Пластуни не помирають – Давидюк Тарас.
«У Пласті не говорять, що пластуни помирають – вони «йдуть на Вічну Ватру». Свого побратима Тараса пластуни провели, виконавши дві важливі пісні «Пластовий обіт» і «При ватрі». Усі присутні пластуни, патріотичні юнаки, молодь обійнялися і заспівали пісню «При ватрі»… про волю, що прийде колись…»
Такими рядками завершує відомий краєзнавець Федоришин свій нарис про знаного в Україні зв’якового 33 куреня імені Уласа Самчука Рівненської станиці НСОУ Пласт Тараса ДАВИДЮКА, який віддав своє життя за Україну. 37-річний незламний патріот, загинув під час виконання бойового завдання 3 листопада 2023 року поблизу Роботино на Запоріжчині й долучився до лав Небесного Воїнства.
Тарас Дмитрович Давидюк – український пластун, журналіст, громадський діяч, педагог, військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько- української війни. Народився 28 серпня 1986 року в Рівному. Навчався у Рівненській середній школі №28, Національному університеті «Острозька академія». Політолог. Пластуни не помирають – Давидюк Тарас
З дитинства захопився історією
«Націоналістичні гени» в Тараса Давидюка, зі слів його мами, проявлялися ще з самого дитинства.
– У дитсадку любив співати козацький марш, – розповідає Людмила Давидюк, – а під час урочистостей – нести в руках національний прапор. Вихователька розповідала, що співав хлопчик найголосніше і найдовше. Уже дорослим він дуже пишався своєю дитячою світлиною у вишиванці.
Також із дитинства Тарас любив багато читати.
– Пригадую, якось ми зайшли з сином у книгарню «Знання», – ділиться спогадами жінка. – Йому тоді було не більше 6-ти років. Він то одну книгу хапає, то іншу. Кажу жартома до Тарасика: «Зараз попрошу продавця, щоб тебе в магазині на ніч закрили!». Він підняв голову і каже: «А можна так?!».
Коли Тарас уже подорослішав, то щонеділі відвідував обласну бібліотеку імені Короленка. Із захопленням читав історичні книги.
Свого часу, як розповіла Людмила Давидюк, саме вчитель історії ліцею № 28 дав Тарасові гарну пораду: «Ти так добре історію знаєш. Тобі треба відвідувати молодіжні організації міста». І вручив йому невеличку книжечку, де була зібрана про них інформація.
Перш ніж обрати, Тарас вирішив відвідати всі молодіжні осередки. Побував і в організації «Молодий Рух», офіс якої розташовувався в Народному домі. До нього і долучився. Коли Тарас пояснював свій вибір, то знову здивував: «Я піду туди, де в мені засумнівалися!». Пластуни не помирають – Давидюк Тарас
Він вірив, що має силу щось змінити
З того часу громадська активність стала невід’ємною частиною життя Тараса.
– Він, – веде далі мама, – був організатором та активним учасником громадсько-політичних і патріотичних акцій, таборів, вишколів, акцій проти московської церкви, декомунізаційних заходів, акцій зі вшанування пам’яті героїв національно-визвольного руху України, згодом – героїв російсько-української війни.
Під час навчання в Острозькій академії на спеціальності «Політологія» Тарас продовжив активну роботу в Молодому Русі. Зокрема, коли в університет приїжджав президент-втікач Янукович, Тарас з однодумцями організував протестну акцію «Януковича на нари!». Тодішній ректор Ігор Пасічник запитав його: «Тарасе, ви думаєте, що щось зміните?!».
– Я переконана, – твердить пані Людмила, – він вірив і знав, що має силу щось змінити.
У студентські роки Тарас вступив до національної скаутської організації України «Пласт». Він віддавав усього себе Пласту. Був виховником гуртків «Чорні ступні» та «Вовки», в.о. зв’язкового 33 куреня імені Уласа Самчука.
– Також з 2005 року мій син, – продовжує Людмила Давидюк, – долучився до Молодіжного Націоналістичного Конгресу, очолив Рівненську обласну організацію, у 2008-2014 роках – активіст організації «Активна молодь».
