Пророчі слова старшого лейтенанта Аль Шамі Фареса викарбовані на муралі в холі Рівненського ліцею №1, де тридцятирічний командир роти зображений іще з один загиблим у боях з окупантами випускником цього навчального закладу – Василем Лісовським. Полеглі за рідну землю Герої, віщує автор пісні, вічно житимуть у пам’яті нащадків, «як всі в Україні відважні й хоробрі сини».
Аль Шамі Фарес: «Ваш син буде жити в серцях українців Героєм!»
Ці пророчі слова Герой України Аль Шамі Фарес написав за декілька місяців до своєї загибелі.
…Серце мужнього воїна перестало битися 12 травня 2022 року в районі населеного пункту Рубіжне. 29 вересня 2023 року Президент України посмертно присвоїв Аль Шамі Фаресу звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність і героїзм. Похований Герой в селі Олександрія Рівненського району.
У школі Фарес вважався неформальним лідером
Рівнянка Людмила Аль Шамі повернулася з Йорданії в Україну з трьома дітьми – сином Фаресом та донечками Нурі і Абірі – в 2009 році. (Син народився і жив до трьох років в Рівному, дочки з’явилися на світ в Йорданії, – прим. автора). Їй дала притулок рідна сестра, що мешкає в Клевані, а згодом Людмила винайняла квартиру у Рівному. Серед дітей сину найважче було долати мовний бар’єр.
Аль Шамі Фарес спочатку вивчив російську мову за допомогою телевізора, дивлячись кінофільми, новини. Але вона для нього не була в пріоритеті.
«У наш навчальний заклад діти пані Людмили прийшли в 2010 році, – розповідає Олеся Ткачук, учителька української мови і літератури Рівненського ліцею №1. – У хлопця не було документів для того, щоб навчатися у 10 класі. Він змушений був вчитися паралельно екстернатом, щоб отримати свідоцтво за 9 клас.
У мене ще таких талановитих учнів, як Фарес, не було. Йому легко підкорялися фізика, математика, хімія, інші предмети. Коли ми писали диктант з української мови, то він ставив і розділові знаки. Це мене неабияк подивувало. Пізніше стало зрозуміло, як він так швидко орієнтується в правописі – бо писав музику, мав гарний музикальний слух.
Якось звернулася до юнака: якщо тобі наразі легше висловлювати свою думку російською мовою, то переходь на неї. А він знову здивував: «Я не можу говорити з вами російською, бо це пацаняча мова!». Цікавий вердикт, який прозвучав з вуст дитини. Фарес досконало вивчив українську мову. Справляв таке враження, що він нібито постійно жив в Україні».
У школі Фарес вважався неформальним лідером. Він був старшим на півтора року від своїх однокласників; запалював їх позитивом, своїм репом, який виконував англійською мовою. Коли заходив у клас, хлопці і дівчата зустрічали його оплесками. Показував іншим приклад, як треба ставитися до навчання. Казав, як дорослий: мене дивує, що тут не хочуть вчитися… У нас, в Йорданії, також можна не вчитися. Але якщо тато заплатив за навчання, ти повинен сумлінно здобувати освіту.
Він був вихований на інших цінностях
Правда, коли навчався в 11 класі, деякий час перестав ходити до школи. Пояснював це тим, що батько має зробити йому виклик і він поїде здобувати знання до США. Олеся Ткачук переконала тоді хлопця: «Повертайся, навчатимешся в нашій школі до того часу, поки тато не зробить тобі виклик. Тобі треба скласти тести на зовнішнє незалежне оцінювання». І він погодився.
Розумів також, що на ньому лежить велика відповідальність по догляду за сестричками – забирав їх з школи, готував їжу. Бо мати була зайнята зароблянням на хліб насущний, працюючи на двох-трьох роботах.
Фарес, і це відзначають усі, хто його знав, був дуже чесний, принциповий, мав загострене почуття справедливості. Коли, приміром, в школі збирали кошти на проведення якихось заходів, проявляв публічний протест. Він був вихований на інших цінностях, чеснотах, тому не розумів, навіщо має здавати свої гроші, яких у сім’ї завжди не вистачало. До слова, хлопець і навчався, і водночас заробляв на прожиття, підпрацьовуючи в супермаркетах.
