформлювати документи – карту поляка чи литовця, – інтерес зріс. Дослідження родоводу захоплює: одна знахідка веде до іншої, і ти вже наче детектив. Ця робота стала моєю професією майже на все життя.
– Які основні джерела інформації використовуються для генеалогічних досліджень?
– Головне джерело – метричні книги, де до 40-х років XX століття в церквах, монастирях, костьолах чи синагогах фіксували народження, шлюби та смерті. У метричній книзі за 1870 рік, наприклад, є три розділи: народження, шлюби і смерті. В одній книзі може бути до 500 записів.
Також важливі сповідальні відомості: в них вказували всю родину й вік кожного на момент сповіді. Це дозволяє, наприклад, обчислити рік народження прадіда, віднявши його вік від року сповіді.
Є й брачні обшуки – своєрідні протоколи перед вінчанням. Нареченого й наречену розпитували: чи перший це шлюб, чи є діти, чи досягли вони 18 років, чи не є родичами. Якщо наречений був чиновником, потрібен був дозвіл керівництва. Священник тричі оголошував про шлюб на службах, як у фільмах: «Якщо хтось проти, скажіть зараз або мовчіть навіки».
Ще одне джерело – ревізькі казки XVIII–XIX століть. Це списки населення для оподаткування, де фіксували всіх членів родини: дітей, дружину, навіть бабусю. Також цінними є списки виборців, формулярні списки (аналог сучасних особових справ), документи навчальних закладів. Наприклад, у журналах Рівненської гімназії XIX – початку XX століття вказували прізвище, стан, рік народження, імена батьків. Є ремісничі карти з біографіями та фото, списки платників податків, а також документи про рекрутів.
Тіні воїнів минулого
– Розкажіть детальніше про документи про рекрутів і їхню цінність для генеалогії.
Документи про рекрутів – це унікальне джерело, особливо з першої половини XIX століття. У Рівненському рекрутському управлінні проводили облік чоловіків, які підлягали мобілізації. Лікарняна комісія оглядала призовників і складала формуляри, де вказували все: зріст, колір очей, волосся, загальний опис зовнішності. Це дозволяє уявити, як виглядав ваш прадід. Наприклад, можна дізнатися, що він був «високого зросту, з блакитними очима і русявим волоссям».
У польський період (міжвоєнний час) Рівненське повітове староство також вело облік чоловіків через військовий відділ, але ці документи погано систематизовані. Уявіть: тисячі справ у папках, і щоб знайти потрібну людину, треба переглядати їх поаркушно. На жаль, таких документів збереглося небагато, але якщо пощастить знайти – це справжній скарб. Вони дають не лише біографічні дані, а й змогу створити віртуальний образ предка.
Перші кроки до розгадки родоводу
– Які труднощі виникають під час генеалогічного пошуку?
– До 2000-х років головною проблемою був брак електронних баз даних. Треба було вручну переглядати кожну архівну справу – це забирало багато часу. Тепер архіви створили бази за метричними книгами, і за лічені хвилини можна знайти потрібний запис. Оцифровка документів, яку активно проводять в Україні, зокрема за участю FamilySearch, значно полегшила доступ.
Але старі рукописи XVII–XVIII століть тяжко читати без знань палеографії – священники писали нечітко. Крім того, індексація прізвищ ще не розвинена, що ускладнює пошук конкретної людини.
– Як початківцям організувати пошук інформації про свій родовід?
– Починати треба з живих родичів – бабусь, дідусів. Сядьте з ними, візьміть альбом із фотографіями, запишіть спогади. Наприклад, мій дядько підписав старі фото – і це стало поштовхом для моїх досліджень.
Далі звертайтеся до архівів. На сайтах державних архівів, зокрема Рівненського, є розділ «Е-архів» з оцифрованими описами справ і метричними книгами. Можна знайти справу за населеним пунктом і роком. Якщо прадід народився 1917 року в Мізочі – шукайте метричні книги саме за цей період. Також перевірте списки виборців, особові справи, документи про рекрутів чи ремісничі карти. Для документів після 40-х років слід звертатися до РАЦС, де зберігаються акти до 75 років, після чого вони передаються в архів.
Цифрові двері в минуле
– Як оцифровка змінила доступ до генеалогічних документів?
– Оцифровка зробила революцію. Раніше читальні зали архівів були переповнені, люди записувалися через електронну чергу. Зараз, через війну та ковід, фізичних відвідувачів менше, але багато документів доступні онлайн. На сайті Рівненського архіву в розділі «Е-архів» є оцифровані метричні книги, систематизовані за періодами: дорадянський, радянський, період незалежності.
Я ж надаю перевагу оригіналам – на комп’ютері тяжче вдивитися в деталі. До того ж, індексація прізвищ ще не розвинена, тож пошук конкретної людини може бути складним.
– Чи є волонтерські ініціативи для індексації документів?
– У Facebook є групи, де волонтери діляться знахідками й виписують прізвища з метричних книг. Але це не масово. В Україні бракує законодавства про волонтерство в архівах. У Польщі я працювала волонтером у національному архіві офіційно, а в нас такого немає. Волонтерам потрібна підготовка: помилка в прізвищі може зіпсувати пошук.
Майбутнє за програмами розпізнавання рукописного тексту – вони могли б значно спростити індексацію, але поки що це ручна робота.
Пробудження інтересу до коренів
– Які поради дасте молоді, яка хоче досліджувати свій родовід?
– Молодь цікавиться генеалогією, якщо це пов’язано з навчанням – дипломними чи рефератами. Але я раджу не чекати приводу. Почніть із сімейного архіву: фотографії, документи, спогади родичів. Мій дядько, наприклад, підписав старі фото, і це дало мені поштовх.
Генеалогія – це допоміжна історична наука, що вимагає знань палеографії, хронології, геральдики. Старі документи, особливо XVII–XVIII століть, тяжко читати без підготовки. Якщо хочете займатися професійно – вивчайте історичні періоди та рукописні тексти. І головне – не відкладайте: розмовляйте з родичами, поки вони живі. Їхні спогади – безцінне джерело.
Від лекцій до 3D-подорожей
– Чи є у Вас нові проєкти, пов’язані з генеалогією чи краєзнавством?
Зараз я готую лекцію про старі кладовища Рівного – їхню історію, відомі імена, вимоги до поховань. Це частина грантового проєкту, пов’язаного з єврейським кладовищем.
Також проводжу краєзнавчі лекції й екскурсії – про гастрономічну історію Рівного чи водопостачання міста. У 2019 році ми організували 19 майстер-класів із генеалогії, і вони мали великий успіх.
Зараз у бібліотеці половину мого робочого часу займає публічна діяльність: лекції, екскурсії, презентації. Наприклад, онлайн-подорож центральною вулицею Рівного з 3D-моделями будинків. Генеалогія й краєзнавство – це історії про побут наших предків, які оживають через документи.
Читайте також: Богушів – село, де історія дихає крізь дуби й воду