Він завжди був у вирі державотворчих процесів і змін – був учасником Помаранчевої революції, Революції гідності у складі 14 та 15 сотні самооборони. У 2020 році став співорганізатором акцій «FreeRiff» та «FreeKuzmenko». Також координатором Рівненщини на Марші захисників України 24 серпня в Києві. Був головою Рівненського відділення Спілки ветеранів війни з Росією, заступником голови Координаційної ради з питань ветеранів Рівненщини.
Тарас весь час був у русі
«Вперше помітив його в Народному домі у 2004 році в часи Помаранчевої революції, – пише у краєзнавчому нарисі «Розвідник» Микола Федоришин. – Тут був штаб спротиву антикучмівському режиму, який очолював Василь Червоній. Свідома молодь брала найактивнішу участь у революційних подіях: вони – мітингарі, прапороносці, учасники рівненського та київського Майданів. Тарас весь час був у русі. Певно, таким уродився.
Частенько забігав до мене у читальню «Просвіти». Тарас особливо цікавився місцевими пам’ятками археології, історії, архітектури.
Йшли роки. Революція гідності. Російсько-українська війна під назвою АТО. Тарас воював проти російської агресії.
У 2019 році я привів свого молодшого сина Яромира записати у Пласт. Уже не в Народний дім, а в підвал будинку на Соборній, недалеко від міської ради. Це депутати там виділили приміщення для пластунів. Записали хлопця до Тараса Давидюка. Він тільки що повернувся з АТО. Я, як батько, був задоволений, що виховником сина став загартований у боях, свідомий націоналіст. Спілкувались тоді з Тарасом частенько. Говорили про відкриття патріотичного пластунського маршруту в Оржеві (Володимир Робітнцкий – Остап Качинський – Клим Савур), Сухівцях (Ніл Хасевич). Але скоро прийшла війна».
Пластун-сеніор
Студент Національного університету «Острозька академія» Тарас Давидюк у 2005 році став членом місцевого осередку Пласту в Острозі. У 2012-у повернувся в Рівненський Пласт. Пройшов вишкіл юнацьких впорядників число 132, який проходив в Острозі.
Упорядник гуртка «Чорні ступні» та зв’язковий 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука. Виховник та інструктор багатьох пластових таборів. Виховну працю поєднував з обов’язками осередкового старшого пластунства в Рівному.
Член станичної пластової ради Артем Остапюк згадує:
«Він був зв’язковим куреня, координував майже всі хлопчачі гуртки в Рівному. Він був не лише наставником, він був справжнім другом для своїх вихованців. Менші хлопці приходили до нього пити чай. Це його вирізняло з-поміж інших пластунів».
Пам’ятаю, що все недарма.
Бути гідним – щоденний вибір”
Учасник Революції гідності. Взимку 2013-2014 років Тарас Давидюк доброволець у 15-ій «МНКівській», відтак у 14-ій «пластовій» сотнях самооборони Майдану.
Настав час стати зі зброєю в руках на захист нашої держави – вимріяної, виплеканої України, історичної Руси-України. І Тарас Давидюк стає воїном. Пластуни не помирають – Давидюк Тарас
«Останній раз ми бачились із Тарасом на Крайовому пластовому з’їзді, – згадує товариш Тараса по Пласту Юрій Юзич. – Він як зв’язковий куреня був у складі делегації з Рівненщини. Багато хто сумнівався, чи той з’їзд треба було проводити в Києві. А Тарас приїхав – з фронту, у звільнення. Надзвичайно сумлінним був чоловіком. І дуже скромним. Багато років був донором крові – останній його пост на сторінці саме про потребу здачі крові».
Душа юнацької спільноти
Зі спогадів о. Віталія Поровчука: «З Тарасом я познайомився понад двадцять років тому в Народному домі у Рівному. Це було в Молодому Русі, де тоді збиралася патріотична молодь міста – переважно студенти. Тарас прийшов до нас старшокласником і я зразу помітив у ньому дві важливі для мене речі – доброту з відкритістю до людей та обізнаність з українським патріотизмом. Тоді у Молодому Русі провадився вишкіл молоді для боротьби, як ми казали, за українську Україну. Розуміли, що український народ чекають серйозні випробування…
Хоч я був старший за Тараса на 17 років, та мав з ним багато спільних поглядів, на які інші друзі, можливо, не звертали великої уваги. А це тема тверезості, тема захисту дітей у лоні мами, несприйняття пропаганди всіляких збочень.
