Маски вкрали посмішки в американців. Такого висновку дійшов рівненський лікар Павло Сільковський.
Відомий у місті Рівне лікар нещодавно повернувся з США. Своїми враженнями від подорожі він поділився у Фейсбуці.
Зовсім недавно випала нагода подорожувати в Штати. Благо, наша держава у них в списку дозволених. На відміну від громадян ЄС, які досі не можуть туди летіти. І це було першим здивуванням, бо ЄС українців до себе поки не пускає. На відміну від США, які відкриті для українців, але закриті для громадян ЄС.
Інше здивування в аеропорту. В приміщенні постійно наголошують, щоб тримати дистанцію. Але перед посадкою ти проходиш додатковий огляд і переходиш у певний закритий простір, в якому навіть сидячих місць на всіх не вистачає. Ні про яку дистанцію там мова уже не йде. А потім приблизно 300 пасажирів розсідаються поряд на кріслах і більше 10 год спокійно летять з дистанцією лікоть в лікоть. Але це так, між іншим.
Взагалі подорож за кордон після року жорстких обмежень викликає у тебе масу емоцій. А можливість зайти поїсти і відвідати цікаві місця – захоплення, як ніби ти перший раз це все бачиш і відчуваєш. І все ж, дуже цікаво було порівняти, як по різному підходять до обмежень різні штати однієї країни.
На Флориді, наприклад, карантину де-факто немає. А у столиці США створюється враження апокаліпсису. Всі заклади працюють лише на виніс, багато взагалі зачинено. Людей на вулиці немає, а 6-смугова дорога в центрі міста – порожня в годину пік. Охоронець одного з закладів у столиці зробив нам коректне зауваження, що не завадило б одягнути маску навіть на вулиці. Натомість, в Індіані написано, що маски не є обов‘язковими навіть в приміщеннях.
Часто великі компанії мають свої правила, незважаючи на обмеження, які діють в штаті. В результаті на одній і тій же плазі один ресторан відкритий і там всередині зайняті столики, інший працює лише на виніс і навіть крісла на вулиці перевернуті і огороджені. Так що поїсти можеш лише в машині.
Люди рятуються хто як може і як розуміє. І навіть політичні симпатії впливають на розуміння американців. Бо найчастіше якщо ти симпатизуєш республіканцям, то до масок ставишся так собі. А якщо демократам – то маску, одну або декілька, носиш завжди і всюди.
Загалом, Америка мені подобалась завжди. І я починаю скучати за нею на наступний день після повернення додому. Втім, найбільше моє розчарування у цій поїздці – майже повна відсутність фірмових американських посмішок. Маски вкрали у людей посмішки. І хоч мені апелюють, що ті посмішки були фальшивими, все ж це набагато краще, ніж справжнє і щире нахмурення. Ти маєш зовсім інші відчуття, коли перша людина, яка тебе зустрічає в країні, протягує тобі твій паспорт, посміхається і промовляє: «Welcome to USA!” Ніж коли недбало кладуть твій паспорт на стійку і, не відриваючи очей від столу, похмуро кидають: «Проходьте!»
Проте, зараз і посмішки, і оскал – усе заховане під масками. І коли мені говорять, що маски з нами назавжди і за цим наше майбутнє, то внутрішньо я протестую. Бо не хочу такого майбутнього ні собі, ні своїм дітям. Я хочу, щоб маски залишились в операційних, а хірургічні рукавиці віддали хірургам. Я мрію повернутися до США і побачити там масу зустрічних посмішок. І мрію, щоб один одному посміхалися українці. Нам так цього не вистачає. Хоч це так просто і так складно для нас водночас…