У 2012 році, успішно склавши тести на ЗНО, вступив на державну форму навчання до Національного університету водного господарства та природокористування. За словами Людмили Аль Шамі, її син при вступі до цього закладу не наймав репетитора, нікому не давав хабара – це було для нього принципово. Він обрав меліоративний факультет, але згодом розчарувався. Говорив: «Що я буду мати з цієї меліорації?!».
Тоді хлопець круто, на 90 градусів, поміняв життєві орієнтири – підписав контракт із Збройними силами України. Він став цінним військовослужбовцем для нашої армії, бо знався на ІТ-технологіях, відмінно говорив англійською мовою.
«Я першою зізналася, що його люблю»
П’ятнадцятирічна Надійка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком в кафе Рівного. Дружба зав’язалася не відразу – один до одного придивлялися. У 2014 році Фарес пішов на війну в зону АТО. Хоча був дуже юним для війни. Дружба між ними продовжилася в телефонному режимі.
«Я першою зізналася, що він мені дуже подобається, – розповідає Надія. – Після цього мого судженого «прорвало» – почав мені говорити про свої почуття, мовляв, не може жити без мене».
Саме на фронті, в зоні АТО, визріло рішення стати офіцером. Він обрав для навчання Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.
«Я в зоні АТО розвідник, – казав він Надії. – Тепер хочу вивчитися на піхотинця».
Він дуже сумлінно опановував військову науку. Спочатку курсанти жартома називали його «терористом», а згодом дуже заповажали. Керівництво цього навчального закладу ставило Фареса в приклад іншим.
«Саме під час навчання Фареса в академії ми розписалися, – продовжує Надія. – Це було у Львові. Весілля не справляли. Коли мій чоловік познайомив із своєю мамою, то я отримала від неї перше завдання… – почистити картоплю. Тест склала на успішно».
Після закінчення академії Фарес продовжив службу командиром взводу в батальйоні, який дислокувався в Міжнародному центрі миротворчих сил та безпеки. Разом з підлеглими брав участь у численних навчаннях та тренуваннях. Зокрема, шліфувував військову майстерність разом з американським батальйоном під час багатонаціональних навчань «Combinet Resolve XIV». Умілі дії українців були високо оцінені командуванням 7-ї армії США.
Численні подяки, визнання «Кращий командир» гріли його душу. Але найбільшою радістю було для нього народження донечки Мір’ям.
«Будемо захищатися!»
…Повномасштабне вторгнення російського агресора в Україну Аль Шамі Фарес сприйняв без паніки:
«Будемо захищатися!»
Як командир механізованої роти отримав завдання тримати оборону в Київській області. В одному з боїв куля влучила йому в рацію, яку носив на плечі, і таким чином врятувала йому життя. За оборону Київщини отримав медаль «За військову службу Україні».
Саме у ці дуже тривожні для нашої держави дні народилася знаменита його пісня «Матерям». Читаєш, і мороз по шкірі. Здається, він писав її серцем.
Чекає матуся на вітер з гарячого сходу, Бо знає, що звістку про сина він їй принесе. Знесилене серце утішить і синовий подих. Та вірить, він вернеться…вірить понад усе. І сниться щоночі, як сина колись повивала, Вдивлялась щаслива у хлопцеві очі ясні. Ой котику, котку, смішну колискову співала, Тепер тільки молиться, щоб уцілів на війні. Приспів Молилася Богу, живий щоб вернувся додому. Втираючи сльози, читала короткі рядки. Вчувались за хвірткою кроки до болю знайомі, А душу ятрили сумні і тривожні думки. Та звістка, як лезо, і вмить постаріла від горя. В розкішнім волоссі зрадливе пасмо сивини. Ваш син буде жити в серцях Українців Героєм, Як всі в Україні відважні й хоробрі сини.
Після Київщини підрозділ, яким командував Фарес, передислокувався на Харківщину. У квітні йому вдалося ненадовго вирватися до дружини і доньки, які в той час жили неподалік Новояворівська. Це була їхня остання зустріч.