Коли Тарас почав навчатися в Острозькій академії, вивчаючи історію, політологію та інші гуманітарні дисципліни, він став ще більш потрібним для справи. Згодом він і я стали пластунами. Коли мені не вистачало ще одного дорослого для пластових мандрівок з дітьми (бо треба мінімум два виховники), Тарас мандрував з нами. І не просто мандрував – був душею юнацької спільноти.
Довгий час був зв’язковим 33-го пластового юнацького куреня ім. Уласа Самчука. Тобто на ньому була праця з координації роботи нас – виховників та юнацтва. І все це не на зарплаті, а для ідеї та чину, для дітей і молоді, щоб була українська Україна.
Виховник у Пласті. Це треба було бачити, як діти линули до нього, особливо молодші юнаки – в лісі на таборі, у місті в домівці чи у мандрівці. Де Тарас там і ватага хлопців».
З «Горинь.інфо» творив ціннісну команду
Основи професійної журналістики Тарас Давидюк пізнав під час праці у часописі «Волинь». Прийшов час і Тарас засновує і стає головним редактором Рівненського незалежного новинного вебсайту «Горинь.інфо». 2019 рік. З цього часу й аж до початку повномасштабної війни Тарас працював головним редактором і творив маленьку, але ціннісну команду.
«З початку повномасштабної війни Тарас пішов на фронт, – пишуть журналісти Горинь.інфо, – та навіть воюючи, не забував нагадувати для всієї команди про наші засади, багато радив, переживав… Тарас був закоханим у гори, а ще був надзвичайним правдолюбом. Чесний, впертий і вірний своїм словам і Батьківщині, яку захищав».
Журналіст знову пішов на війну
Тарас Давидюк став на захист своєї країни у 2014 році. Почав служити в добровольчому батальйоні «Гарпун», де служило багато пластунів, а також у полку «Миротворець». У різні періоди військової служби він був розвідником, кулеметником і мінометником, побував у багатьох гарячих точках. Тарас Давидюк служив в одному з окремих розвідувальних батальйонів ЗСУ до 2019 року.
24 лютого 2022 року, Рівненський військкомат. Тисячі чоловіків і жінок записуються до лав ЗСУ, аби захистити країну від агресора. Серед них і Тарас Давидюк. Він не вагався: «йти на війну чи ні, я обирав куди».
– Вранці 24 лютого 2022 року Тарас зателефонував до мене: «Мамо, війна!», – згадує пані Людмила. – Біжу до нього додому. Бачу, він уже підготував рюкзак. «Куди ж ти йдеш, тебе ніхто ще не кличе!», – звертаюся до сина. А він так патріотично каже: «Війна, а я буду вдома сидіти?! Мамо, хто як не ми, хто як не я? Поки не дамо кацапам по зубах, спокою не буде!».
Після перемоги планував дописати книгу
На фронті Тарас воював 5 років і 2 місяці в АТО та 1 рік і 8 місяців після повномасштабного вторгнення росії. … За сім років війни він пройшов Горлівку, Світлодарську дугу, Кримське й інші гарячі точки. Крайні місяці воював у підрозділі разом зі своїми побратимами ще з «Гарпуна». Встиг побути і розвідником, і кулеметником, і мінометником. А поміж тим редактором патріотичного сайту «Горинь.інфо».
Про мотивацію, плани й армійські будні Тарас Давидюк розповів в інтерв’ю сайту «Горинь.інфо» (подано у стислому вигляді, – ред.):
– Популярне питання: як ти зустрів ранок 24 лютого? Чи передбачав такий розвиток подій? Як готувався?
