Вибору дитини передували довгі роздуми. Ніяк не могла визначитися, кого саме хоче всиновити – сина чи дочку. Так тривало доти, доки під час чергових відвідин дитячого будинку її погляд не зупинився на очах малолітньої дівчинки. «У ту мить, – розповіла згодом жінка, – у мене щось у серці тьохнуло. Я вмить збагнула, що це – моя дитина».
Материнський інстинкт виявився настільки сильним, що її не злякали ні розписані на трьох аркушах медичні діагнози дівчинки, ні настирливі відмови знайомих. І любов сотворила справжнє диво. Обводивши дитину по десятках лікарів, мама поставила її на ноги. «Тепер і не знаю, – зізналася жінка, – як би жила без своєї дочки».
Ця розказана якось заступницею начальника Служби у справах дітей Світланою Перетятко зворушлива історія мимоволі викликала цікавість: чи часто трапляється подібне?
– Від усиновителів не раз доводилося чути, що всиновлені ними діти народжені не біологічно, а серцем, – каже Світлана Миколаївна. – Тому вони з ними «возяться» навіть більше, ніж з рідними. У будь-якому випадку не менше. Це я знаю точно, бо працівники нашої Служби систематично відстежують, як виховуються діти у родинах усиновителів. Батьки турбуються про їхній повноцінний розвиток, тому віддають дітей у спортивні секції та творчі гуртки, разом з ними їздять на відпочинок. Усиновителі отримують за це безцінну винагороду – щиру вдячність і безмежну любов тих, кого вивели на життєву дорогу.
– Скільки у нас, в Рівному, усиновлених дітей?
– Нині у нашому місті проживає 65 усиновлених дітей. В тому числі семеро знайшли собі сім’ї торік і двоє – вже в цьому році. Разом з тим для влаштування в сімейні форми виховання дітей старшого віку створюються дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї. Зараз у таких родинах проживає 26 дітей-сиріт та тих, хто позбавлений батьківського піклування.
– А чи багато тих, хто поки що без батьків?
– На жаль, їх ще достатньо. А якщо конкретно, то у нас є ще 32 дітей, які можуть бути усиновленими. Так, для влаштування у сімейні форми виховання старших дітей є дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї. Нині в Рівному функціонують два будинки сімейного типу і 6 прийомних сімей. Тут виховуються 26 сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. З цих сімей за роки їхнього існування стали повнолітніми 34 дитини.
Звісно, було б добре, якби на повну запрацювала патронатна форма виховання дитини. Тобто з’явилися патронатні сім’ї. На жаль, у Рівному таких поки що немає, хоча ми проводимо широку інформаційну роботу. Пропонуємо охочим, щоб вони на якийсь час брали до себе дітей, а відтак не було б потреби віддавати їх в інтернатні заклади. Можливо, з часом ситуація зміниться, оскільки кілька подружніх пар вже подали заяви на створення патронатних сімей. Наразі триває процес підготовки необхідних документів.
– Світлано Миколаївно, а чому так складається, що з одного боку є, скажімо, діти-сироти, а з іншого – чимало бажаючих когось всиновити?
– Так, справді. На обліку Служби у справах дітей нині перебуває 11 рівненських сімей, які хочуть взяти на виховання дочку чи сина. Чому досі не взяли? Різні причини бувають. В основному громадяни хочуть, по-перше, всиновити маленьких дітей, а по-друге, – здорових. А в нас серед невсиновлених в основному діти старшого віку, до того ж є й хворі. Тобто високі шанси знайти нову сім’ю мають діти до п’ятирічного віку. Торік, для прикладу, усиновлено семеро таких діток.
– Мова про тих, кого покинули у пологовому будинку?
– І не тільки. Це можуть бути діти-сироти, в яких померли батьки. Є ті, мама і тато яких позбавлені батьківських прав або перебувають у місцях позбавлення волі. Хоча бувають і випадки відмови. У минулому році, скажімо, в пологовому відмовилися від двох немовлят. Йдеться про новонароджених малюків одиноких матерів, на яких справи про позбавлення їх батьківських прав перебувають у судах. Коли вони будуть позбавлені батьківських прав, діти матимуть шанс на усиновлення. Для однієї вже знайшлися батьки, які познайомилися з дитинкою. Ось-ось буде розглядатися справа в суді щодо усиновлення.
– Кому можуть відмовити в усиновленні?
– Якщо сім’я відповідає усім вимогам, ми не можемо їй відмовити. Вже хоча б через те, що право дитини на сім’ю прописане всіма законами. І це не лише нормативна база, а й закон природи. Тільки в родині дитина пізнає турботу і любов, почуває себе щасливою.
Хоча всяке буває. Не так давно приходила до нас доволі зріла пара. Обом далеко за 50. Він – колишній військовий. В обох дорослі діти, навіть внуки є. Але їм захотілося мати спільну маленьку дитинку. Відмовити, звісно, ми не можемо. Втім, поспілкувавшись з ними про те й про се, порадила їм не поспішати, добре все обдумати, більше часу проводити з дітьми і внуками. Видно, змінили своє рішення, бо більше не приходили. Мабуть, усе зважили – виховувати в такому віці маленьку дитину нелегко.
– Часто вам дякують батьки, які знайшли собі діток?
– Нерідко. І дякують, і приходять за порадою. Чого душею кривити, приємно, коли твоє праця була не марною. Та найбільш позитивні емоції виникають, коли, бува, йдеш вулицею і зустрічаєш щасливу сім’ю, до створення якої маєш причетність. Так хочеться, щоб у нас було якомога більше щасливих родин!
Розмову вів Василь ГЕРУС