12 травня 2020 року в районі населеного пункту Рубіжне перестало битися мужнє серце воїна. Його бойові побратими розповіли, що в той роковий день, ближче до вечора, диверсійно-розвідувальна група ворога тричі вистрілила по командирській машині. Постріл у двері кабіни був фатальним – ворожа куля пройшла під рукою і застряла в тілі. Якби влучила в бронежилет, може, все обійшлося б… А так шансів на порятунок не було жодних.
Згодом позиції, які раніше утримували наші бійці, зайняли орки. Вони дізналися, що за кермом у той час перебував командир механізованої роти. Російські пропагандисти з великою радістю повідомили, що ліквідували «терориста» і «найманця».
Число 12 для родини Аль Шамі – особливе
Для нашого Героя число 12 із позитивного перетворилося на рокове. «12 травня 2012 року він закінчив школу, отримав атестат про освіту, – говорить його дружина. – А рівно через 10 років, 12 травня 2022 року, пішов назавжди від нас.
Про магію цього числа для нашої родини. Я народилася 12 березня 1996 року, донечка Мір’ям – 12 жовтня 2017 року, у моєї мами день народження – 12 липня.
За пів години до тієї трагічної події чоловік зателефонував до мене, перемовився кількома словами з донечкою. Сказав на прощання: «Сумую! Не можу більше говорити, бо дуже поспішаю!».
У той день, коли не стало чоловіка, я не могла знайти собі місця. Взяла в руки молитовник і вперше з ним заснула. Прокинулась вночі, а чорні думки лізуть і лізуть в голову: щось сталося непоправне!».
Материнське серце відчувало велику тривогу
– Цей день, 12 травня, на превеликий жаль, став для мого сина фатальним, – говорить Людмила Аль Шамі. – Сталося так, як він написав у своїй пісні «Матерям». Це передчуття, очевидно, переслідувало його постійно під час повномасштабної війни.
У мене напередодні загибелі сина також було тривожне передчуття. Сон дивний приснився, ніби я зайшла в католицький костел, де було повно люду. А під куполом побачила риси жінки, схожі на Божу Матір. Вона була покрита не хусткою, яку зазвичай носять жінки, а неймовірної краси шарфом. Богородиця була дуже схвильована.
Цей сон по-різному можна тлумачити. Я ж думаю, що Божа Матір прийшла в храм до тих людей, які втратили на війні своїх синів, чоловіків, щоб підтримати, вселити надію…
Я вдячна Богу, що він подарував мені такого сина. Його любили всі: і діти, і дорослі. Як він любив Україну! Пригадую, коли отримував український паспорт, то з гордістю говорив: «Я – українець!».
Він пішов захищати нашу державу, захищати матерів. Але війна безжальна! Син відійшов від нас у засвіти молодий, дужий, йому б жити, творити, обнімати дружину, леліяти донечку. Але доля, на жаль, розпорядилася інакше.
Сьогодні Україна в сльозах. Скільки синів своїх вона вже втратила! Матері, дружини, сестри звертаються до Всевишнього: захисти, подаруй мир!
– Мій син знову повернувся у Рівненський ліцей №1 – на його честь рік тому тут створили мурал, – продовжує пані Людмила. – Я побувала на його відкритті, розповідала хлопчикам і дівчаткам: він пішов захищати вас, ваше дитинство, юність. В їхніх очах бачила непідробний інтерес. Гарне у нас молоде покоління підростає!
Людмила Аль Шамі говорить, що художник Андрій Шостак вдало намалював портрет сина, передав його риси, мужній, вольовий погляд.
Тут, у фойє, за скляними вітринами, зберігаються речі Героя: військова форма, берці, рукавиці. Дружина Надія пообіцяла також принести прострелену рацію, якою користувався її чоловік.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Читайте також: Український ринок готовий виробляти понад мільйон дронів
- Двох рівнян на браконьєрстві виявили поліцейські
М’ясо косулі, птаха та зброю виявили у браконьєрів на Рівненщині.