Увечері я запрацювався довше, ніж зазвичай. З думкою «сьогодні зроблю більше, щоб завтра менше працювати», ліг спати. Розбудив мене дзвінок кума, який сказав, що почалися ракетні обстріли. Прокинувся, витягнув свій баул з речами «на війну», поснідав і пішов до військкомату. Тоді вразила велика кількість людей перед ним. Зустрів багатьох знайомих. Люди готувалися дати опір загарбникам. Пройшов медкомісію, наступного дня поїхав у військову частину.
Готувався просто: проходив курси домедичної допомоги, купував спорядження і готував запаси речей першої потреби, тримав контакти з побратимами на різні випадки.
– Чи привозив ти матеріали з фронту або ж матеріали, створити які тебе наштовхнуло побачене? Про що вони?
– На фронті я укріплювався у своїх ідейних переконаннях. Також побачене і почуте давало мотивацію працювати надалі на інформаційному фронті більше. Свого часу планував написати книгу про наш добровольчий батальйон і людей з нього. Почав писати за свіжими спогадами ще у 2016 році. Втім, служба у війську, а пізніше робота над сайтом загальмувала цей процес. Проте тепер я точно знаю, що допишу книгу, щойно це стане можливим.
– Що ти вважатимеш перемогою України? І що робитимеш після неї?
– Є певні маркери, які однозначно вважаються перемогою: повернення суверенітету над усією українською територією, покарання воєнних злочинців, суд над організаторами війни, роззброєння росії. Йдеться не лише про путіна, але й про верхівку державного апарату та силових структур росії та білорусі (звідки теж іде агресія).
Що ж до особистого, то страшенно хочу піти в гори, люблю велич і дух височин. Ну і поїхати відпочити на море: дуже люблю плавати. Допишу книгу. Ну а далі повернуся в журналістику, продовжуватиму боротися за правду та ідеали».
Загинув під час виконання бойового завдання
Людмила Давидюк спілкувалася з сином практично щодня.
– Просив: «Не обговорювати військових питань по телефону», – каже мама Тараса. – Я йому посилку з одягом відправила «Новою поштою» в селище Покровське Запорізької області. Об 11 годині ранку 3 листопада 2023 року мені на вайбер написав: «Посилка прийшла. Але сьогодні не заберу. Можливо, завтра-післязавтра». Це, як виявилося, було останнє наше листування.
На жаль, життя Тараса Давидюка, позивний «Старий», обірвалося 3 листопада поблизу Роботино на Запоріжчині. Ворожий дрон-камікадзе скинули на автівку, коли Тарас евакуйовував побратимів.
Прощання з загиблим розвідником Тарасом Давидюком у Києві відбулося 7 листопада 2023 року. Вшанувати Воїна на майдан Незалежності прийшли пластуни столиці, військові, рідні Тараса – мати, сестра, наречена.
– Тарас зі своєю дівчиною-пластункою Тетяною мали стосунки більше року, – каже Людмила Давидюк. – Вона киянка. Викладала іноземну мову в Києво-Могилянській академії, інших навчальних закладах столиці. Планували створити сім’ю – вже обручки купили. Зареєструвати шлюб хотіли в грудні 2023 або в січні 2024 року. Не судилося. Тарас мав вручати Тетяні квіти. А прийшла вона з квітами – на його похорон. Пластуни не помирають – Давидюк Тарас.
До рідного міста прибув «на щиті» 8 листопада, а наступного дня на майдані Незалежності рівняни провели Героя в останню дорогу. Тараса Давидюка поховали на кладовищі Грабник у Рівному.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Р.S. Повна версія краєзнавчого нарису Миколи Федоришина про зв’якового 33 куреня імені Уласа Самчука Рівненської станиці НСОУ Пласт Тараса ДАВИДЮКА за цим посиланням.
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Читайте також: Він ще в 2004-ому передбачав, що буде війна з росією. І він піде воювати
- На Рівненщині збудують сталевий «міні-Бахмут»
На західній Україні з’являться нові проєкти відновлення житла та соціальної інфраструктури: «Міні-Бахмут» у селищі Гоща та містечко для переселенців площею 120 га у Тростянці. Ці проєкти були розроблені за концепцією Метінвесту «Сталева мрія». Їх представили на п’ятій міжнародній конференції «Відбудова…